Три цикли творчості
Cтуденти механічного факультету Національного гірничого університету (м. Дніпропетровськ) створили оригінальні моделі електротрициклів. У чому їх особливості й коли ми побачимо незвичайні машини на наших дорогах? Про це розмовляємо із завідувачем кафедри «Автомобілі та автомобільне господарство» НГУ Костянтином Басом.
Навіщо гірникові авто?
— Костянтине Марковичу, Національний гірничий університет більше асоціюється із шахтами, кар’єрами, підземними вагонетками, транспортерами… Наскільки важливий автотранспорт у гірничорудній справі?
— Обсяги корисних копалин, ґрунтів і порід, які видобуваються й перевозяться, обчислюються сотнями мільйонів тонн і кубометрів. Тож без автомашин гірнича справа неможлива. Усі ми знаємо потужні кар’єрні самоскиди «БілАЗ», наші «КрАЗи», німецькі «Магіруси-Дойтц», американські «Катерпілери»… Сучасне гірничорудне виробництво (особливо там, де рейкове відвантаження дуже дороге або взагалі неможливе) не можна уявити без шведського автотранспорту з «Atlas Copco», німецького з «Liebherr», японського з «Комацу»… Керований і самохідний пневмоколісний транспорт дозволяє в короткий термін почати роботу шахти або видобуток руди. А особливо ефективне його застосування в рудниках із невеликими запасами копалин. Над науково-практичними розробками з використання автомашин різних розмірів у сучасній гірничій справі і працюють співробітники нашої кафедри.
— Однак, приміром, згаданий вами суперпотужний гірничий самоскид «Liebherr» не можна навіть порівнювати із студентськими електротрициклами. Навіщо їх тоді створювати?
— Статус зобов’язує. За недавнім рейтингом українських ВНЗ «Компас» наш університет став кращим у південному регіоні країни, а в загальнонаціональному ренкінгу — шостим. Випередили навіть колег-сусідів із НМетАУ й УДХТУ! А наприкінці 2009-го НГУ здобув статус автономного дослідного центру, що дуже престижно. Через все це викладачі та студенти Гірничого зобов’язані приділяти більше уваги сучасним, перспективним і максимально прикладним науково-дослідним роботам.
Тому й наш механічний факультет у своїй діяльності багатовекторний. Це і складно, і цікаво: розвивати різні напрями досліджень, приміром, зварювання вибухом або конструювання гірничих машин за допомогою новітніх IT-моделей. У цьому ж ряді — створення альтернативного автотранспорту.
— Відома безліч таких проектів — корейські електроавтотраси, джипи на гібридних двигунах, американсько-китайське «електрояйце» GM-SAIC… У чому оригінальність ваших трициклів?
— У таких проблемних мегаполісах, як Дніпропетровськ, жити (а особливо їздити) непросто. Дороги як після партизанських диверсій, пробки з дорогих авто та маршруток у тисячі метрів… Не кажучи вже про екологію… Спроб розв’язати ці «еко-автопроблеми» і вжили студенти нашої кафедри. Зараз дуже популярні мобільні й дешеві скутери. Упевнений, що у студентських трициклів «КАНГУ» і «Фенікс» теж велике майбутнє, особливо в дрібносерійному або ексклюзивному випуску.
Поки практика це підтверджує. Як тільки по місцевих телеканалах пройшов сюжет про електротриколісники від НГУ, на нашу кафедру надійшов потік заявок від фермерів-аграріїв із усього Дніпропетровського регіону. Адже на наших трициклах і їздити можна, і вантажі возити. Тож майбутнє в студентської розробки є.
Марш ентузіастів
— Створювати трицикли запропонувало керівництво університету чи ініціатива була «знизу» — від студентів?
