Так переможемо!

Безперечною є істина, що машинобудування — основа індустріальної моці будь-якої країни. Не підлягає сумніву й інше: про перспективи науково-технічного розвитку вітчизняного машинобудування годі й думати без участі в інноваційній діяльності українських технічних ВНЗ. Про це ми розмовляємо з ректором Донецького національного технічного університету, членом-кореспондентом НАНУ, доктором технічних наук професором Олександром Мінаєвим.

— Олександре Анатолійовичу, наскільки ефективно, на ваш погляд, взаємодіють сьогодні наука й бізнес?

— Такій взаємодії можуть і повинні допомогти наукові парки, закон про діяльність яких набув чинності в січні цього року. Поки ж є серйозні проблеми, що вимагають втручання держави й місцевої влади.

Насамперед, за наявності достатнього науково-технічного потенціалу в Україні нема стійкого попиту на інновації. Основ­на причина цього — відсутність мотивації для їхнього впровад­ження з боку вітчизняної економіки. В умовах кризи, звісно, не останню роль відіграє обмеженість фінансових можливостей бізнесу. Але все-таки проблема набагато глибше: сьогодні витрати на інновації не є для нього першочерговою потребою. Навіщо підприємцеві вкладати гроші в науково-дослідні й конструкторські розробки й ризикувати, коли такий же дохід можна отримати альтернативним шляхом, за менших витрат? Тим більше, що технічна відсталість сьогодні не є смертельною загрозою для бізнесу. Поки його представники набагато більше бояться податківців і правоохоронців, ніж власної технологічної відсталості або недостатньої конкурентоспроможності на світових ринках.

Друга проблема — домінування у вітчизняній економіці короткострокових фінансових інтересів, що найчастіше суперечить сутності науково-дослідної та інноваційної діяльності, спрямованої на стратегічні результати.

І, нарешті, третя — відсутність розвинутої інноваційної інфраструктури. Особливо проблемними є система підготовки кадрів і наукове забезпечення. На жаль, на освіті й науці сьогодні намагаються заощадити. Як наслідок — незабаром інновації вже не буде кому генерувати й реалізовувати. Я маю на увазі не тільки вчених. Виробництву необхідні кваліфіковані інженери, технологи, конструктори, працівники високої кваліфікації. Ні держава, ні приватний бізнес не прагнуть витрачатися на підготовку таких кадрів.

Є й інші проблеми, які стримують інно­ваційну активність. Очевидно одне: формування інноваційної економіки в Україні неможливе без створення умов, за яких саме інновації будуть основ­ним джерелом максимізації добробуту суб’єктів господарювання. І в першу чергу це повинне стосуватися машинобудування.

Тим часом розвиватися цій галузі серйозно заважає істотна зношеність основних фондів. За деякими оцінками, вона становить близько 70%. Можна назвати й тривалість періоду окупності інвестиційних ресурсів, старіння й низьку кваліфікацію інженерних і виробничих кадрів… Машинобудування сьогодні гостро потребує створення технологічних систем нового покоління, нетрадиційних комбінованих і гібридних, функціонально-орієнтованих технологій, розроблення макро-, мікро- і нанотехнологій.

— Чи готові їх запропонувати українські вчені?

— Відповідь однозначна: так. Фахівці Донецького національного технічного університету можуть це підтвердити конкретними прикладами. Дослідження на його кафедрах виконуються на рівні як фундаментальних теоретичних робіт, так і прикладних науково-технічних розробок, які можна хоч сьогодні застосовувати в промисловості.

Наведу лише кілька прикладів. Наші вчені активно освоюють нові напрями науки і техніки — мехатроніку та адаптроніку. Вони використовують синергетичну інтеграцію механіки, електроніки та комп’ютерних технологій для виробництва якісно нових виробів, процесів і систем, новий підхід до конструювання машин і механізмів, що здатні раціонально й ефективно реагувати на зміну зовнішніх умов.

