Хімічний ланцюг

У роботі горлівського «Стиролу» стався позитивний поворот, він почався разом зі зміною власників концерну.

Держкомісія цінних паперів і фондового ринку восени минулого року офіційно оголосила покупцем 90,3% акцій «Стиролу» австрійський хімічний холдинг OSTCHEM Group, підконтрольний міжнародній компанії Group DF, власник якої — бізнесмен Дмитро Фірташ. Народний депутат Микола Янковський, тепер уже колишній власник «Стиролу», який керував підприємством більше двадцяти років, виявився неспроможним перед кризою й хаотичними спробами уряду вийти із глобального фінансового катаклізму без відчутних жертв для національного великого бізнесу.

Під одним «дахом»

У результаті екс-президент «Стиролу» й колишній голова­ правління концерну Микола Янковський, скориставшись підвищеним інтересом Дмитра Фірташа до українських хімічних активів, пішов на «почесний відпочинок» у сферу фармацевтичного виробництва. Тихою гаванню 66-літнього бізнесмена-політика стало його творіння — компанія «Стиролбіофарм». Тепер кошти пана Янковського підуть на активізацію випуску найзатребуваніших у країні генериків.

Набагато істотніші фінансові вкладення в порівнянні з 2 млн євро Миколи Янковського в «Стиролбіофарм» очікують на Дмитра Фірташа.­ Із придбанням горлівського концерну (слідом за яким було придбання сєверодонецького й черкаського «Азотів») мільярдер, який всіляко наголошує на своїй рівновіддаленості від основ­­них політичних сил країни, став власником «хімічної імперії», до якої входять, крім уже згаданих, компанії «Рівн­еазот», «Таджиказот» (зрозуміло, Таджикистан) і «Нітроферт» (Естонія).

Однак і на цьому Дмитро Васильович не має наміру зупинятися. Швидше за все, у найближчому майбутньому ми станемо свідками нових гучних придбань. Адже, за словами бізнесмена, він має намір максимально сконцентрувати потужності національного хімпрому у своїх руках, у першу чергу викуповуючи ті з них, які не можуть устояти в умовах світової кризи. На тверде переконання голови Group DF, тільки  таким чином наша країна може стати серйозним гравцем у глобальному хімпромі. «Потрібна компанія, яка могла б представляти інтереси України на світовому ринку. Для нас важливо купити тут усе, що вийде, а потім купувати за межами країни», — заявив Фірташ.

«Пацієнт» скоріше живий…

Зрозуміло, що із цим усе більшим і неспокійним «господарством» треба щось робити. Насамперед — перетворити на активи працюючі й прибуткові наполовину (а де й більше) зупинені підприємства, які не витримали підвищених цін на сировину й пов’язаних із цим проблем із рентабельністю вироб­ництва.

Поки, напевно, рано говорити про цілковите поліпшення підірваного кризою фінансово-економічного «здоров’я» «Стиролу». Ще не забулися і зупинення цехів і цілих виробництв, і скорочення штатів, і падіння зарплат у два й більше разів, і катастрофічний 2009 рік, який «Стирол», що завжди вирізнявся своєю прибутковістю, закінчив зі збитком більш ніж у 324 млн грн. І все-таки багато чого свідчить про те, що справи концерну налагоджуються.

Передусім це стосується реанімації виробництва аміачної селітри — найпопулярнішого добрива для сільського господарства. Її випуск тут почали недавно — наприкінці січня. При цьому досягнуто повного завантаження об’єднаних аміачних заводів — агрегатів із виробництва аміаку 1Б і 1В і двох заводів із виробництва карбаміду. Нові власники «Стиролу» планують уже до літа вивести на проектну потужність завод «Гранас», який безжалісна кон’юнктура ринку закрила в 2009 році. На той же термін намічений запуск третього агрегату з випуску аміаку — його експлуатацію було припинено ще раніше, у 2008 році.

Коментуючи перспективи розвитку «Стиролу», Дмитро­ Фірташ відзначив, що концерн уже скоро має вийти на повну потужність. «Я думаю, до кінця 2011 року завод працюватиме на 100%», — заявив бізнесмен, визнавши, що зараз підприємство функціонує усе ще нестабільно, нерідко зупиняючись через технологічні проблеми.

