Механізм інновацій

Учені Чернівецького університету пропонують бізнесу вигідне співробітництво.

В Україні наука розвивається паралельно в університетах і в системі Національної Академії наук — так історично склалося. Причому в показниках «валової наукової продукції» університетам належить 60 відсотків.

Зразком прикладної університетської науки може бути розроблений чернівецькими вченими лазерний поляриметр — прилад, здатний виявляти онкологічні зміни в людському організмі на доклінічному етапі. За десятиліття, упродовж якого тривало наукове обґрунтування цієї перспективної тематики, медики захистили з неї докторську та чотири кандидатських дисертації, а фізики-лазерники — добрий десяток кандидатських.

Про цей винахід на суміжжі лазерної оптики, біології і медицини, а також про проблеми впровадження наукових розробок — у розмові з проректором із наукової роботи Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, доктором фізико-математичних наук Олександром Ушенком.

— Олександре Григоровичу, ваша розробка в галузі біомедичної оптики­ — лазерний поляриметр — уже відома у світі, щоправда, у наукових колах. Хоча його практичне застосування важко переоцінити. У чому суть запропонованого вами методу діагностики?

— За фахом я оптик-лазерник, і можу сказати, що працювати на суміжжі наук, як правило, важко, проте саме так досягаються найцікавіші результати. Метод, про який ідеться, ґрунтується на використанні додаткової інформації, яку містить зроблене за допомогою прилада  зображення того чи іншого об’єкта.

Сьогодні лікарі, навіть озброєні найсучаснішим діа­гностичним обладнанням, працюють почасти на рівні інтуїції. Звісно, вона базується на їхньому великому досвіді. Хорошому лікарю-рентгенологу, приміром, досить тільки поглянути на знімок, щоб одразу визначити, із чим він має справу. Те саме зі спеціалістами ультразвукової діагностики. Та інтуїція й досвід є не у всіх. А навіть коли і є, то часто-густо спрацьовують надто пізно…

— І щоб діагноз не став вироком, потрібні певні об’єктивні дані?

— Так. Треба об’єкти­ві­зувати оцінювання зображень тих або інших тканин­ і органів, виділивши спеціа­льним математичним­ алго­ритмом ділянки, структура­ яких під впливом онко­­логічних процесів змінює­ться у першу чергу.­ На­ ­їх базі формуються­ віртуальні­ зоб­­раження, або поляриза­ційні карти. Якщо піддати­ їх сучасним методам­ ком­п’ютерної обробки­ — статистичному, фрактальному, кореляційному,­­ сингулярному аналізу то­що — можна виокремити конк­ретні числові параметри, які дуже точно пов’язані з цими структурними змінами.­

Клініка ще не показує ново­утворення, а математично його вже видно. І тоді впевнено можна стверджувати: фрактальність об’єкта порушена, у ньому зароджуються онкологічні зміни. Відповідно і лікар-діагност мав би звернути на цей випадок більше уваги і застережити пацієнта щодо можливих  серйозних проблем зі здоров’ям.

— Винахід запатенто­ваний?

— Деякі патенти в нас уже є. Але тут свої проблеми. Скажімо, прилад можна запатентувати в Україні — це один тип захисту. Щоб захистити його серйозніше, треба патентувати в Європі або в об’єднаній системі патентування Європа — США або США — Японія. На це вже потрібно значно більше коштів. У Європі патент коштує приблизно 50 тисяч доларів. Крім того, щоб його підтримувати, щороку треба сплачувати певну суму. На Заході ці видатки враховані в собівартості приладу. Саме тому медичне обладнання таке дороге.

Зрозуміло, якщо винахід приносить прибуток, згодом він окуповується. У нас такого механізму немає. На етапі фундаментальних і фундаментально-прикладних досліджень держава проект фінансувала. Ми виконали макетний зразок прилада. Попереду — його впровадження у виробництво. А це досить рутинна справа, яка потребує часу і значних коштів. Для того, щоб прилад дійшов до споживача, треба його сертифікувати, провести клінічні випробування. Єдиний вихід — створювати цільову програму під цей проект або шукати спонсорів.