Мехатроніка в останнє десятиліття стрімко розвивається в усьому світі. Якщо в цілому наше століття вважається століттям інформатизації, то стосовно машинобудування його без перебільшення можна назвати століттям мехатронізації. Ще на початку 80-х переважна більшість функцій машини (більше 80%) реалізовувалася механічним шля­хом. Сьогодні ж у мехатронних системах функції розподілені між механічними, електрон­ними й комп’ютерними компонентами практично нарівно. При цьому частка комп’ютерної частини зросла за останнє десятиліття вдвічі, і є всі підстави прогнозувати збереження цієї тенденції в техніці майбутнього.

У ДонНТУ активно працюють над створенням авіаційних газотурбінних двигунів 5-го та 6-го поколінь. У нас є й спеціальне устаткування — вакуумні іоно­плазмові установки, за допомогою яких з інтерметалоїдів синтезуються нано­покриття. Унаслідок активного бомбардування поверхні прискореними іона­ми утворюється до 50 шарів різних композиційних покриттів. Кристаліти розбиваються до розміру 40 нм, за рахунок чого утворюється нанополікристалічна структура кожної плівки покриття. Це дозволяє забезпечувати якісно нову сукупність властивостей виробу: зносо-, корозійно- й жаростійкість, жароміцність та інші.

— А що вчені університету пропонують гірникам?

— Ми багато робимо й для потреб віт­чизняного гірничого машинобудування. Теоретично обґрунтовуємо й аналізуємо зміни, що відбуваються в принципах проектування, виробництва й експлуатації гірничих машин як мехатронних об’єктів. Результати досліджень фахівців кафедри «Гірничі машини» ДонНТУ разом з інститутом Донгіпров­углемаш, спрямовані на розробку наукових основ створення мехатронних гірничих машин, використані інститутом Донгіпровуглемаш у створенні очисних комбайнів нового технічного рівня. А перший зразок нового комбайна УКД400 на шахті «Червоний партизан» державного підприємства «Свердлов­антрацит» уже видобуває з тонкого пласта понад 3 тисячі тонн вугілля на добу — це один із кращих показників у вугільній промисловості України.

— Напевно не забуті й металурги…

— Так, університет плідно працює не тільки з гірниками регіону, а й із металургами. Металургійним заводам запропоновано кілька розробок, зразків механізмів і машин, що забезпечують підвищення продуктивності процесу одержання якісної металопродукції та зниження загальних витрат сировини й енергоносіїв. Ці розробки вчених ДонНТУ становлять безсумнівний інтерес для таких відомих вітчизняних підприємств, як ЗАТ «НКМЗ» і «Азовмаш».

З огляду на це, здається, доцільно ухвалити програму науково-технічного співробітництва в галузі металургійного машинобудування фахівців підприємств і вчених Донецького національного технічного університету. Адже в процесі реформування інноваційної діяльності перспективи вітчизняних машинобудівних підприємств, їхня конкурентоспроможність вимагають використання принципів і методів стратегічного керування. Один із них — визначення завдань і відповідного фінансування для вищих навчальних закладів, які, з одного боку, покликані вести підготовку й перепідготовку кадрів затребуваних професій, спеціальностей і кваліфікацій, а з іншого — виконувати науково-дослідні роботи з технічного переозброєння галузі.

Співробітництво виробничників і вчених, безумовно, повинне мати стратегічний, довгостроковий і системний характер. 

Олександр Мінаєв

Член-кореспондент НАН України, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч України, лауреат Державної премії України, почесний доктор Ясського технічного університету ім. Георгія Асахи.

У 1964 році закінчив Донецький полі­технічний інститут. З 1965-го працював у ДонНТУ науковим співробітником, доцентом, професором, завідувачем кафедри, ректором. У 1972 році здобув ступінь кандидата, а в 1989-му — доктора наук.

Розробив теоретичні основи прокатки металів із вуглецевих і низьколегованих сталей, класифікацію типів температур плавлення та впливу деформації на якісні характеристики металів у разі змін технологічних операцій.

Автор понад 250 наукових праць. Серед них — 7 монографій, 80 патентів, підручники й довідники.

Член Академії наук вищої школи України, Академії інженерних наук України (1991), Європейської асоціації з інженерної освіти (1994), Міжнародної інформаційної асоціації матеріалів (1994), Європейської асоціації з міжнародної освіти (1995), Міжнародної академії точних наук, промисловості, освіти та мистецтв Каліфорнії (США, 1996).