Формула стійкості

Тут працюють люди, захоплені своєю складною цікавою справою. Не формально, а щиро.

Один із провідних хімічних комплексів України — сєверодонецький «Азот» — відзначає своє 60-річчя. Саме час перегорнути сторінки біографії багатотисячного колективу. Не просто з інтересу до історії вітчизняної індустрії, а щоб, так би мовити, вивести формулу стійкості потужного неординарного підприємства, яке багато в чому визначає стан справ у рідному місті, Луганській області й галузі в цілому.

Час не раз перевіряв його на стійкість і міцність. Аж ніяк не всі промислові гіганти розв’язали свої «хімічні рівняння», вистояли у випробуваннях. Сєверодонецький­ «Азот» зміг зберегти кадри, вироб­ничо-технічний потенціал, навіть чудову соціальну інфраструктуру.

Проаналізувати такий досвід сьогодні актуально як ніколи. Згадаємо: молекула азоту особливо стійка тому, що її атоми «спаяні» трьома ковалентними зв’язками. От і визначимо трійку основних складових «азотівського» феномена.

Підприємство, яке заслужило славу флагмана хімічної індустрії (вища нагорода радянських часів на його прапорі, нинішні престижні відзнаки — тому підтвердження) будувалося … на піску. А що? Чудовий будматеріал, до того ж недалечко — водні ресурси Сіверського Дінця, у надрах — вугілля, здатне давати газ для хімічного синтезу (до пришестя сюди російського газу минув не один рік). Однак піщано-хитка непевність спочатку дуже дошкуляла і будівельникам, і першим хімікам — ще довоєнним.

— Майбутнє хімбуду й хімкомбінату через безліч проблем було сумнівним, — розповідав у Москві авторові цих рядків перший почесний громадянин Сєверодонецька Ілля Матвійович Барський. — Адже все починалося з нуля, серед барханів — і робоче селище, і цехи. Директори мінялися калейдоскопічно, поки ці обов’язки не доручили мені, ще комсомольцеві. Довелося на свій страх і ризик безпосередньо звертатися по допомогу до вищих держдіячів — Орджонікідзе, Булганіна. Поки доповідав у Кремлі, дружина чекала на Червоній площі — може, востаннє доведеться побачитися. Та врешті-решт до нас повернулися обличчям, а ми відповіли по-стахановськи!..

Це «на свій страх і ризик» надалі нерідко характеризувало багато рішень і дій сєверодонецьких хіміків. Ініціатива, новаторство стали в них не гучними словами, а робочим почерком, чіткість якого визначалася вивіреністю, ґрунтовним розрахунком. Узяти хоча б почате апаратником, депутатом Верховної Ради УРСР Григорієм Івановичем Захарченком рух «Економічний аналіз — на кожне робоче місце!»

Тому й знаходили підтримку, розуміння. Що, утім, теж ґрунтувалося на розрахунку. Лобіювати, як ми тепер сказали б, сєверодончан було цікаво, бо їхнє підприємство перманентно ставало стартовою площадкою для реалізації нових проектів, прогресивних технологій, було наочним приладдям для ­колег.

Хоча ніде правди діти — не все було так просто. Уже перший технологічний цех — аміачної селітри — за тодішнім звичаєм треба було пустити «до дати» — саме в новорічну ніч. У міністерстві неодмінно хотіли точнісінько опівночі покласти під ялинку-1951 колбу з першою кінцевою продукцією. Устигли — молодці, ура! Але сировинний цех азотної кислоти включали в ланцюжок уже навздогін. Скільки ж довелося поклопотатися, покумекати, щоб, не припиняючи роботи, все поставити на свої місця, довести до розуму. Недарма кращі апаратники цих цехів Олександр Олексійович Верховод і Олексій Іванович Снопенко пізніше були відзначені вищими державними нагородами.

Але урок, якому точно 60 років, не був марним. Ось один із прикладів. Мені не раз довелося бувати на ударному (як інакше?!) будівництві комплексу карбаміду, чути полум’яні заклики «обігнати, стиснути час». Але «азотівці» знають теорію Ейнштейна не тільки за гаслами, розуміють, що все відносно. І вони відстояли своє право обійтися без штурмів, авралів, зробити все ґрунтовно. Результат? Цех пустили без недоробків і вивели його на величезну проектну потужність набагато раніше, ніж аналогічні в прихильників дострокових уведень у експлуатацію.