Нормальне завантаження двох із трьох агрегатів із виробництва аміаку дозволило «Стиролу» випускати 1 млн тонн аміаку й 1,5 млн тонн карбаміду на рік. Завершення періоду «відступу» й перехід у економічний «контрнаступ» був для горлівського виробника мінеральних добрив як рятівним щодо виживання підприємства і його багатотисячного колективу, так і своєчасним і перспективним щодо ринкової кон’юнктури.

Питання попиту

Спроби відновити колишню міць флагмана українського хімпрому збіглися з підвищеним попитом у світі й піковими цінами на азотні добрива. Досягнутий рівень продажної вартості — $400 за тонну аміаку й карбаміду обіцяє «Стиролу», як і іншим виробникам міндобрив, досить високу рентабельність навіть за нинішньої високої ціни природного газу. Запуск додаткових потужностей на горлівському підприємстві може в подальшому вплинути на закупівельні ціни добрив, вироблених в Україні. Але поки, на думку експерта ІК «Драгон Капітал» Тамари Левченко, «потужності «Стиролу» затребувані, кон’юнктура досить приваблива».

Як ми вже відзначали, недавньою серією покупок хімзаводів Дмитро Фірташ, швидше за все, не обмежи­ть­ся. Власне, бізнесмен і не приховує, що його компанія Group DF має намір брати участь у конкурсі з приватизації Одеського припортового заводу (ОПЗ). У підсумку стає зрозумілою й мета — завершити об’єднання в одній структурі потужностей із виробництва мінеральних добрив і їхньої перевалки на експорт. «Стирол» у середи­ні січня домовився з ОПЗ про поставки карбамідоформальдегідних смол на суму 8,58 млн грн. Значення такого співробітництва важко переоцінити, оскільки у разі купівлі Фірташем Одеського припортового можлива негативна кон’юнктура ринку не загрожуватиме ні ОПЗ, ні «Стиролу», які ввійшли до системи міжнародного магістрального аміакопроводу Тольятті — Горлівка — порт Південний.

У пошуках газових гарантій

Утім, спільна «труба» у цьому випадку відіграє важливу, але не головну роль. Основною гарантією стабільної роботи «Стиролу» може бути все-таки газ, точніше, його ціна, бо саме вона становить до 90% вартості мінеральних добрив. Дмитро Фірташ, безперечно, саме той бізнесмен, який здатний гарантувати для своїх хімпідприємств прийнятну ціну енергоносія.

Як відомо, заручившись моральною підтримкою нової української влади, Фірташ­ минулого літа домігся спочатку позитивного для себе вердикту Стокгольмського арбітражу, а потім і підтвердження наших судів про виконання цього рішення, відповідно до якого Україна­­ зобов’язана повернути компанії «Росукренерго» 12 млрд кубометрів газу. Процес повернення вже стартував, і «Нафтогаз» планує завершити передачу всього обсягу на баланс РУЕ вже до кінця весни.

Одержавши газ і роз­в’я­завши, таким чином, одну проблему, Дмитро Фірташ став перед іншою —  його збуту. Річ у тім, що вигідно продати газ в Україні сьогодні майже нереально. Його споживання промисловим сектором різко зменшилося — криза поки нікуди не поділася. Проте, згідно з укладеними колишнім Кабміном контрактами, ми зобов’язані закуповувати в «Газпрому» вочевидь завищені, непід’єм­ні для нашої економіки обсяги природного газу. Чи не єдине, що залишається для «переплавлення» палива в реальні гроші, — це саме «прив’язати» газ до виробництва мінеральних добрив.

Довідка «УТГ»

Публічне акціонерне товариство «Концерн «Стирол» (м. Горлівка, Донецька область) — найбільше підприємство хімічного комплексу країни. Вертикально інтегрована багатогалузева компанія. Основні напрямки діяльності — виробництво аміаку, азотних мінеральних добрив, полімерних матеріалів, хімікатів, хімічної продукції високого ступеня чистоти, лакофарбової продукції й товарів широкого вжитку.

За роки незалежності України компанія дуже швидко розвивалася, перетворившись на сучасну корпорацію з розгалуженою структурою, до складу якої входять виробничі, конструкторські, транспортні, будівельні й трейдерські підприємства. У концерні працюють більше 4 тис.чоловік.