Залишитися без коксу

Можливий прихід російського власника на «Донецьксталь» переорієнтує український коксохім за кордон, що обернеться дефіцитом цього виду сировини для вітчизняної металургії.

Група «Донецьксталь» усерйоз зайнялася своїми коксохімічними активами. Можливо, вона готується до продажу більшої частини свого бізнесу. Інвестор, швидше за все, буде обраний серед наших східних сусідів. Що остаточно зведе нанівець шанси вітчизняних металургів на поставки коксівного вугілля із приналежних групі російських шахт.

Корпоративний маневр

Недавно ЗАТ «Донецьк­сталь-металургій­ний завод» придбало на конкурсі державні 73,37% акцій ВАТ «Макіївський коксохімічний завод». Таким чином «Донецьксталь» сконцентрувала у своїх руках майже 100% статутного фонду підприємства, зробивши останній крок у юридичному оформленні права власності.

«Викуп держчастки Макіївського КХЗ убезпечив групу від можливого негативного сценарію розвитку подій, за яким якась інша структура могла б її придбати й далі диктувати «Донецьксталі»­ свої умови. І це означає, що або група вважає таку загрозу досить реальною, або ж розпочала впорядкування власної корпоративної структури для того, щоб зробити свої активи прозорішими й зрозумілішими­ для потенційних інвесторів», — відзначає аналітик ІК Phoenix Capital Роман­ ­Тополюк. А з погляду експерта ІК BG Capital Євгена Дубогриза,­ най­імовірніше, що концен­т­­рація всіх акцій ВАТ «Макіїв­­ський КХЗ» у руках ЗАТ «Донецьксталь-МЗ»­ — саме «один з елементів­ передпродажної підготовки».

Поряд із цим у вересні-жовтні «Донецьксталь» залучила на Ясинівський КХЗ кредит у розмірі $47 млн. Показово, що кошти надані Промінвестбанком, 94% статутного фонду якого належать російському Зовніш­е­кономбанку. А останній, як відомо, фігурував в угодах із купівлі російськими інвесторами половини активів корпорації «Індустріальний союз Донбасу» і меткомбінату «Запоріжсталь».

Як пояснюють представники Ясинівського КХЗ, додаткові фінансові ресурси знайдено з метою поповнення оборотних коштів. Однак саме в цьому особливої необхідності не було.

Одним словом, одночасно з оптимізацією власної структури група енергійно шукає додаткові джерела фінансування для своїх підприємств і обслуговування нагромаджених боргів. І це ще одне підтвердження того, що в «Донецьксталі» визріває готовність поступитися частиною своїх активів заради приходу стратегічного інвестора.

Плани лічбу люблять

Група «Донецьксталь», яка володіє ЗАТ «Донецьксталь-МЗ», ЗАТ «Макіївкокс», Макіївським і Ясинівським КХЗ, спеціалізується на випуску металургійної продукції, яка дає їй близько 60% валового доходу, а також на виробництві коксу – інші 40%. Їй належить декілька шахт із видобутку коксівного вугілля­ в Україні й у Росії. Йдеться про українське ВАТ «Шахто­­управління «Покровське», а також про російське ЗАТ «Багатогалузеве виробниче об’єднання «Кузбас».

Власні потреби «Донецьксталі» у вугіллі для забезпечення безперебійної роботи двох підконтрольних коксо­хімів не перевищують 2 млн тонн на рік. При цьому потужність шахтоуправління­ «Покровське» — не менше 12 млн тонн, а всіх російських шахт — майже 8 млн. Отже, основний бізнес групи — саме вуглевидобуток, і підконтрольні коксохімічні виробництва треба розширювати.

Напередодні кризи керівництво «Донецьксталі» анонсувало серію широкомасштабних проектів із розвитку та модернізації виробництва, реалізація яких, зрозуміло, потребувала значних інвестицій. У результаті до квітня цього року обсяг боргів «Донецьксталі» становив $800 млн. За неофіційною інформацією, навіть більше — $1 млрд. У зв’язку із цим група планує, по-перше, досягти домовленостей про реструктуризацію позик із кредиторами, синдикат яких організував французький банк BNP Paribas, а по-друге, отримати нові кредитні кошти.

У 2006 році затверджена програма модернізації «Донецьксталь-МЗ» із загальним обсягом інвестицій у розмірі $800 млн. Вона передбачає заміну мартенівських печей №3 і №4 дуговою електросталеплавильною піччю (ДСП), виведення з експлуатації чотирьох інших мартенів, а також установлення на їхньому місці обладнання для безперервного розливу сталі. Нинішньої весни керівництво групи підтвердило свою готовність довести справу до кінця.

Улітку «Донецьксталь» заявила про намір додати до свого технологічного ланцюжка і залізорудне виробництво. Для цього планується почати розроблення Васинівського родовища із загальним запасом руди 358 млн тонн, для чого необхідно залучити приблизно $1,5 млрд інвестицій протягом шести наступних років.