Для солідного підприємства важливий не миттєвий, а довготривалий виграш. Festina lente — квапся повільно! Ця давня мудрість цілком уписується у формулу успіху.

Безперечно, коли треба, на підприємстві рішуче позбуваються від застарілого.­ Впам’ятку підрив першої грануляційної вежі, схожої на стародавній замок. Скільки років її рятували бандажами «азотівські» альпіністи-ентузіасти! Але через межу століть крокувати з нею було не можна. Тому й вчинили так радикально. В очевидців унікальної операції в очах були сльози аж ніяк не від куряви, яку здійняв велетень, перетворений на купу бетону. «Азот» для хіміків — не бетон і метал, а дійсно частина життя. Однак життя бере своє…

У будь-якому разі хіміки тепер вільні, орієнтуючись на ринок, обирати оптимальні варіанти. Для цеху калієвої, натрієвої селітри й вуглеамсолі, у принципі, теж настав час вирушати в славетне минуле. І все-таки в керівників підприємства останніх років Олександра Семеновича Ровта, Олексія Петровича Кунченка (нині — народного депутата України), Валентина Васильовича Казакова, Івана Васильовича Волохова ніяк не піднімалася рука поставити вирокову точку. Інтуїція людей, які «з’їли» в хімії не один пуд вуглеамсолі? Коли настала глобальна економічна криза, основні мінеральні добрива, інші види продукції виявилися нерентабельними. А на те, що випускалося в стареньких стінах, раптом з’явився підвищений попит і в Україні, і за кордоном.

Саме час сказати, що на «Азоті» в ужитку й дуже ринкове формулювання: «Дорога ложка до обіду». Начебто у кризу не до інвестування в нові об’єкти, але ризикнули впритул до діючого старого побудувати ще одне відділення. Зробили це досить оперативно, переважно самотужки. Значно наростили випуск актуальної продукції, випередили конкурентів і з обсягів, і з якості. Поряд з іншими заходами така швидка «хімічна реакція» допомогла об’єднанню утриматися на плаву.

Перші директори діючого підприємства Г.І.Вілесов, В.Ф.Гогін. В.П.Єгоров, їхні спадкоємці В.І.Кандела, Б.М.Ліщина, І.Г.Кар­мазін, О.П.Кунченко, В.В.Казаков, які б часи не були, розуміли: не будувати — отже не розвиватися, відставати. Будмайданчики на «Азоті» додають оптимізму й сьогодні, коли він знову працює на повну силу. Нинішній травень до того ж став і часом масштабних капітальних ремонтів. А вони на підприємстві (ще один символ, що формує алгоритми) завжди пов’язані не просто з підновленням, а з відновленням.

Щойно неподалік від «космодрому великої хімії» — комплексу аміаку — хмарочосом зметнулася ще одна заокеанська технологічна колона — цеху оцтової кислоти. Зроблена з металу, який фактично не піддається корозії, вона вагомо підтверджує: цілодобову безперервну службу в багатоколонному індустріальному храмі продовжать і нові покоління.

Зв’язки творчі

Центральна магістраль Сєверодонецька — проспект Хіміків. У День хіміка за традицією відзначається й День міста. Це зрозуміло: «Азот» — підприємство градотворче. І не тільки в ракурсі створених ним житлових, медичних, освітніх, культурно-спортивних, торговельних, транспортних об’єктів, його величезних податків і відрахувань, шефських, спонсорських програм, спорідненості з ним більшості місцевих родин, а і як головного системного фактора, що сформував місто таким, яке воно є. Це стосується й плідного синтезу промисловості та науки.

Хіміки вміють цінувати своїх партнерів. Треба чути, з якою теплотою говорять колишні і теперешні керівники «Азоту» про дружбу й співробітництво з колективами місцевих трестів  «Сєверодонецькхімбуд», «Промхіммотаж», пусконаладниками сєверодонецького «Оргхіму», кібернетиками СНВО «Імпульс», інших НДІ, КБ… Без взаємної підтримки не вдалося б створити всі ці хімічні «космодроми», ефективні природоохоронні споруди, зробити підприємство зразковим із автоматизації виробничих процесів, домогтися, щоб десятки видів продукції «Азоту» реалізовувалися трохи не в півсотні країн світу. До речі, і його товари побутової хімії не залежуються на прилавках.

