Недоступна доступність
Цього року в Україні одержали атестати про середню освіту 380 тисяч випускників. У ВНЗ на них чекає понад 700 тисяч місць ліцензованого прийому на перший курс. Які в цих умовах перспективи української вищої школи?
Міністр освіти та науки Дмитро Табачник висловлюється поки обережно: «Ми не закриватимемо насильно філії, університети та інститути. Я думаю, своє слово скажуть насамперед демографічна й ринкова ситуація. Ми вітатимемо побажання університетів укрупнюватися».
Дискусія про те, як нам розвивати вищу школу, ведеться давно. Є прихильники її елітарності, які вважають, що вирощувати вона повинна виключно топ-менеджерів для виробництва та створювачів передових технологій для науки. Є і ті, хто дотримується іншої точки зору: в умовах, коли знання стають продуктивною силою, загальна вища освіта є індикатором цивілізованості суспільства.
— У реформуванні системи вітчизняної освіти ставка робиться виключно на лідерів, у той час як у сучасних умовах надзвичайно важливим є рівень всієї системи в цілому, — переконана перший проректор Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія» професор Катерина Астахова. — На вербальному рівні освіта сприймається як єдине ціле. Повсюди повторюють словосполучення «система освіти». На практиці ж, на рівні реформ та управлінських рішень, ставлення до освіти як до цілісної системи немає.
— Негативних оцінок вітчизняної системи вищої освіти сьогодні багато. Критеріїв же, які дозволили б зрозуміти реальний стан справ, зорієнтувати і викладацьку корпорацію, і саму систему, і суспільство в цілому, значно менше. Як бути?
— У світі існують численні рейтинги ВНЗ. Найбільш солідними та цитованими останнім часом уважаються два з них: який публікується газетою «The Times» і який укладається фахівцями Шанхайського університету. І в першому, і в другому українські ВНЗ відсутні.
Безперечно, рейтинги дають якісь орієнтири та підказки. Але всі вони без винятку демонструють здатність тієї або іншої освітньої системи до вищих (лідерських) досягнень. У той же час у світовій освітній практиці існують і інші підходи, які дозволяють «орієнтуватися в просторі», співвідносити себе з іншими, уловлювати вектори, характерні для розвитку сучасних освітніх систем (бо кількість нобелівських лауреатів в університеті — показник із багатьох причин досить відносний).
У практиці європейських освітніх систем діють так звані принципи ранжування за групами ознак. Їх ухвалили члени Лісабонської ради — однієї з найважливіших європейських освітніх інституцій, яка аналізує розвиток та виробляє стратегію європейської вищої освіти. Принципи ранжування ґрунтуються (якщо трактувати трохи спрощено) на двох провідних методологічних засадах. По-перше, система вищої освіти має враховувати й дотримуватись балансу між інтересами і суспільства, і індивіда; по-друге, вища школа повинна бути здатна — не на риторичному рівні! — до створення суспільства, у якому найбільш значущим чинником є людський капітал (тобто максимально можлива кількість людей).
Мені здається, що в остаточному підсумку найважливіше завдання вищої школи — забезпечити якісною освітою та підготувати до адекватного сприйняття сучасних соціальних і економічних реалій максимальну кількість людей, незалежно від їхнього віку, соціального стану та (певною мірою) навіть колишніх навчальних досягнень.
— Що тут найважливіше?
— Доступність. Мається на увазі готовність ВНЗ приймати й навчати студентів, які, приміром, мають велику перерву між закінченням середньої школи та вступом у вищу або навіть невисокий рівень здібностей до навчання.
Звичайно, позиція незвична й аж ніяк не безперечна. Що яскравіші й обдарованіші студенти, то, безперечно, легше забезпечувати високі стандарти успішності й, в остаточному підсумку, результати. Але парадокс полягає в тому, що в системній перспективі мотивація має бути зворотною.
Для системи вищої освіти кращим повинен бути прийом студентів із невисоким (і навіть низьким) рівнем попередньої підготовки або здібностей. Саме такий підхід дає шанси забезпечити максимальний підйом освітнього рівня всього суспільства.
На жаль, ці тенденції не враховуються у процесі відпрацьовування сучасної моделі вищої освіти в Україні. Стратегія, яка ґрунтується на надлишковій освіті для небагатьох і дуже недостатній для всіх інших, — прямий шлях до збільшення вогнищ соціальної ізоляції та, відповідно, напруженості.
— Але як же тоді забезпечити гідну якість підготовки фахівців? Чи можна, образно кажучи, з валянка виточити модельну туфлю?
