10 років тому Україні знищила останню стратегічну ядерну ракету
У Ракетних військах стратегічного призначення процес запуску ракети починається з повороту ключів і подачі команди на старт. І все-таки головне в тому, що бойова обслуга має можливість зупинити пуск ракети, натиснувши на червону кнопку. Таку «червону кнопку» у ракетно-ядерному озброєнні натиснула Україна, продемонструвавши усьому світу, що суть безпеки не в нагромадженні озброєння, а в його зменшенні й ліквідації.
Між миром і війною
Конфронтація колишніх союзників із антигітлерівської коаліції в післявоєнний період увійшла у світову історію за назвою «холодна війна». Це протистояння проявилося в так званій гонитві озброєнь, особливо — у ракетно-ядерному компоненті. За три десятиліття обидві супердержави — СРСР і США — створили величезний арсенал смертоносної зброї, небезпека якої для подальшого існування сучасної цивілізації була очевидною. У той же час знамениті договори між СРСР і США ОСО-1 (1972 р.) і ОСО-2 (1979 р.) дали лише часткові результати. Досягнення балансу ядерних сил, зміна військово-політичної обстановки наприкінці 80-х — початку 90-х років показали безперспективність гонитви озброєнь.
Починаючи з 1985 року СРСР виступив із декількома новими мирними ініціативами зі скорочення стратегічних озброєнь. У грудні 1987-го у Вашингтоні підписано договір між СРСР і США про ліквідацію ракет середньої й меншої дальності (Договір РСМД), що набрав чинності 1 червня 1988 року. Він уперше в історії радянсько-американських відносин передбачав ліквідацію двох класів ракет, які на цей час були новими й боєздатними.
Треба було ліквідувати в цілому близько 1000 одиниць, причому до 100 ракет дозволялося знищити методом пуску. Роботи розгорнулися більш ніж на 60 ракетних базах і допоміжних об’єктах. Це величезна за розмахом і напруженням робота. Ліквідації підлягали 826 ракет середньої дальності (РСД-10 «Піонер», Р-12, Р-14), 608 пускових установок до них, 60 ракетно-технічних операційних баз і десятки інших ракетних об’єктів. Із 26 серпня по 29 грудня 1988 року методом пуску ліквідували 72 апарати. А із серпня 1988-го по червень 1991-го на полігоні Капустін Яр висаджено 582 ракети РСД-10. В Україні на базі «Сарни» ліквідувалися 509 пускових установок. Це було початком кінця.
Повертаючись у часі назад, зауважимо, що на території України у вересні 1960 року на базі управління 43-ї Повітряної армії сформували управління 43-ї Ракетної армії із частинами й підрозділами бойового забезпечення. До її складу тоді ввійшли 6 з’єднань, серед них три ракетні дивізії й три ракетні бригади в складі 23 ракетних полків і 23 рухливих ремонтно-технічних баз (РТБ). За роки свого існування 60 ракетних полків, що були в складі 43-ї армії, освоїли й поставили на бойову варту чотири покоління ракетних комплексів. Війська армії дислокувалися на території 20 областей колишніх союзних республік — України, Росії, Білорусі.
У наступні роки 43-тя Ракетна армія РВСП продовжувала нарощувати бойовий потенціал. У 1968—1979 роках армія переозброюється новітніми бойовими ракетними комплексами «ОС» (одиночний старт). У 1975—1985-х в армії освоюють принципово нові бойові комплекси — РСД-10 «Піонер». 1 грудня 1988 року на озброєння прийнятий мобільний ракетний комплекс «Тополя», зроблено перший пуск бойової ракети 15Ж58 із БРК «Тополя». Але вже в 1987—1990-х, відповідно до договору між США й СРСР, ракети й пускові установки бойових ракетних комплексів РСД-10 «Піонер» у 43-й РА ліквідуються.
За трирічний період реалізації Договору РСМД знищено 809 ракет середньої дальності, із них 654 — РСД-10, 149 — Р-12, 6 — Р-14, а також 408 стаціонарних споруд для пускових установок, 2725 одиниць допоміжного обладнання й 84 об’єкти.
У червні 1991 року в Москві між СРСР і США підписано Договір про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь (Договір СНО-1). Документом установлювалися обмеження на розгорнуті носії, боєзаряди й пускові установки, порядок скорочень і ліквідації, обмеження на місця розміщення СНО та інші питання. Загальна кількість носіїв для МБР, БРПЛ, ТБ не повинна перевищувати 1600 одиниць (6000 боєзарядів), у тому числі не більше 154 ПУ важких ракет. Але настав серпень 1991-го, Україна стала незалежною державою. І власником третього за потужністю ракетно-ядерного арсеналу у світі після Росії та США.
Підлягає знищенню
У складі 43-ї Ракетної армії на території України було п’ять ракетних дивізій. Ядерний потенціал становив 1272 боєголовки міжконтинентальних балістичних ракет. На території країни залишилося 176 МБР: 130 ракет РС-18 на рідких компонентах палива із шістьома ядерними боєголовками й 46 МБР РС-22 на твердому паливі з десятьма ядерними бойовими блоками. Стратегічні бомбардувальники як носії стратегічного ядерного озброєння також мали у своєму арсеналі 672 ядерні боєголовки для крилатих ракет. Крім того, залишалося 2500 одиниць тактичних ядерних боєзарядів. Перед суверенною Україною з усією гостротою постало питання: що робити з таким потужним ядерним арсеналом?
