Полюбіть програміста!

Український хай-тек – на півшляху від  офшорного аутсорсингу до власної IT-індустрії.

Професія програміста — із тих, що дозволяють швидко втілити американську мрію — із чистильника чобіт перетворитися на мільйонера. Причому завдяки власним знанням та інтелекту.

Приклад — 26-літній Марк Цукерберг, який ще студентом створив надзвичайно популярний Facebook. За підсумками минулого року він зі статком майже $7 млрд увійшов до числа найбагатших американців. Інша «ікона» IT-сфери — американець Макс Левчин, який поповнив список молодих світових IT-геніїв, заснувавши найбільшу у світі систему електрон­них платежів PayPal. І якщо Марк, уродженець маленького американського містечка, далекий від українських реалій, то Макс народився в ­Киє­ві і там же освоїв ази програмування.

Наш співрозмовник — Михайло Завілейський, генеральний менед­жер компанії DataArt, штаб-квартира якої розта­шована в Нью-Йорку, а регіо­­нальні офіси відкриті у Воронежі, Херсоні й Харкові, — добре знайомий із IT-сегментом ринку.

— Михайле, історія не має умовного способу, і все-таки мимоволі постає питання: чи зміг би Макс Левчин, залишившись в Україні, стати тим, ким став у США? Можна чекати  найближчим часом на появу фінансово успішного вітчизняного IT-генія?

— Геніїв в Україні багато­ — грошей мало. Уявімо собі давніх людей, які щойно перейшли від збору ягід і відстрілу оленів до землеробства. Немає сумніву, що в той час ідея виділити із зібраного врожаю посівний фонд і зберегти його до весни,­­ попри голодну зиму, дуже важко торувала собі шлях. Те ж і з капіталом: поки його мало, генія відтіснять. А якщо він і правда такий розумний, то поїде туди, де капіталу в надлишку, а от інтелекту обмаль. І суспільство навчилося їх цінувати, дозволяючи іноді з’явитися молодим мільярдерам і залучити на шлях підприємництва тисячі молодих талантів.

— На вашу думку, чи є аутсорсинг гідним майбутнім індустрії програмного забезпечення в Україні? Чи не прирікає це Україну на місце «at the bottom of the food chain» — «у нижній частині харчового ланцюга», коли вершки знімають інші?

— Ударятися в крайність — остання справа. Так, Україна  переважно експортує ресурси, але інтелектуальна праця — ресурс поновлюваний, і програмісти розмножуються буквально на підножному кормі. До того ж у «своєму болоті» (науково кажучи — референтній групі) Україна разом з іншими країнами Східної Європи потроху завойовує нішу «інтелектомісткого аутсорсингу».

Процес цей поступовий. Доки програміст у нас кош­туватиме менше або стільки ж, скільки в Індії або Китаї, то й роботу одержуватиме будь-яку, як пощастить — важку або просту, цікаву або нудну. Але поступово економіка робить наших програмістів дорожче, і тут вистрілює їхня відмінність від колег з Азії. Для нас «важко» й «цікаво» — найчастіше синоніми, принаймні коли йдеться про завдання, а не про організацію процесу. Дійсно, складне завдання дає можливість виявити найкращі якості. До того ж за нього можна ще й грошей попросити більше. Думаю, у середньостроковій перспективі ми остаточно займемо цю нішу.

Що ж до інтелектуальних активів, то вони будуть там, де з ними вміють поводитися, — на Заході. У них своя компетенція, у нас — своя, в азіатів — своя. Ідея заробити активи й «стригти купони» для нашого сьогоднішнього середовища скоріше небезпечна — для власного роз­витку, а іноді — і для життя…

— І все-таки існує думка, що офшорний аутсорсинг — експорт робочої сили, яка не знаходить застосування на внутрішньому ринку. А правильним напрямком розвитку IT має бути виробництво власних проектів і свого програмного забезпечення. Норма прибутку в такому випадку вище, обмежень із зарплати менше, ринок більш сегментований, а добрий бренд може істотно поліпшувати економічну віддачу…

— Коли японці скуповували нерухомість у США, американці збагачувалися й посміювалися: ну, купили, із собою же не заберуть… Те саме й тут. Експорт праці — чудово, якщо знаряддя виробництва залишаються в країні. У цьому випадку це знання, уміння й зв’язки наших програмістів та IT-менеджерів. Головне, щоб вони не їхали юрбами, як було десять років тому й раніше. І тут офшорний аутсорсинг — панацея від набагато більших втрат, через які країна втрачала й втрачає свій генофонд. Закордонні замовники розплачуються за працю капіталом, що дозволяє нашим програмістам регулярно одержувати зарплату, вести типовий для середнього класу спосіб життя, заводити родини й давати освіту дітям. А криза середнього віку минає із самим середнім віком.

— Робота у сфері IT — одна з найпривабливіших для української молоді. На міжнародному чемпіонаті з програмування, який проводиться щорічно, команди, які представляють російські й українські ВНЗ, традиційно посідають призові місця. Я вже не говорю про те, що наша молодь затребувана за кордоном. Тим часом наші IT-компанії іноді скаржаться на слабкий рівень підготовки випускників. Це дійсно проблема?

— Технології в IT оновлюються цілком кожні 10 років, тож робити ставку на навчання у ВНЗ дивно. Система чудово «виховує» студентів, які самонавчаються.­ Ключові аспекти — зберігати фундаментальні дисципліни й високі вимоги до математичної підготовки. Так, це робить студентів більш підготовленими до завдань системи й менш — до вирішення споживчих завдань. Але бути іншими — це добре. Місце знайдеться всім, а ідеал створити важко — важливі для бізнесу розділи гуманітарних наук дуже потерпіли за радянських часів, і втрачене не відновити дивом.

Боротися належить із проблемами нагальними — корупцією й бідністю викладачів, шукати способи обминути демографічну яму, вчасно модернізувати й чистити академічні плани,­ щоб не забивати голови студентів морально застарілими прикладними знаннями. А успіхи на чемпіонатах будуть — це спорт. Поки на це виділяються бюджети, поки змагальність у слов’ян у крові, а викликів із боку інноваційної економіки не вистачає — братимемо своє «в области балета».

— Недавно прем’єр-міністр Микола Азаров доручив Державному агентству з питань науки, інновацій та інформації підготувати законопроект про ринок IT-технологій. Зокрема, у ньому мають бути прописані характеристики цього ринку й можливість створення експертного органа з визначення його суб’єктів, оскільки ця галузь розвивається дуже швидко. Він висловив упевненість, що  Україна має всі можливості увійти до числа світових лідерів IТ-індустрії. Чи може держава відігравати активну роль у розвитку цієї сфери?

— Узагалі тут відповідь проста: що ліберальніше держава, то простіше працювати IT-індустрії. Допомогти держава не може просто через те, що є багато більш нагальних проб­лем. Питання в тому, щоб не заважати занадто й заважати всім однаково. Що більш повільними й поступовими  будуть зміни, які відбуваються при цьому, то краще. Головне — дати час пристосуватися. А всілякі програми стимулювання тут не потрібні: із них годуватимуться ті, хто не зайнятий ділом…

— Яке напуття ви б дали студентам, які мріють про кар’єру Білла Гейтса або Марка Цукерберга?

— Є й інше щастя: жити там, де народився, мати цікаву роботу й достатню для комфорту зарплату.