Із ким грати на рідному полі?

Через конфлікти в Північній Африці й на Близькому Сході рикошетного удару зазнали українські підприємства — виробники мінеральних добрив.

Низка революцій і громадянських війн у далеких від України державах позначилася на нас несподівано різко. Дніпровський завод мінеральних добрив (м. Дніпродзержинськ), та й інші аналогічні підприємства буквально на голодному пайку. Із 27 березня він був змушений зупинити виробництво через відсутність фосфоритів, які раніше завжди своєчасно надходили із Сирії. І це в розпал сезону, коли покупці цінного продукту вишикувалися в чергу біля заводського порога.

Тільки 8 квітня надійшло повідомлення про те, що відвантаження сировини в порту Тартус (Сирія) завершено і до середини місяця вона має прибути в Дніпродзержинськ.

Весняна голоднеча

Як розвиватимуться події, якщо проблеми із сірійською сировиною триватимуть?

Перший заступник генерального директора ДЗМД Віктор Сухарев уважає, що це не призведе до глобальної кризи, завод перейде на роботу з марокканськими, алжирськими або туніськими фосфоритами. Лабораторні дослідження показали, що вони цілком придатні для виробництва продукції, яка за якістю може задовольнити різних споживачів. У тому числі європейських, які висувають дуже жорсткі вимоги до хімічного складу як сировини, так і готових добрив.

З іншими видами сировини ситуація більш-менш стабільна. Аміак і сірчана кислота — продукти українського виробництва, із ними проблем поки нема. Під час випуску так званих потрійних добрив, які містять азот, калій і фосфор, застосовується хлористий калій із Білорусі або Росії. Перевага віддавалася здебільшого білоруському продукту, але останнім часом його ціна зашкалює. Нашим підприємствам доводиться платити $350—400 за тонну, хоча на внутрішньому білоруському ринку хлористий калій коштує $100—130. Тому виробникам українських складних добрив, що мають високий попит на світовому ринку (основні покупці — Китай та Індія), фактично неможливо конкурувати з російськими й білоруськими постачальниками.

Керівник корпорації ЗАТ «Украгрохімхолдинг» С.Лесковський, якому підконтрольне ПАТ «ДЗМД», на засіданнях різних міждержавних комісій неодноразово порушував питання ціноутворення, але поки ситуація залишається незмінною.

Золота спадщина

Комплекс із виробництва добрив на території колишнього виробничого об’єднання «Придніпровський хімічний завод» (ВО «ПХЗ», Дніпродзержинськ) був побудований з огляду на використання російської сировини — апатитового концентрату з Кольського півострова. Після розпаду СРСР від цього джерела довелося відмовитися з двох основних причин. По-перше, доставка сировини істотно подорожчала, що могло призвести до  значного підвищення цін на українські добрива і зробити  їх неконкурентоспроможними. По-друге, російські підприємства до середини 90-х почали самі відчувати сировинний голод і переорієнтували відповідні експортні потоки на власні потреби. Протягом 10 років кольський апатитовий концентрат не надходив ні в Україну, ні в Білорусь. Сьогодні ситуація дещо змінилася: єдине білоруське підприємство, яке випускає мінеральні добрива (м. Гомель), перейшло під конт­роль російської компанії й знову почало одержувати російську сировину в невеликому обсязі. А українські підприємства змушені, як і раніше, покладатися на інші сировинні джерела й контакти з постачальниками з далекого зарубіжжя.

— Із 1997 року ми певною мірою експериментували й пробували застосовувати різні види сировини з держав Північної Африки­ (марокканський, туніський, алжирський фосфорити) і Азії, — розповідає Віктор Сухарев. — У підсумку зупинилися на сірійському й алжирському фосфориті. За якістю він дещо поступається російському, але за ціною нас цілком улаштовує. Ми швидко навчилися переробляти цю сировину й доводити готову продукцію до показників не нижче тих, яких було досягнуто за радянських часів, коли добрива виробляли на основі кольського концентрату. Наш продукт не поступається за якістю і сучасним російським аналогам.

На сьогодні виробничі можливості підприємства дозволяють випускати близько 120 тис. тонн амофосу й 180 тис. тонн нітроамофоски (NPK 16:16:16). Продукція відправляється як на внутрішній, так і на закордонний ринок. Торік частка експорту становила близько 70% від загального обсягу. Цього року ситуація поки не змінилася, та як довго збережеться таке співвідношення, невідомо.

Основні споживачі добрив ПАТ «ДЗМУ» — Угорщина, Польща, Хорватія, Сербія, Туреччина, держави Африки й Південної Америки.

Відповідний хід

Опинившись у непростих умовах, дніпродзержинські хіміки все-таки знаходять можливості випускати й реалізовувати складні й декілька інших видів добрив, які мають попит.