— У міжнародній практиці є дуже багато прикладів, коли замовлення науці робить бізнес. Можна сказати, що за кордоном це звичайна річ.

— Для нас це проблема. В економіці є правило трьох нулів. Перший нуль — це сума, яка виділяється на наукову розробку. Другий — більша на порядок сума, необхідна, щоб довести наукову розробку до дослідного зразка. Але дослідний зразок — ще не готова продукція. Тому третій нуль — це ті гроші, які потрібні, щоб запусти його у виробництво. Швидко пройти весь ланцюг і перевести наукову розробку в інноваційну  дуже складно. Тому проміжні витрати на цьому шляху — другий і третій нулі — є венчурними, тобто ризикованими. Бізнес зацікавлений у виробництві наукомісткої, а отже конкурентоспроможної продукції. Але далеко не всі українські бізнесмени мають достатньо вільних обігових коштів, які можна заморозити на довгий час, вкладаючи їх у наукові розробки. До того ж не кожна розробка може швидко принести прибуток. На Заході, щоб зменшити бізнес-ризики, створюють спеціальні венчурні фірми, щось на кшталт наших науково-виробничих підприємств, яким держава надає податкові пільги. Такій фірмі вигідно вкладати кошти в науку, бо окрім страхування ризиків і податкових пільг згодом вона набуває також низку економічних зисків, зокрема, на етапі серійного виробництва продукції.

Статистика свідчить: упровадження лише п’яти відсотків усіх наукових розробок дає прибуток, який цілком перекриває всі витрати бізнесу на науку. Щось схоже  має бути й у нас. Звісно, венчурні фірми мають займатися тільки наукою, а не створювати під цією маркою інші бізнес-схеми.

— До цього ще далеко, а наука потребує фінансування «тут і тепер».

— Можливості фінансування фундаментальної науки (про прикладну вже й не говоримо), підпорядкованої Міністерству освіти та науки, обмежені. Для нашого університету це 2,5—2,8 млн грн на рік.

Схема розподілу коштів дуже проста. Відібрані на конкурсній основі кращі наукові проекти університету подаються на загальнодержавний конкурс. Там вони так само оцінюються експертами, після чого наказом міністерства надаються кошти на їх фінансування. Нещодавно міністерство зробило ще один правильний крок у напрямку оцінювання наукової діяльності університетів. Згідно з рейтингом, усі навчальні заклади держави поділено на три групи. Наш університет потрапив до групи Б. Це означає, що 50 відсотків наданих державою коштів ми можемо розподіляти на власний розсуд — за тематичним спрямуванням, обсягами.

Альтернативним джерелом­ фінансування наукових досліджень є грантова діяльність, яку ми вважаємо стратегічною. За підтримки міжнародних фондів виконано ­­­­два проекти, із них один  — за грантом 7-ї рамкової­ програ­ми­ ЄС «Транс’європейська спів­праця з метою створення пристроїв безпеки на основі Сd(Zn)Te». Євросоюз також виділив кошти на створення в межах університету опорної оптико-волоконної мережі. Спільно з Румунією та Молдовою наш університет також подав заявку на три великих гранти загальним розміром понад 4 мільйони євро.

— Де сьогодні наука і бізнес могли б працювати з обопільною користю?

— Ми плануємо створити університетський науковий парк — такий собі центр зустрічі науки, бізнесу і влади. І на прикладі нехай небагатьох, але ґрунтовно опрацьованих наукових проектів продемонструвати, що інновації не тільки можливі, а й реальні.

— Чернівецькому університету є що представити у такому парку?

