Комплекс для «вартових неба»

Єдиним варіантом нормальної роботи українських ППО вважається модернізація застарілих зенітно-ракетних комплексів, які вже на повну поставляються за кордон.

Міноборони офіційно заявило про заморожування проектів зі створення нових зразків техніки та озброєнь — корвета, багатофункціонального ракетного комплексу «Сапсан» і військово-транспортного літака Ан-70. Звістка викликала чималий резонанс. На її тлі якось відійшла на другий план тема модернізації техніки, хоча саме це може врятувати обороноспроможність держави в найближчому майбутньому.

Загрозу з неба ніхто не знімав із порядку денного: Україна насичена промисловими підприємствами й АЕС, будь-який теракт із повітря може мати такі саме наслідки, як після застосування ядерної зброї. Недарма наші війська протиповітряної оборони прикривають разом із важливими військовими й державними об’єктами й усі великі заводи та електростанції. До того ж тільки вони в складі Збройних Сил стоять на постійній бойовій варті. І при цьому стан їх жалюгідний.

Не стріляти!

Останніми роками війська протиповітряної оборони втрачають здатність захищати небо над країною. Застарілі комплекси типу С-125 ще кілька років тому були виведені з бойового складу. Але з більш-менш новими (також радянської розробки та випуску) С-200 і С-300 теж не все гаразд. По-перше, ці комплекси мають поважний вік і виробляються в Росії. А по-друге, після трагічного випадку в Криму, коли українські ППО збили над Чорним морем російський Ту-154, вчення з їхнім застосуванням на території України заборонені.

Це стало серйозною проблемою: у військах усе менше офіцерів, які реально стріляли із цих комплексів, а молодь освоює їх «за книжкою». У 2003 році українські полігони відкрили для вчень підрозділів ППО, але заборона на стрільбу із С-200 (із найбільшою дальністю стрільби) залишилась. Правда, за домовленістю з Росією окремі обсуги українських ППО щорічно їздять на російські полігони й роблять там навчальні пуски. Але таким способом усі зенітно-ракетні війська ППО однаково не підготувати.

У генштабі добре розуміють цю сумну реальність. На початку 2000-х років командування ППО повідомляло про те, що в Україні буде створений свій комплекс протиповітряної оборони, але він так і залишився побажанням. Однак Міноборони досі робить гучні заяви з цієї теми, незрозуміло чим обґрунтовані.

У січні 2010 року командувач ВР Збройних Сил генерал-полковник Іван Руснак розповів, що планується розгорнути додаткові зенітні ракетні підрозділи. Також очікується вирішення завдань із прикриття важливих державних об’єктів мобільними системами з переходом для цього на стаціонарні комплекси.

Справа, звичайно, добра, але чим озброювати ці самі додаткові зенітні ракетні підрозділи? І от у генштабі знайшли вихід з огляду на сьогоднішні пропозиції вітчизняного ОПК. У бойовий склад ППО збираються повернути застарілі й зняті з озброєння С-125 (С-125 «Печора», за класифікацією НАТО — SA-3 Goa, був прийнятий на озброєння в СРСР ще в 1961 році). Звичайно, їх перед цим модернізують за схемою, розробленою на підприємствах української «оборонки». Конкретніше — у ВАТ «Науково-виробниче підприємство «Аеротехніка-МЛТ». Ця компанія викликає довіру у військових: у 2005—2007 роках були прийняті на озброєння комплекси засобів автоматизації для ВПС, ППО й Сухопутних військ, а також радіолокаційні станції П-18МА й П-19МА її виробництва. Українська версія оновленого комплексу одержала позначення С-125-2Д.

Хоча насправді йдеться не про підвищення ефективності, а про «латання дір» у повітряній обороні нашої держави.

«Печора» на Дніпрі

Усі комплекси С-125 — а це близько 30 дивізіонів — виведені з бойового складу українських ППО до 2004 року, частину з них відразу ж було продано за кордон. Відповідно до нинішніх планів Міноборони до 2015 року можна повернути у війська не менше 9 оновлених комплексів, а загалом в Україні їх залишилося на 20 дивізіонів. Колишньої протиповітряної моці однаково не наростити, якщо не закуповувати нові системи ППО за кордоном або не робити свої. Але завдяки модернізації можна хоч на якийсь час зняти гостроту проблеми за мінімальних витрат. Адже зрозуміло, що відновлення коштуватиме набагато дешевше від закупівлі нової техніки.

Удосконалення, можна сказати, старого радянського комплексу С-125 ми почали близько трьох років тому. Причина вибору саме ЗРК «Печора» проста — за радянських часів комплекс був поставлений 36 іноземним замовникам. При цьому понад 30 із них досі експлуатують придатні для відновлення комплекси.

Займаючись модернізацією в ініціативному порядку, вітчизняні оборонники розробили цифрову кабіну управління УНК-2Д, замінили приймально-передавальний пристрій сучасним, оновили пускову установку. Також замінили розроблені за радянських часів РЛС і системи управління, що дозволило підвищити ефективність і вдвічі скоротити обслугу — із шести до 3—4 чоловік. Аналогове обладнання 1950-х років поступилося місцем цифровим системам, управління якими здійснюється з використанням дисплеїв з кабіни, оснащеної системою клімат-контролю.

Усі внутрішні компоненти розміщеного на буксованому шасі антенного поста УНВ-2, за винятком магнетрона, були замінені сучасним, компактним і ефективним обладнанням. Чутливість РЛС зросла до 120 дБ. Нова елементна база дозволила підвищити стійкість до перешкод і збільшити дальність виявлення цілі на 20%. Проведено модернізацію пускової установки. Можливості «Печори» з виявлення та супроводу цілі, оперативність і надійність її захоплення значно покращилися.

Словом, підвищилася надійність, мобільність, живучість комплексу, а його ресурс збільшився на 15 років. У вересні з нього провели експериментальні стрільби. За оцінкою розробників, вони завершилися успішно.

Усе на експорт

Утім, модернізовані С-125 українські зенітно-ракетні війська, як говорять виробники, почнуть одержувати не раніше 2012 року. За умови, що Міноборони знайде кошти на їхню закупівлю (ціна одного — від 200 до 500 тис. євро залежно від комплектації).

Цікаво, що оновлені С-125 Київ уже на повну пропонує закордонним покупцям. Наприкінці жовтня міністр оборони Михайло Єжель повідомив, що Україна може продати Азербайджану ці зенітно-ракетні комплекси. 21 жовтня відбулося засідання українсько-азербайджанської комісії з питань військово-технічного співробітництва, на якому обговорювалося це питання. «Ми продемонстрували можливості комплексу після його модернізації. Азербайджанська сторона зацікавилася ним», — сказав Єжель. А перед цим спеціалізовані ЗМІ повідомили, що Україна виконує два контракти на вдосконалення С-125. Один із них укладений у 2008 році з неназваним африканським замовником (можливо, з Угандою, що має намір модернізувати чотири комплекси С-125). Другий контракт підписаний два місяці тому (імовірний замовник — Ангола).

Що ж, повторюється давня історія збройової України на тлі її злиденної армії: наш ВПК озброює інші країни, тоді як власна обороноспроможність під великим сумнівом…