— Секрет нашого успіху полягає, насамперед, в умінні добре працювати, — пояснює В.Сухарев. — По-перше, ми вміємо робити такий же продукт, але меншою чисельністю. По-друге, під час недавньої реконструкції на підприємстві впровадили декілька енергозбережних технологій. Зокрема, побудована нова компресорна станція із трьома сучасними гвинтовими компресорами фінського виробництва, нова парокотельня. На зниження енерговитрат істотно впливає й застосування способу сухого дозування сировинних складових. Завдяки комплексу вжитих заходів частка енергоносіїв у собівартості готової продукції ДЗМД знизилася з 25% до 13%, що знач­но менше, ніж на багатьох інших таких підприємствах. Крім того, сучасне обладнання й висока кваліфікація персоналу дозволяють випускати продукти з меншими витратними нормами. Тобто ми компенсуємо високі ціни на сировину й реагенти (вони становлять до 80% у собівартості продукції) оптимальним їх витрачанням…

Удосконалення тих або інших технологічних ділянок на Дніпровському заводі міндобрив триває весь час. Було встановлено пальники нового типу для повного спалювання природного газу на барабанах гранулятора. Зараз провадиться поетапна заміна обладнання (насосного, електричного та іншого) під ті виробничі обсяги, які підприємство може освоїти в сучасних ринкових умовах.

Одним із найзначніших нововведень є виробничий вузол поверхневої обробки добрив, а також вузол змішування сировини — хлориду калію з пульпою фосфатів амонію, що дало можливість уперше в Україні застосувати метод оперативної зміни складу добрив залежно від вимог замовника. А ще дніпродзержинці першими серед вітчизняних виробників налагодили випуск найбільш висококонцентрованого добрива родини NPK зі співвідношенням основ­них компонентів у пропор­ції 10:26:26.

Від газу економіка ПАТ «ДЗМУ» залежить скоріше побічно, ніж безпосередньо. У собівартості продукції його частка  — лише 3%. Але підвищення його ціни впливає і на вартість аміаку (витрата природного газу на тонну аміаку становить 1000—1300 куб. м), необхідного для виробництва азотних, фосфорних і складних добрив. Тож «газові» проблеми, нехай навіть у інших, за воротами підприємства, коштують і нервів, і грошей.

Досить непроста ситуація сьогодні із сірчаною кислотою. Так само, як аміак, вона виробляється в Україні, але поки виключно на базі закордонної сировини — російської та казахської сірки.

Коли сам собі господар

До кризи в Україні діяли локальні програми з підтримки вітчизняного сільгоспвиробника. Дніпровський завод міндобрив із цього мав певну вигоду, бо за умовами програм селяни одержували грошову компенсацію, якщо купували його продукцію. Таким чином, разом зі зростанням попиту на добрива можна було збільшувати й ціну на них, що сприяло, у свою чергу, підвищенню рентабельності підприємства.

Після майже дворічної перерви уряд знову повернувся до розгляду питань підтримки сільського господарства. Безпосередньо це поки ніяк не пов’язано й навряд чи буде пов’язано надалі з якимись пільгами або преференціями для підприємств — виробників мінеральних добрив. Однак з’явилася надія, що завдяки грошовій «підгодівлі» аграріїв певним чином пожвавиться внутрішній ринок не тільки насіння або сільгосптехніки, а й добрив. Адже сьогодні без них неможливо виростити нормальний урожай, незалежно від виду культури або місцезнаходження, площі й стану земельної ділянки. Щоб організувати більш інтенсивну «гру» на українському полі, керівництво Дніпровського заводу міндобрив і корпорації ЗАТ «Украгрохімхолдинг» має намір разом із сільгоспвиробниками на вищому рівні державної влади лобіювати питання насичення внутрішнього ринку мінеральними добривами віт­чизняного виробництва. Для цього, уважають заводчани, не обов’язково вступати в ту або іншу політичну партію, треба лише переконувати провідних політиків у своїй правоті й уміти обстоювати інтереси підприємства, яке грає зовсім не останню скрипку в зміцненні державної економіки.

Довідка «УТГ»

У серпні 2002 року на базі держпідприємств «Агрофос» і «Амофос», які раніше входили до складу одного з гігантів «оборонки» СРСР — виробничого об’єднання «Придніпровський хімічний завод», було створено закрите акціонерне товариство «Дніпровський завод мінеральних добрив». 40% його акцій належало державі, 60% — ЗАТ «Федкомінвест-Україна» з російським капіталом.

У березні 2009-го ФДМУ виставив держчастку на продаж, і другий співвласник підприємства, скориставшись першочерговим правом, купив 40-відсотковий пакет ­акцій.

Після переходу всієї власності в одні руки змінився й статус підприємства. Сьогодні це приватне акціонерне товариство зі стовідсотковим українським капіталом, власником контрольного пакета акцій якого є корпорація ЗАТ «Украгрохімхолдинг» на чолі із Сергієм Лесковським.

ПАТ «ДЗМД» посідає друге місце серед українських підприємств із обсягів продукції. Колектив нараховує понад 700 працівників.

Цифра

Імпорт мінеральних добрив у січні Україна збільшила в 2,4 раза в порівнянні із січнем минулого року (на суму $55,4 млн). У цілому за 2010 рік цей показник зріс на 62,3% (до $417,7 млн).

Експорт у січні 2011-го збільшився на 48,8% (до $131,2 млн), а за весь минулий рік — на 9,6% (до $940,6 млн).

За прогнозами експертів, підвищення цін на мінеральні добрива може призвести цього року до втрати врожаю зернових на 6-8%.