— Спочатку ректорат НГУ запропонував хлопцям подумати над створенням міні-електромобіля майбутнього (адаптованого саме для нашого регіону) у рамках інноваційного студентського КБ. Поставили завдання: спроектувати альтернативу скутерам і мотоциклам, тільки екологічнішу та дешевшу. При цьому не користуватися 3D-комп’ютерними кресленнями, а зробити моделі своїми руками — у металі, дереві, пластиліні… Ентузіазм молодих гірників-автотранспортників просто «зашкалив». У конкурсі на новий прототип електромобіля вони представили безліч проектів конструкції та дизайну авто. Ми відібрали з десяток зразків-моделей. Але кошти на «справжнє» складання були лімітовані. Ухвалили до втілення в металі спочатку 4 проекти (передньо- і задньопривідних). А пізніше залишилося тільки два прототипи, які й поставили на колеса.
— Була внутрішньовидова машинна конкуренція?
— Звичайно. Але здорова. Змагалися дві науково-технічні студентські групи, причому в кожної був свій незалежний консультант із нашого університету. Одна команда складалася з випускників автотранспортного технікуму при НГУ, інша — із четвертокурсників ВНЗ.
І хоча обидві моделі електротрициклів створені в реальному вигляді й навіть пройшли обкатування на нашому стадіоні, об’єктивно визначити кращу не можу. Обидва авто добрі. Якщо докладніше говорити про технічні характеристики, то в одного вага менше, отже, швидкість більше. Друга модель важче, але здатна перевозити більше вантажів. Запас ходу в обох машин — 1,5 години (він залежить від ваги вантажу та водія). Заряджати чотири акумулятори в 12 вольтів можна від звичайної мережі.
Як машину назвете…
Недавно у Франції зчинився не зовсім звичайний скандал із приводу авторських прав. Міжнародний автоконцерн «Рено-Ніссан» випустив новинку — міні-електромобіль за назвою «Зої Рено». Машинка і симпатична, і для довкілля не дуже шкідлива, і енергоекономічна. Але як тільки «крихітку» почали продавати, у паризький суд надійшов позов від молодої француженки Зої Рено — повної тезки авто. Вона обвинуватила франко-японський концерн у незаконному використанні її імені, вимагала перейменувати нову машину й виплатити багатомільйонний штраф.
Студенти механічного факультету НГУ теж назвали свої авто досить оригінально…
— Костянтине Марковичу, звідки такі незвичні для слуху назви студентських трициклів? Я розшифрував одну з них — «КАНГУ-111» як «Кафедрі автомобілів НГУ — 111 років». Правильно?
— Ваша розшифровка правильна на 50 відсотків. «111» означає — «1-е місце, 1 тягове колесо, 1-ша модель».
Ім’я машини взагалі має велике значення. Перефразовуючи відомий вислів, скажемо: як машину назвете — так вона й поїде. Ви знаєте найгіршу назву автомашини в історії? Її має величезний автомобіль від «Форду» «Edsel» — найневдаліша модель корпорації за останні 50 років. Генрі Форд-другий назвав машину ім’ям старшого сина. Планувалося виготовляти й продавати по 250—300 тисяч таких автомобілів на рік. Але навіть після масштабної рекламно-маркетингової акції кількість проданих авто виявилася майже в 2 рази меншою. Якість складання «Едсела», який був важким і пожирав тоді ще дешевий бензин, була жахливою. Дотепники розшифровували «EDSEL» по-англійськи — «Every Day Sometimes Else Leak», що в перекладі означає: «щодня іноді десь щось ще протікає»…
Однак давайте від історії повернемося до реальності.
— А назва іншого трицикла — «Фенікс»…
Тут усе простіше. Коли студенти зробили свій трицикл у металі, його дослідні екземпляри кілька разів відновлювалися після краш-тестів. Іншими словами, після невеликого ремонту відроджувалися, як легендарний Фенікс. Звідси й назва.
Із перших уст
Олексій Головін
Заступник директора з навчальної роботи автотранспортного технікуму при НГУ
— Наші студенти виготовили реальні прототипи електротрициклів. Їх уже можна випускати на машинобудівних заводах Придніпров’я або на невеликих приватних підприємствах. Думаю, що всесвітньому транспортному колапсу зможуть запобігти саме такі міні-електроавтомобілі — легкі, недорогі, компактні, які не потребують вуглеводнів.