Доречно згадати, що саме продукції цього підприємства — метанолу-ректифікату, першому серед хімпродуктів СРСР, було присвоєно державний Знак якості. І сьогодні метанол із товарним знаком «Азоту» — «ретортою на долоні» — один із кращих у світі. В Україні його більше ніхто не випускає. Додамо, що недавно «Азот» було названо дипломантом міждержавного конкурсу СНД із якості продукції.

Щоб підприємство було першим, хтось саме тут має енергійно зробити свій перший крок до вершин професії. Про це ми свого часу розмовляли з останнім головою Держкомпраці СРСР Іваном Івановичем Гладким. А півстоліття тому апаратник хімкомбінату Герой Соціалістичної Праці І.І.Гладкий став першим студентом профільного ВНЗ, який відкрився в Сєверодонецьку. Після зміни хіміки освоювали теорію, яку відразу закріплювали на практиці. Ефективний метод! Ставши інженером, Іван Гладкий перейшов на пусковий об’єкт, очолив зміну з «необстріляних» хлопців, навчив їх і вивів свій колектив у кращі. Уже на міністерській посаді він був дуже задоволений тим, що багатьом працівникам на його рідному підприємстві — операторам ЦПУ, електронникам — стала необхідною вища освіта.

Нешаблонність підходів на «Азоті» проявлялася в усьому. Попри все застою тут ніколи не було. Коли американці з тодішніх політичних мотивів не стали допомагати в освоєнні поставлених ними ж агрегатів оцтової кислоти, залишивши при собі багато їхніх секретів, сєверодонецькі хіміки запустили й вивели цей комплекс на проектну потужність самі. З їхнім умінням удосконалювати обладнання, виробничі процеси приїжджали знайомитися і японці, автори головного великотоннажного агрегату аміаку, і німці, за технологією яких випускається адипінова кислота.

За контрактом з іншою німецькою фірмою було створено найбільше в Європі виробництво поліетилену високого тиску, однак схема поставки сировини для нього виявилася «недовгограйною». Зараз цей комплекс законсервований, але шляхи його оживлення активно проробляються. До проблем заводчанам, на жаль, не звикати, як і, дякувати Богу, до їхнього усунення. Яскраве свідчення — і унікальне, супернадійне ізотермічне сховище аміаку, створене завдяки об’єднанню зусиль із ученими, проектантами, будівельниками, наладниками.

На жаль, сьогодні галузевій науці виживати важко. Немає вже колишнього розмаху в знаменитого Інституту азотної промисловості, що теж прославив Сєверодонецьк. І тим цінніша для всіх кожна можливість брати участь у розв’язанні проблем підприємства.

У першому інтерв’ю, яке дав Леонід Бугайов, призначений цієї весни головою правління ПАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот», акцент було зроблено саме на тому, що з ініціативи стратегічного інвестора Дмитра Фірташа на новому рівні налагоджуються творчі зв’язки з українськими вченими, співробітництво із провідними вітчизняними ВНЗ. Це стосується й підготовки кадрів для підприємств галузі.

Сам винахідник, Леонід  Бугайов разом з іншими керівниками робить ставку й на розвиток раціоналізаторського руху. «У нашому колективі, — говорить заступник технічного директора В.В.Голубєв, — виросли заслужені винахідники, раціоналізатори України, лауреати держпремії, і ми зробимо все, щоб молодь прийняла їхню естафету. Перспективи досить привабливі».

Ніхто не витає в хмарах. Тут давно навчилися відрізняти прожекти від цінних ідей. Навчилися на власних — як без них? — помилках, про які корисно знати не тільки в історичному аспекті.

Півстоліття тому підприємству був нав’язаний помилковий проект виробництва капролактаму. У його реалізацію вклали величезні сили й кошти. А потім усе довелося починати заново,­ на зовсім інших ноу-хау.­ Ця історія стала основою для сюжету художнього фільму Ю.Райзмана «Твій сучасник», тільки там фігурує не капролактам, а вигаданий «каетан». Зараз такого фільму не вийшло б: усі «сюжети» розвитку проходять опрацювання в технічній раді під головуванням І.В.Волохова, у проектно-конструкторському відділі, у науковому центрі підприємства. Колектив може пишатися: тільки в останні роки він зростив, крім декількох кандидатів, трьох докторів технічних наук. Ними стали В.В.Казаков (нинішній міський голова Сєверодонецька), який працював головою правління «Азоту», начальник наукового центру О.В.Роменський і його заступник В.Г.Созонтов.