До кінця року також передбачається побудувати нову коксову батарею на Макіївському КХЗ, на що буде потрібно ще $30 млн, а наступного року — аналогічним чином збільшити виробничий потенціал Ясинівського КХЗ. І, нарешті, у найближчі два-три роки група планує істотно розширити потужності з видобутку вугілля у ВАТ «Шахтоуправління «Покровське» і на шахтах Кузбасу.

Перспектива реалізації всіх цих проектів, особливо з огляду на нагромаджені групою борги, без залучення нового серйозного інвестора досить утопічна. «Очевидно, що всі сегменти загальної стратегії розвитку й технічного переоснащення виробництв «Донецьксталі» підпорядковані єдиній меті — створенню вертикально інтегрованої компанії, яка спеціалізується на випуску готової металопродукції. Однак, зважаючи на обсяг заборгованості групи, без нового партнера, який має значний фінансовий ресурс, утілити ці плани буде дуже важко», — відзначає Євген Дубогриз. При цьому він уважає, що потенційний інвестор навряд чи погодиться ввійти в справу, якщо «Донецьксталь» не поступиться йому 50%+1 акцією сукупних активів групи.

Іншими словами, якщо таку угоду буде ухвалено, усі виробництва, які належать нині «Донецьксталі», контролюватиме вже новий співвласник. Що ж до того, ким він буде, наші експерти висувають тільки одне припущення: «швидше за все — знову хтось із росіян». За їх даними, керівництво «Донецьксталі» веде переговори із представниками однієї з великих бізнес-груп Росії, яка володіє значними активами у сфері видобутку коксівного вугілля.

Тривожні перспективи

Неважко вгадати, що такі зміни в структурі власності «Донецьксталі» істотно ускладнять і без того непросту ситуацію на українському ринку коксівного вугілля та коксу. В останні роки металургам  ледь вдавалося запобігати загрозі дефіциту цих видів сировини, що посилювалася зі зниженням масштабів видобутку в Україні й скороченням імпорту з Росії. І якщо в період­ гострої фази кризи у зв’язку зі спадом виробництва нестача не мала негативних наслідків, зі зростанням обсягів виплавки сталі вона неодмінно дасться взнаки.

За даними ПХО «Металург­пром», певна напруженість виникла вже зараз. У січні-вересні обсяг поставок вугілля українського видобутку на вітчизняні коксохімічні заводи становив 13,4 млн тонн, що на 1% менше, ніж за аналогічний період минулого року. І це при тому, що випуск металопродукції в Україні істотно зріс. Сировину, якої бракувало, довелося купувати за кордоном. У результаті за дев’ять місяців цього року обсяги ввезення коксівного вугілля в Україну збільшилися на 34% — до 6,75 млн тонн. Проте загальну потребу вітчизняних метпідприємств у коксі було покрито тільки на 93%.

Якщо ж наступного року виплавку сталі в Україні, як і планується, буде збільшено, дефіцит коксівного вугілля знову загостриться, застерігають в об’єднанні «Укркокс». Він однозначно не буде заповнений сировиною вітчизняного видобутку. Більші  потреби доведеться покривати за рахунок нарощування імпорту. Поки в «Укркоксі» припускають, що наступного року Україні вдасться збільшити ввезення коксівного вугілля приблизно на 33%, або до 10 млн тонн, і таким чином покрити його нестачу.

Дефіцит криється у дрібницях

Віддалена ж перспектива досить тривожна. По-перше, поки портові потужності України не розраховані на прийом великих обсягів коксівного вугілля із далекого зарубіжжя, а по-друге, імпорт із Росії тільки скорочуватиметься. Річ у тім, що досі залишатися найбільшим зарубіжним споживачем російського коксівного вугілля Україні дозволяла саме специфіка транспортного забезпечення. Його зручно було доставляти нам залізницею за повної відсутності необхідної інфраструктури для експорту в далеке зарубіжжя. Нині ж у російських вугільних компаній все більше можливостей відправляти сировину в Європу й далі через мережу балтійських портів.

Та ж «Донецьксталь», яка поки залишається великим постачальником російського вугілля в Україну, уже кілька років працює над реалізацією проекту з будівництва найбільшого в Латвії спеціалізованого термінала закритого типу Baltic coal terminal із пропускною здатністю 10 млн тонн вугілля на рік. Склади термінала розраховані на зберігання 240 тис. тонн вугілля, а біля причалу зможуть швартуватися судна дедвейтом до 120 тис. тонн, довжиною до 270 м і максимальною осадкою 15 м.

Цілком зрозуміло, що головна мета проекту полягає аж ніяк не в поліпшенні постачання українських колег «Донецьксталі», а в налагодженні експорту в далеке зарубіжжя.  Зрозуміло, що як тільки термінал почне працювати на повну потужність, потік вугілля з Росії в Україну пропорційно зменшиться. Настільки зрозуміло, що коли власником половини активів «Донецьксталі» стане російський інвестор, він тим більше буде зацікавлений у переорієнтації поставок російського коксівного вугілля з українського ринку на європейський. А це означає, що ще один надзвичайно значущий ресурс української металургії стане для неї недоступним.