— Проблеми сучасної системи вищої освіти саме й полягають у тому, щоб відпрацьовувати методики, принципи та траєкторії навчання, які дозволяють не втрачати обдарованих студентів, здатних «тягти» систему за собою. Але при цьому одночасно забезпечувати й прийнятні умови для якісного навчання значних мас молодих людей, що мають слабкі стартові позиції. Здається, це надто важливо в умовах переходу вищої освіти від масової до загальної.
— Вам доводилося розв’язувати такі завдання? Чи існує для вашого ВНЗ проблема — чого навчати?
— Ви здивуєтесь, але насправді не це головне. Основне — мотивація до навчання. Якщо вдалося зародити в молодих людях прагнення до освіти, то вони самі підкажуть нам, яких знань їм бракує. Важливо сформувати потребу в навчанні, і тоді студент стає помічником у розумінні його змістовної частини.
— Понад десять років тому за рішенням Міністерства освіти та науки Народна українська академія (НУА) була обрана своєрідною площадкою з відпрацьовування нового освітнього модуля. Що показав експеримент?
— Його можна розділити на кілька етапів. На першому важливо було не просто арифметично об’єднати під одним дахом дошкільну, шкільну й вищу освіту, а побудувати єдину організаційну структуру. Зробити це нам удалося. Результатом стали інтегровані кафедри й навчальні програми.
Другий етап пов’язаний зі змістовним наповненням навчання та затвердженням наших інтегрованих програм на найвищому рівні. Їх більше десяти (англійська та українська мови, математика, право, економіка, світова література, історія тощо). Особливо цікава програма економіко-правової підготовки школярів.
Програми логічно організовані: від дошкільної до вищої освіти. Це означає, що вчитель у середній школі має уявлення про весь алгоритм знань свого учня. При цьому ми намагаємося виключити дублювання.
Третій етап експерименту — управлінський. Як забезпечити ефективне управління таким процесом? Спиратися на чужий досвід ми не можемо — в Україні аналогічних навчально-наукових комплексів безперервної освіти поки немає. Існують школи при ВНЗ є дитячі садки при школах, але інтеграції, коли на одній кафедрі працюють одночасно шкільні й вузівські викладачі, немає ніде. Педагогічний колектив НУА, який має уявлення про освіту як про систему, на мій погляд, — одне з найголовніших наших досягнень.
— Повертаючись до початку нашої розмови, наведу аргумент прихильників елітарності вищої школи. В Україні студентів на душу населення більше, ніж у Великій Британії. Навіщо нам стільки безробітних з вищою освітою?
— Поки немає методики, яка дозволить визначити, кому потрібна вища освіта, а кому — ні. Звичайно, держава не в змозі навчити всіх за рахунок бюджету. Але якщо в людини є прагнення до освітніх вершин і вона може собі це дозволити, як держава може їй перешкоджати?
Я розумію, що є як фінансова складова, так і необхідність концентрації інтелекту. Оскільки система зобов’язана працювати на суспільство в цілому, то треба, щоб вона вміла виховувати лідерів. Але при цьому розрив між лідерами та основною масою повинен бути невеликим.
— А ваш експеримент для кого?
— Для людини. Кар’єрне зростання наших студентів — підстава для того, щоб звертати на нас увагу. Ми намагаємося відслідковувати професійне зростання своїх випускників. Але при цьому маємо інформацію лише про 60—70%, щодо решти нічого не відомо. І це природно.
Цікаво інше. За 19 років роботи ВНЗ укладено 90 із гаком шлюбів між нашими студентами. І ми знаємо, що з них усього 4 офіційних розлучення. На тлі загальноукраїнської статистики це небагато. Отже, наші хлопці стабільніше почуваються, тож спільність інтересів спрацьовує, і на особистісному рівні експеримент працює. Який ВНЗ сьогодні може собі дозволити хрестити дітей студентів і випускників у власній каплиці, побудованій на зібрані студентами гроші? Може, це дрібниці, що не для всіх важливі. Але я завжди повторюю: якщо наш випускник щасливий і стабільний, то завтра ми пишатимемося своєю державою. Бо коли в молодих фахівців є перспектива, є вона й у країни в цілому.
Довідка «УТГ»
Навчально-науковий комплекс безперервної освіти «Народна українська академія» — один із перших навчально-освітніх комплексів нового типу, що забезпечує умови для здобуття безперервної освіти. Академія входить в «Топ-10» кращих ВНЗ України. Є експериментальною площадкою Міністерства освіти та науки з відпрацьовування нового освітнього модуля.