— Безумовно. На хімічному факультеті, наприклад, розроблена унікальна технологія створення друкованих плат, яка дозволяє обходитися без їх травлення, що значно здешевлює виробництво. Так, ця технологія витратна, але її практичне впровадження матиме  величезний економічний ефект. Наші хіміки також розробили рідину, яка дозволяє очищувати від накипу і звичайні батареї опалення, і металургійні стани. Думаю, що металурги і хіміки зацікавлені у якнайширшому впровадженні таких технологій.

Серйозні досягнення є в матеріалознавстві. У рамках сформованої міністерством державної цільової науково-технічної та соціальної програми «Наука в університетах» ми виграли один із грантів. Кажу про це з гордістю, бо кошти для адресної підтримки передових зразків наукової діяльності за цією програмою одержали тільки сім університетів країни. Уже другий рік програму активно реалізовує університетський центр енергозбережних технологій та матеріалознавства. На отримані кошти — майже 2 мільйони гривень — придбано необхідне для подальших розробок обладнання. Маємо вже результати з формування новітніх систем випромінювачів, які можна широко використовувати у медицині та біології.

В університеті щорічно проводяться десятки міжнародних наукових конференцій. Нашою «візитівкою» у світі є конференція «Correlation Optics», яка в 2011 році відбудеться вже вдесяте. У ній беруть участь провідні науковці в галузі оптики з 25—30 країн світу.

За інформацією найбільш поважної наукометричної бази даних «Скопус», за параметрами наукової діяльності Чернівецький національний університет посідає 11-те місце серед вищих навчальних закладів України. База оперує винятково об’єктивними показниками — кількістю опублікованих у рейтингових наукових журналах світу статей, монографій і, що не менш важливо, кількістю посилань на такі роботи. А якщо врахувати кількість працюючих у вузах («Скопус» на це не зважає, фіксуючи тільки загальні показники), то наш університет посяде почесне четверте місце, залишивши позаду «Київську політехніку» і навіть Київський національний університет. Попереду нас за цим показником — Харківський, Одеський та Львівський національні університети.

— Коли науковий парк почне реально працювати?

— Закон, який заклав юридичне підґрунтя під цю справу, ухвалено лише кілька мі­сяців тому. Проте головне для нас — не формальне­ створення парку. Перш ніж взятися за організаційні питання, ми формуємо конкретну програму його діяльності. Ведемо переговори з потенційними партнерами — чернівецькими підприємствами, які випускають наукомістку продукцію, серед яких «Артон», СКБ «Електронмаш», ВАТ «ЦКБ Ритм», «Дісайд ЛТД», ДП «Буковинастандартметрологія». Завершити процес підготовки цілком реально упродовж року.

— От хто сьогодні справді вміє оцінити здобутки науки, то це Китай. Пропозицій звідти продати ваш винахід чи інші розробки часом не надходило?

— Мені особисто — ні. Була якось пропозиція від китайців закупити в університету напівпровідники різних ти­пів. Головна умова угоди — вони це самі патентують і стають власниками. Ми на таке не погодились. Хочеться вірити, що винаходи науковців нашого університету приноситимуть прибуток Україні, а не Китаю.

Усе необхідне для прориву у нас є. Треба тільки запровадити єдиний комплекс інноваційних механізмів. Без цивілізованої можливості впровадити винахід, навіть якщо фінансування науки збільшиться у сто разів, результату не буде. Проблему треба вирішувати комплексно. І робити це повинна держава. Спочатку детально проаналізувати реальний стан науки у наукових закладах, створити таку собі кадастрову картотеку передових наукових шкіл, оцінюючи їхні здобутки за реальними справами. Потім визначитися з пріоритетами й адресно ці школи стимулювати. Інтенсивно фінансувати всі напрямки наукової діяльності, може, й не потрібно. Кошти треба в першу чергу давати тим, хто вже відомий у світі. Створювати під ці наукові розробки венчурні фірми з податковими пільгами, цільові державні програми.

Тільки такий нелінійний підхід гарантує велику віддачу. І тільки інноваційна модель розвитку виведе нашу державу у число передових.