Розвинена наукова база каталізує технічну творчість у цехах. Ось лише генеральні напрямки, реперні точки для докладання сил. Інтенсифікуються, модернізуються виробничі потужності, упроваджуються енерго­збережні технології (особливо примітна тут нова, російського виробництва, установка розділу повітря), АСУ ТП на основі найсучаснішої комп’ютерної техніки. Споруджується когенераційна­ установка. Ведеться технічне переозброєння й у ремонтних, допоміжних службах, удосконалюються комерційна, фінансова справа, менеджмент на всіх рівнях, поліпшуються умови та охорона праці (і тут сєверодончани серед кращих), культура виробництва.

У травні біля  прохідних «Азоту» особливо красиво:­ помилуватися створеними цехом озеленення клумбами, тюльпановими килимами приїжджають з усього міста. І чи треба говорити, у чому зв’язок між тюльпанами біля прохідної й усім, що за нею?

Головний зв’язок

Є на «Азоті» дві ніби «позаштатні», але дуже свої громадські організації: рада ветеранів і профком непрацюючих пенсіонерів. Завдяки їм тисячі колишніх працівників підприємства не втрачають із ним зв’язку, допомагають у вихованні молоді. Так само, як і Палац культури хіміків, спортклуб, народний музей, газета «Сєверодонецький хімік», свої телестудія, радіомовлення, сайт.

У середині травня голова правління Л.С.Бугайов і голова профкому, член ради ФПУ В.С.Черниш підписали накази-постанови про проведення конкурсів професійної майстерності молодих працівників, ушанування передовиків виробництва, трудових династій, ветеранів. Це не данина ювілейній даті, а частина системи, що діє на «Азоті» і стає дедалі цікавішою й, скажемо так, душевнішою. «Самі лише назви недавніх корпоративних свят чого варті, — говорить директор ДК С.І.Попова. — «Молода родина — майбутнє «Азоту», «Маленька принцеса великого «Азоту»­ (героїнями були доньки ­хіміків)… ­

Не дивно, що ДК хіміків названо серед кращих установ культури України. Проведеним хіміками фестивалям народної творчості, спартакіадам, завзятим тур­зльотам можуть позаздрити будь-які телешоу. В «Азоту» й дві величезні бібліотеки — науково-технічна й профспілкова. На чільному місці там — збірка «Муза в робочій спецівці» з віршами робочих поетів, їхніх дітей. На черзі — презентація нових книг про підприємство.

У ці дні буде ще одне свято: першу річницю новосілля відзначають десятки родин молодих хіміків, які одержали квартири фактично в сосновому бору, у межах­ заводського оздоровчого комплексу, поруч із санаторієм-профілакторієм «Янтар» і дитячим табором імені Юрія Гагаріна. Через кілька днів сюди, в улюблений табір, знову з’їдуться діти хіміків. А в добре оснащеній поліклініці підприємства вже оформляються карти на літні відпустки біля моря, де в «Азоту» своя база відпочинку.

Але кому відпустка, а кому… У навчальному центрі підприємства (ще один зразок для всієї галузі) зараз відправляють на практику студентів місцевих інституту й технікуму, учнів із базових профтехучилищ.

— Курируємо й дипломні проекти наших стипендіатів — дітей хіміків, — розповідає директор підприємства з кадрів, праці, інформації та зв’язків із громадськістю, депутат міськради Сергій Іванович Лебедєв. — Ці розробки пов’язані з орієнтирами нашого підприємства. У нас діє програма омолодження кадрів. Для молоді теж є пільги, соціальні гарантії. У ці дні на «Азот» повертаються вчорашні солдати. При тому, що вимоги в нас дуже серйозні.

Доводилося зустрічатися з людьми, які давно поїхали з Сєверодонецька, але яким школа, загартування «Азоту» допомагають дотепер. «Азотівський» характер проявився й тоді, коли тисячі хіміків вийшли відстоювати рідне підприємство, і в кризу, коли вони виявили витримку, відданість трудовій родині. Так, багато зв’язків із відомих причин було порушено. Зараз «Азот» зміцнює колишні й налагоджує нові.