Атомний спринт

Завод ядерного палива шукає місце дислокації.

Від сьомого засідання Українсько-російського комітету з економічного співробітництва міждержавної комісії, що відбулося недавно, очікували набагато більших результатів як у нафтогазовій, так і в ядерній галузі. Тим більше, що в протоколі попереднього засідання було заплановано до жовтня цього року підписати пакет документів, які супроводжують початок добудування третього й четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС.

Надії і сумніви

Конкурс на вибір типу реак­тора виграв ще у 2008 році­­ запропонований російськими фахівцями проект. Однак відтоді нічого, крім технічного обґрунтування інвестицій, не зроблено. Основна­ проблема — фінансування. Неодноразово голова «Енерго­атому» Юрій­ ­Недашковський нази­вав цифру фінансових зобов’язань російської сторони —  85% від загальної кошторисної вартості проекту. Але досі жодна фінансова угода не підписана.

Із заводом із виробництва ядерного палива сторони розібралися набагато швидше. Нагадаємо, улітку відбувся конкурс на вибір технології будівництва потужностей для виробництва в Україні свіжого ядерного палива. Пропозицію американської Westinghouse Electric Company учасники міжвідомчої комісії вважали недостатньо привабливою, і перемогла російська компанія «ТВЕЛ». Останню (як сподіваються атомники) крапку в питанні створення власного палива для атомних електростанцій з реакторами типу ВВЕР поставили 27 жовтня керівники українського держконцерну «Ядерне паливо» Тетяна Амосова й російського ВАТ «ТВЕЛ» Юрій Оленін, підписавши в рамках двосторонньої міжурядової комісії відповідний контракт.

В угоді конкретизовані­ ключові умови й параметри будівництва заводу.­ Найближчим часом передбачається також розробити й затвердити спільний­ план заходів із реалізації проекту. Для цього буде створене спільне українсько-російське підприємство, у якому український держконцерн «Ядерне паливо» володітиме пакетом 50% плюс одна акція.

Один до чотирьох

Як і зафіксовано в конкурсних умовах, планується, що перші тепловидільні складання (ТВС) будуть зроблені на заводі у 2013 році в еквіваленті 200 тонн урану. До 2017 року обсяг виробництва ТВС має становити в урановому еквіваленті  400 тонн.­ Це вісім перевантажувальних партій палива (336 паливних складань). Загальна потреба всіх вітчизняних атомних електростанцій у ТВС — 620 на рік. В «Енергоатомі» уже прогнозують, що перша партія свіжого ядерного палива українського виробництва піде на завантаження в реактори блоків №3 і 4 Хмельницької АЕС, які на той час планується добудувати.

Зараз розглядаються чотири можливі площадки для будівництва заводу з виробництва ядерного палива: на базі ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» або Придніпровського хімічного заводу (обидва в Дніпропетровській області), у Сумах поруч із машино­будівними підприємствами,­ які можуть поставляти­ комплектувальні для ТВС, або ж на одній із діючих атомних електростанцій України. Ідеться про Запорізьку АЕС, що розташована найбільш зручно щодо логістики поставок на майбутній завод. Тут є й завод нестандартного обладнання та трубо­проводів, не задіяний на повну силу. Але остаточне місце розташування об’єкта буде визначено в техніко-економічному обґрунтуванні його будівництва.

Як заявив віце-президент «ТВЕЛ» Василь Константинов, Росія в першу чергу має намір освоїти на майбутньому українському заводі виробництво палива ТВСА-12, що стане базовим для українських АЕС. «Це паливо відрізнятиметься­ 5-літнім терміном експлуа­тації, що дозволить перевести українські станції з 12-  на 18-місячний паливний цикл», — говорить пан Константинов. У той же час російські заводи цю технологію не освоюють. За словами Константинова, щоб розширити ринок споживачів, для української продукції до 2020 року російська сторона зобов’язується поставляти на завод усі відсутні компоненти й комплектувальне ядерне паливо за цінами внутрішнього ринку РФ на час освоєння їхнього виробництва в Україні, а також забезпечити цілком послугами з ізотопного збагачення урану в РФ. Загальна вартість заводу становитиме близько $350 млн. Цікаво, що раніше Юрій Недашковський називав цифру  $1 млрд.

