Китайський фарватер

Вітчизняні корабели починають роботу над великим замовленням, однак загальна ситуація загрожує Україні втратою контролю над основними підприємствами галузі.

Наприкінці серпня 2010 року феодосійська суднобудівна ком­панія (ФСК) «Море» розпочне виконання китайського замовлення на виробництво чотирьох малих десантних кораблів на повітряній подушці (СПП). Якщо говорити більш конкретно, то Пекіну потрібний «Зубр» (проект 12322) — найбільший у світі з кораблів цього класу.

До контракту на суму близько 1 млрд грн буде підключено декілька українських розробників і виробників — НДІ АУС, «Склопластик», «Суднокомпозит», «Оптика», не виключена участь ТОВ «Приморець».

Замовлення на зразок нинішнього — це ковток свіжого повітря для українських кораблебудівників у кризовій ситуації, що виникла в галузі багато років тому. У державній ФСК «Море» добре пам’ятають 2005 рік, коли компанія вела переговори з тим же Китаєм про будівництво катерів, а робити їх не було кому… Як відзначав тоді феодосійський міський голова Володимир Шайдеров, «завдання це нелегке, бо багато фахівців перекваліфікувалися на таксистів або виїхали на заробітки в Росію, і тепер їх треба залучати пристойною зарплатою». Тоді ж кримська прокуратура оштрафувала генерального директора ФСК «Море» за невиплату грошей персоналу, а його попередник за аналогічне порушення дістав покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з випробним терміном у один рік.

Зараз на підприємство вже надійшли перші гроші, і воно почало погашати борги із зарплати (а це 7,8 млн грн). За п’ять років виконання китайського конт­ракту суднобудівники заплатять близько 100 млн грн податків, при цьому тільки у ФСК «Море» кількість працівників приблизно збільшиться з 267 до 1,5 тисячі, причому половину робітників та інженерів уже набрано.

Так само це замовлення поліпшить ситуацію й на інших українських підприємствах, залучених до реалізації контракту.

Без скандалу бізнес неможливий…

Навколо китайського замовлення відразу ж зчинився нездоровий ажіотаж. Кон­т­ракт відразу ж почали розглядати крізь призму взаємин із Росією. Адже «Зубр» з’явився в результаті реалізації тактико-технічного завдання, отриманого в 1978 році центральним морським конструкторським бюро «Алмаз», і будувався спочатку на трьох заводах — у Ленінграді, Феодосії та Хабаровську. Високий рівень кооперації за радянських часів призвів до того, що й зараз Україна не може виробляти кораблі без участі Росії.

Зокрема, 2000 року наша країна виконувала контракт у співробітництві із РФ на суму близько $200 млн на поставку двох «Зубрів» Греції. Вона повинна була придбати в кожного з партнерів по два кораблі. Виконавцем від української сторони була все та ж ФСК «Море», а з російської — фірма «Алмаз». У нинішньому замовленні такого розподілу нема, що вже викликало незадоволення росіян.

Насамперед, Київ почав переговори з Пекіном без їх відома, у той час як декілька вузлів «Зубра» випускаються в Росії. Хоча Україна надалі може спробувати вийти із цієї ситуації, зменшивши залежність від підприємств РФ. І в цьому саме може допомогти розробка вчених Миколаївського університету кораблебудування.

Кораблів ще нема, а скандал — будь ласка

Річ у тім, що поки йдеться про «суто українські» «Зубри». І робота із замовниками з Піднебесної без узгодження з Москвою загрожує Києву неприємними моментами.

Як ми вже відзначали, відповідно до умов контракту для КНР, які потрапили в ЗМІ, українські суднобудівники побудують тільки два десантних кораблі, а потім ми повинні передати документацію в Китай, де будуть виготовлені ще два «Зубри».

Джерела з «Рособоронекспорту» твердять, що ніяка українська компанія не має права підписувати контракт на виробництво цього типу кораблів без попереднього узгодження та відповідної участі росіян. У той же час ЦМКБ «Алмаз» офіційно заявило, що українська сторона порушила міжурядову угоду від 2006 року про взаємний захист прав на інтелектуальну власність, отриману в процесі двостороннього військово-технічного співробітництва.

Їхнє роздратування легко зрозуміти з огляду на те, що китайці довго «обробляли» суднобудівників обох країн, перш ніж мова пішла про конкретний реальний контракт. У Росії китайцям висунули жорсткі умови: спочатку замовити будівництво серії до 15 кораблів і тільки потім одержати технічну документацію.

