У лещатах конкуренції
Українські металурги можуть залишитися без турецького ринку, на який сьогодні зорієнтована значна частина їхнього експорту.
Основна причина швидкого розставання зі східним споживачем — будівництво в Туреччині власних металургійних потужностей.
Директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза» Володимир Власюк наводить факти, які красномовно підтверджують найсміливіші прогнози. Поставки українського плоского прокату в Туреччину становили у 2007 році 2,3 млн тонн, у 2009-му — лише 500 тисяч. Цього року показник може дещо зрости, але це пов’язано із загальносвітовим зростанням металоспоживання й певною затримкою уведення в експлуатацію запланованих турецьких потужностей. Скорочення українських експортних поставок обумовлене стрімким зростанням у Туреччині обсягів виробництва власного плоского прокату.
— Наприклад, «АрселорМіттал» разом із турецькою компанією «Борусан» має намір у найближчі роки ввести в експлуатацію інтегрований комбінат повного циклу, який вироблятиме 4,5 мільйона тонн плоского прокату на рік, — відзначив В.Власюк.
У таких умовах Україна може скоротити експортні поставки із плоского прокату на 2012 рік до 300 тис.тонн, а потім і зовсім втратити турецький ринок. Що натомість? Євросоюз уже попередив українців про готовність увести торговельні санкції у випадку спроб проникнення на «чужу» територію. Не варто мати ілюзії й із приводу зростання ринку Близькосхідного регіону. Він стає дедалі жорсткішим, а конкуренція — гострішою через появу у світі нових підприємств із сучасними економічними технологіями, які виробляють продукцію більш високої якості, ніж в Україні. До того ж у такій державі, як Арабські Емірати, легко можна в найкоротший термін побудувати свої високотехнологічні електрометалургійні підприємства й істотно скоротити імпорт.
Простіше кажучи, незабаром наш метал вже не котируватиметься на добре освоєних територіях, і багато підприємств просто зупиняться, якщо не поставлять собі чіткі завдання з модернізації виробництва й почати випускати продукцію більш високої якості, здатну конкурувати із закордонними аналогами за собівартістю.
Зробити це необхідно в будь-якому разі. Бо навіть якщо хтось із нинішніх експортерів вирішить скорити внутрішній ринок металоспоживання, йому доведеться мати справу з більш сильними імпортерами. Під кінець року обсяги імпорту досягнуть рекордних 1,5 млн тонн. Завозиться продукція, що у нас не виробляється або помітно поступається імпорту з якісних параметрів, але в той же час має високий попит у машинобудуванні та інших галузях промисловості (тонкий рулонний, оцинкований прокат тощо). Причини такої ситуації очевидні. У нас ніхто не займається збільшенням сортаменту продукції, поліпшенням її характеристик.
На роздуми часу вже не залишилось, через 2 роки українські виробники, за поодиноким винятком, ризикують опинитися в аутсайдерах.