У свою чергу українська сторона зобов’язується забезпечити майбутній завод сировиною в належному обсязі: діоксидом цирконію виробництва дніпродзержинського ДНВП «Цирконій»,  нержавіючими комплектувальними,  виготовлен­ня­ яких­ освоять на енергодарсь­кому ОП «Атоменергомаш», а також урановою рудою, що добувається поки тільки на шахтах СхідГЗК, а в перспективі — і з Новокостянтинівського родовища.

У Росії вже почали шукати кошти для будівництва заводу. Ведуться переговори з банками, у тому числі  російськими, про виділення кредиту, здатного покрити більшу частину майбутніх витрат. «Наша компанія може залучити через банки до 60% необхідних коштів», — відзначив віце-президент «ТВЕЛ».

Підводне каміння

Те, що найбільш насторожує в угоді, — зобов’язання компанії «ТВЕЛ» до 2020 року­ передати українській стороні технології всіх переділів виготовлення ядерного палива (реконверсія урану, виготовлення паливних таблеток). Річ у тім, що внутрішнім російським законодавством заборонена передача технологій, які становлять стратегічну цінність для РФ (а атомні технології такими і є), іншим країнам.

Разом із тим галузеві експерти не такі оптимістичні, коли йдеться про строки здачі етапів проекту. Річ у тім, що регуляторна політика в атомній галузі передбачає набагато більше рутинної узасадненої роботи, ніж у будь-якому іншому виробництві. І це зрозуміло, адже на кону ядерна й радіаційна безпека. Зокрема, питання викликає процедура кваліфікації майбутньої ядерної установки. Оскільки здача потужностей проходитиме­ етапами, мабуть, і процеду­ру кваліфікації розіб’ють на етапи: цех №1, цех №2 і т.д., і для кожного з них своя оцінка впливу на довкілля, проектна документація тощо.­

Керівник із розвитку бізнесу в Європі компанії Westinghouse Нік Шуляк назвав заявлені російською стороною терміни «надзвичайно оптимістичними». Але­ росіяни впевнені, що до кінця 2011 року буде пройдено всі етапи узгоджень, обрано площадку під завод і визначено проектанта. Побудувати об’єкт вони беруться за 2 роки, оснастивши його новітнім обладнанням і технологіями, успішно застосовуваними на Новосибірському заводі хімічних концентратів (НЗХК, РФ). Саме там зараз виробляється складання палива для українських АЕС. На думку В. Константинова, це зробить український завод таким, що технологічно дорівнюватиме західним аналогам.

Фахівці НАЕК «Енерго­атом», які займалися проек­­том на старті, ще до ство­рення українського держконцерну «Ядерне­ паливо», вважають, що для прибуткової роботи­ завод має орієнтуватися на експорт продукції. За їх розрахунками, лінія зі складання з готових комплектувальних не виходить на само­оплатність із діючим парком блоків-тисячників. У той же час амбіційні плани розвитку атомної галузі і в Україні, і в Європі, і в більш далекому зарубіжжі свідчать про те, що українська продукція буде затребувана.

Тим часом

Переможцем тендера на розробку проекту заводу­ з виробництва ядерного палива стало ДП «Український науково-дослідний і проектно-дослідний інститут промислової технології» («УкрНДПІпромтехнології», Жовті Води, Дніпропетровська область). У квітні 2011 року документ має бути наданий на узгодження.

Нагадаємо, що в тендері так само брали участь ДП «СхідГЗК» і «Державний науково-технічний центр із ядерної та радіаційної безпеки» (м. Славутич, Київська обл.).