Але це російська версія. Відповідно до інформації в спеціалізованій пресі в 2005—2006 рр. міноборони Китаю вело переговори про «Зубрів» з «Рособоронекспортом» на початку 2005 року, і тоді йшлося про будівництво чотирьох суден Росії й потім ще двох — за ліцензією в Китаї. Переговори були припинені, і китайці звернулися до «Укрспец­експорту».

У Москві також не залишили поза увагою витонченість, з якою Пекін досить спритно «під’їхав» до Києва із пропозицією передати йому документацію. Згадався зовсім свіжий факт, коли 2 липня під час візиту в Київ заступник голови Всекитайського комітету народної політичної ради Китаю Ван Ганн заявив, що КНР безоплатно надасть Україні 25 млн юанів (близько $3 млн). «У знак теплого почуття до української нації уряд Китаю надасть Україні безкоштовну допомогу… яка може піти на відтворення погоджених техніко-економічних проектів», — сказав він.

Росія підкралася непомітно

Суперечки, які зчинилися навколо «Зубрів», змусили згадати, що за широко розрекламованої нової дружби Києва й Москви бізнес-інтереси залишаються поза гаслами й деклараціями. І що Росія за будь-яких умов залишається конкурентом. Тож ліквідація залежності від російських поставок — це об’єктивна необхідність. Сама РФ теж прагне позбутися аналогічної залежності від українських зброярів, будуючи на своїй території підприємства-дублери ОПК, які випускають конкурентну з українською продукцію. 

Але ажіотаж навколо китайського замовлення Україні нівелюється процесами, які спостерігаються в українському суднобудуванні. А саме тими, де головним актором є знов-таки Москва.

Ідеться, безперечно, про поглинання російською судно­будів­ною галуззю українських підприємств. ДАХК «Чорноморський суднобудівний завод», навколо якої не дуже давно розпалилися пристрасті, була лише першою ластівкою. Російська об’єднана суднобудівна корпорація (ОСК) заявила, що розглядає питання про інтеграцію двох українських виробників — «Зоря-Машпроект» (завод із випуску суднових турбін) і все тієї ж ФСК «Море». При цьому представники керівництва ОСК аргументували необхідність об’єд­нання тим, що «ці два підприємства зараз зазнають труднощів із завантаженням, і інтеграція з ОСК була б доцільною». Після цього заступник голови департаменту суднобудування міністерства промисловості й торгівлі РФ Андрій Курасов повідомив, що близько десятка державних активів в Україні цікаві для їхнього включення до складу ОСК. Насамперед ідеться про підприємства з контрольними й блокувальними держпакетами. «Вестиметься робота, вивчатимуться (державні) активи. Там (їх) не так багато залишилося», — сказав він.

Процес вийшов на високий рівень і вже вочевидь — за межі власне бізнес-інтересів приватних осіб, бо до нього долучився уряд Російської Федерації, за потужної підтримки якого зараз і «інтегруються» українські підприємства. У цьому випадку така ініціатива щодо суднобудівних заводів України одержала підтримку в прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна, який доручив ОСК брати участь у пророб­ленні питань із об’єднання підприємств.

Поки українці намагалися осягти російські плани щодо «Зорі-Машпроекту» й «Моря», російський бізнес чимдуж помчав уперед, і вже через кілька днів пролунали заяви про те, що об’єднану суднобудівну корпорацію цікавлять ще чотири активи, частина з яких є власністю України. Серед них — «Паллада», Суднобудівний завод імені 61 комунара й приватні — Херсон­ський суднобудівний завод (ХСЗ) і миколаївський «Екватор».

Правда, у Мінпромполітики України, підтверджуючи цей інтерес ОСК, заспокоюють: предметних переговорів про інтеграцію з російською корпорацією поки нібито не ведеться. «ОСК мляво листується з урядом України з теми об’єднання судно­будівних активів. По суті, немає ніяких законодавчих ініціатив. Тому зараз складно щось говорити про придбання ОСК українських підприємств або про якусь іншу інтеграцію», — повідомив, зокрема, прес-секретар відомства Сергій Гончаров.

Утім, історія із ЧСЗ (коли наприкінці травня 2010 року Господарський суд Києва визнав приватизацію підприємства незаконною, а Херсонський суднобудівний завод — формальний власник 90,25% акцій ЧСЗ — подав апеляцію на рішення суду, тобто історія поки не закінчена) довела, що Україна нехай і рефлекторно, але може захищати свої інтереси. Але це зовсім не факт, адже вже в найближчому майбутньому з Китаєм, як і з іншими країнами, військово-технічне співробітництво на території України здійснюватиме РФ — через інтегровані в російські структури вітчизняні підприємства, які колись були промисловою гордістю нашої країни…