24 жовтня 1991 року Верховна Рада України прийняла заяву «Про без’ядерний статус України», де сказано, що «Україна проводить політику, спрямовану на повне знищення ядерного озброєння й компонентів його базування, розташованих на території країни».
З іншого боку, Україна, яка відігравала велику роль у створенні ракетного озброєння (із 20 прийнятих на озброєння ракетних комплексів у Радянському Союзі 13 розроблялися в КБ «Південне» і виготовлені на «Південному машинобудівному заводі»), ухвалила рішення щодо свого юридичного права на ці значні матеріальні засоби. Виникла суперечлива ситуація: з одного боку, Україна декларує право власності на ядерну зброю, що перебуває на її території, з іншого — проголошує без’ядерний статус. Країна вибрала шлях ядерного роззброєння.
23 травня 1992 року в Ліссабоні керівники Росії, України, Білорусі, Казахстану та США підписали протокол до Договору СНО-1. Відповідно до протоколу Україна, Білорусь і Казахстан, які стали учасниками Договору, одночасно взяли на себе зобов’язання приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) від 1 липня 1968-го як без’ядерні держави.
Верховна Рада України 18 листопада 1993 року ратифікувала Договір СНО-1 і Ліссабонський протокол, за винятком статті 5-ї (про приєднання до ДНЯЗ). А 14 січня 1994-го в Москві відбулося підписання тристоронньої заяви президентів США, Росії та України, у якій говорилося про фінансову й технічну допомогу Україні, передбачалася фінансова компенсація за ядерні боєзаряди. 3 лютого 1994 року Верховна Рада України ухвалила постанову, якою було знято обмеження щодо статті 5-ї Ліссабонського протоколу. У листопаді 1994-го Верховна Рада України ухвалила Акт про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Міністерство оборони України разом з іншими міністерствами та відомствами розробило три Комплексні програми ліквідації ракет РС-18 (СС-19), РС-22 (СС-24) і стратегічних авіаційних комплексів.
Зняті з бойової варти
У 1993—1994 роках почався етап ліквідації стратегічних наступальних озброєнь. У 43-й Ракетній армії ці роботи велися ще до ратифікації Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Було знято з бойової варти 40 стратегічних ракет РС-18. А в 1994—1996-х відстиковані від ракет і зняті з озброєння 144 головні частини ракет, знижено ступінь готовності 1140 ядерних блоків. 1996 року «стратегічний арсенал» 43-ї Ракетної армії (1272 ядерних бойових блоки) вивезли з території України в Росію.
Графік ліквідації БРК МБР РС-18 затверджений Президентом України 8 травня 1996 року. Персональну відповідальність за організацію процесу покладено на заступника міністра оборони України — командувача 43-ї Ракетної армії генерал-полковника В. Міхтюка.
Під час виконання «Комплексної програми з ліквідації ракет РС-18» із 1996 по 1999 рік зняли з бойової варти 13 ракетних полків, ліквідували 130 шахтно-пускових установок, знищили на базі нейтралізації в м. Дніпропетровськ 111 ракет РС-18, відправили в Росію 19 ракет, рекультивували й передали у сільськогосподарське користування площадки 130 шахтно-пускових установок (ШПУ).
У ході виконання «Комплексної програми поетапного скорочення й ліквідації БРК МБР РС-22» (від 2 грудня 1997 року) із 1998 по 2000 рік знято з бойової варти 4 ракетних полки, видалено із ШПУ 40 ракет РС-22 (СС-24 «Скальпель»), побудовано 2 сховища для тимчасового зберігання ракет у м. Первомайську, проведено рекультивацію 20 ШПУ.
Надзвичайно складним і технологічно, і морально було для особового складу ракетних частин виконання програми з ліквідації бойових ракетних позицій. Знищувалися не тільки ракети, шахтно-пускові установки, командні пункти, а й напрацьовані й виховані тяжкою працею професійні навички й моральні якості людей, які присвятили себе справі захисту держави. Найважливішою умовою успішного виконання ліквідаційних робіт було забезпечення високого морально-психологічного стану особового складу.
1994 року сформовано відділ виховної роботи 43-ї Ракетної армії, його першим начальником став полковник В. Алещенко (нині генерал-майор). Надзвичайно важливу роль у плануванні, організації ліквідаційних робіт, проведенні організаційно-штатних заходів відігравав штаб 43-ї Ракетної армії на чолі з його начальником генерал-лейтенантом О.Бицюком.
У лютому 2001-го роботи, пов’язані з ядерним роззброєнням і ліквідацією стратегічних ракет-носіїв ядерної зброї в Україні, завершилися. 30 жовтня 2001-го висаджена остання шахтно-пускова установка міжконтинентальної балістичної ракети РС-22. Центральна ж бойова стартова позиція уніфікованого командного пункту 309-го ракетного полку 46-ї ракетної дивізії 43-ї Ракетної армії з наземним обладнанням і різними допоміжними механізмами ракетного комплексу «ОС» («окремий старт») збережена в робочому стані й перетворена на музей, єдиний у Європі й країнах СНД, експозиція якого нагадує, яка небезпека й сьогодні ще тяжіє над світом.
