Рецепти для «оборонки»

Низька ефективність роботи й корупція — два лиха української армії й ОПК, розібратися з якими допоможе досвід військових країн НАТО.

У Києві, в офісі зв’язків НАТО, презентовані видання «Виховання доброчесності та боротьба з корупцією в оборонному секторі» і «Альманах урядування в секторі безпеки України 2010», підготовлені українським Центром досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР), інформаційно-консалтинговою компанією Defense Express Group, а також Женевським центром демократичного конт­­ролю над збройними силами й Міжнародним центром оборонних досліджень.

Самі по собі

Загальна тема видань — дослідження процесів у оборонному секторі й пошук шляхів його оптимального розвитку, у тому числі створення ефективної системи боротьби з корупцією. У допомогу Україні європейські й українські експерти запропонували унікальний компендіум — збірник прикладів позитивного досвіду західних країн.

Експерти ЦДАКР прос­тежили динаміку зниження оборотів вітчизняної «оборонки» починаючи з 1991 року.­ Якщо на початку незалежності­ наша країна мала 700 підприємств ОПК (1,5 млн працівників за обсягів виробництва на загальну суму близько $10 млрд), то до ­2008 року їхня чисельність становила лише 250 (230 тис. працівників за обсягів виробництва $1—2 млрд). За відсутності замовлень від Міноборони виживають лише ті, хто  здатен конкурувати на міжнародному ринку озброєнь.

Важливий чинник у без­сис­темному скороченні­ «обо­­­­рон­ки» — фактична від­­сут­ність в українського ОПК­ єдиного центру управління, а його НДІ, конструкторські бюро та підприємства розкидані по різних відомствах. Наприклад, 118 таких­ підприємств, інститутів і КБ перебувають у складі Мін­промполітики, 40 ремонтних заводів — у складі Міноборони, 27 — при Національному космічному агентстві.

При цьому маємо значні перекоси — надлишковий випуск одних видів продукції й гостру нестачу інших. Перевироблення відзначене у виробництві бронетехніки та двигунів, радіоелектроніки, ракетного озброєння й суднобудування. Відчувається дефіцит у сфері випуску засобів ­артилерії, бойової авіації, корабельного й протиповітряного озброєння.­

Експерти відзначають, що українські зброярі ефективно використовують і розвивають технології, які залишилися від радянської наукової школи. Але експортна орієнтація під­приємств, які є кістяком української «оборонки» (а сюди дослідники зарахували близько 30 заводів і КБ), змусила їх виробити гнучкість у створенні й виробництві нових видів продукції. До цього примушують закони ринку й конкурентна боротьба.

Плюс позитивний досвід співробітництва із західними компаніями — французами (модернізація бойових вертольотів) і поляками (засоби захисту від високоточної зброї). Перспективними вважаються подальші зв’язки з азіатськими державами, насамперед із Китаєм.­

До слабких сторін вітчизняного ОПК зарахований низький рівень держзамовлень, критична залежність від одного постачальника озброєнь (Росії), виробництво комплектувальних, а не готових зразків, відсутність єдиного координатора й довгострокових орієнтирів для всієї галузі, зношеність виробничих потужностей, приналежність більшості підприємств державі за абсолютно незадовільного менеджменту й недосконалої законодавчої бази.

Коли донос — благо…

Для виходу із ситуації автори дослідження з урахуванням європейського досвіду пропонують різко збільшити державне оборонне замовлення. На їхню думку, щорічні бюджетні витрати на переозброєння на рівні 500—600 млн євро за 7—10 років здатні забезпечити зростання виробництва для «оборонки», стійкий розвиток технологій і виправлення критичної ситуації в армії. Крім того, пропонується ввести посаду координатора у сфері ОПК на рівні віце-прем’єр-міністра; забезпечити умови для приходу в «оборонку» іноземного капіталу; створити систему лобіювання інтересів комплексу в Україні й за кордоном; приділити увагу створенню невеликих підприємств, орієнтованих на розробку й виготовлення окремих елементів озброєнь; увести нетрадиційні схеми взаєморозрахунків.

На прикладах організації протидії хабарництву в країнах НАТО проводяться паралелі з найбільш «корупційно небезпечними» напрямами в діяльності армії та ОПК нашої країни. Про­ана­лізовані різні сфери: реа­лізація кадрової політики; формування військового бюджету; продаж військового майна, землі та інфраструктури; проведення тендерів під час закупівель товарів і послуг для армії.

Абсолютну більшість таких прикладів можна сміливо застосовувати до українських реалій, але, зізнаємось, є й такі, які навряд чи можуть бути однозначно сприйняті в нашому військовому середовищі й суспільстві. Наприклад, широко практикований у боротьбі з корупцією на Заході принцип «кві там», відповідно до якого той, хто виказав корупціонера одержує відсоток від стягненого з нього штрафу. Підхід, нема чого й казати, досить прагматичний (до речі, з’явившись в Англії ще в XV столітті, сьогодні в США цей принцип визнається одним із основних у боротьбі­ з корупцією). Але на пост­радянському просторі ви­казування вирощене скоріше на «любові до мистецтва», ніж на матеріальній зацікавленості.

Із перших уст

Валентин Бадрак
Директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння

— Це видання досить актуальне для України, і зокрема для тієї роботи, яку необхідно проводити сьогодні в Збройних Силах і в усьому оборонному секторі в цілому. Зараз у нашій країні політичні тональності відсуваються на другий план, а на перший виходять конкретна діяльність і здатність побачити можливості, які має Україна. Цілком очевидно, що ми завжди орієнтувалися на європейські цінності. Треба сподіватися, що багатий європейський досвід у протидії корупції в цьому випадку буде не тільки затребуваний, а й реалі­­зований.