Метан: довгий шлях до скорення
У Донецьку відбувся міжнародний інвестиційний форум «Шахтний метан. Фінансування проектів в Україні», організаторами якого були Мінвуглепром України, Партнерство «Метан — на ринки», Тихоокеанська північнозахідна національна лабораторія США та державне підприємство «Центр альтернативних видів палива» (Україна). Гості форуму, який відбувся у рамках оголошеного в Донецькій області року інновацій, познайомилися з проектами з видобутку й використання шахт ного метану й новітніх технологій його утилізації.
Потенційні інвестори та їхні можливі партнери обговорили варіанти фінансування відповідних проектів. Прокоментувати підсумки зустрічі ми попросили доктора геолого-мінералогічних наук, професора, заступника директора Інституту геотехнічної механіки НАН України (м. Дніпропетровськ) В’ячеслава Лукінова.
— В’ячеславе Володимировичу, хто сьогодні «попереду всієї планети» у видобутку та використанні метану?
— Поки всіх обганяють Сполучені Штати Америки. Там видобувають близько 50 мільярдів кубометрів підземного газу на рік. Це вдвічі більше, ніж в Україні. Але проаналізуємо американські показники більш докладно. Отож, метан від метану в Америці різниться. Два мільярди кубометрів належать до так званого шахтного метану, а решта — метан вугільний. Шахтний метан у США одержують у процесі самого видобутку вугілля або з уже відпрацьованих дільниць. А метан вугільний — незалежно від того, працює шахта чи ні. Газ той самий, але різні технології його видобутку. Щодо цього в Америці існує ціла класифікація. На першому місці в ній технологія з видобутку метану вугільних пластів. Її намагалися впровадити й у Європі, але істотних результатів поки нема. Не досягли їх і в нас, хоча працювали над цим відразу дві організації: Центр альтернативних видів палива (м. Київ) і донецьке ТОВ «Екометан».
— Ми багато говоримо про метан. А чи варта справа заходу, скільки його в нас насправді?
— За різними оцінками, цифри тут вочевидь «танцюють». Наші запаси метану становлять від півтора до 20—25 трильйонів кубометрів. Нагадаю, прогнози ці досить приблизні.
— Чи не схожі ми в такому випадку на людину, яка сидить на мішку з грошима?
— Я б навів тут інше порівняння. Наші запаси метану — наче золото, розчинене в морській воді. Щоб взяти і те й інше, необхідні технології. З огляду на це зустріч у Донецьку — кращий спосіб консолідувати зусилля, знайти зерна досвіду, поділитися ним, взяти його на озброєння. Такий досвід є — і не тільки в Америці та Європі, а й у нас. Те, що роблять європейські гірники, приміром, із видобутку метану з вугільних шахт, навчилися робити, і не гірше, скажімо, на шахті імені Засядька в Донецьку. Її керівники виконали величезну роботу: увели до складу своєї техради вчених, придбали сучасну техніку та обладнання, відпрацювали всі тонкощі технології. У шахтному метані — чимала частка пилу, механічних домішок, і це теж довелося врахувати. Словом, розв’язали багато проблем — від геологічних до технологічних. У результаті тільки за останні роки підприємство змогло видобути й пустити в діло близько 150 мільйонів кубометрів метану. Зараз ця робота гірників, проведена в тісній співдружності з ученими, висунута на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки.
— Говорять, досвід цінний повторенням. Чи не поодиноке це починання?
— Конференція з метанових проектів у Донецьку не перша. Зверніть увагу на її представництво та рівень. Інтерес до «метанових» проблем сьогодні виявляють як державні, так і приватні підприємства та фірми, декілька наукових інститутів. А на
нинішньому форумі були присутні й банкіри. Тобто інтерес до метану не тільки не падає, а навпаки, зростає і, я б сказав, конкретизується.
— А чи є в цьому такі необхідні об’єднувальні засади? Якапозиція держави?
— Національне агентство з ефективного використання енергоресурсів (НАЕР) за участю промисловців та учених підготувало масштабну программу з метану. Незабаром її повинен розглянути Кабінет Міністрів України. Показово, що в документ уперше включені й проблеми видобутку так званих сланцевих газів. Зізнаюся, якщо із проблем метану ми багато чого домоглися, то сланцевий газ — терра інкогніта як для Європи, так і для України. Викладена в програмі НАЕР концепція вже затверджена. Тепер чекаємо на розгляд самої програми.
— Оскільки США так багато чого домоглися у видобутку метану, може, варто закупити їхню технологію?
— Річ у тім, що від Америки відстаємо не тільки ми, а й Європа (до речі, і Росія). Звичайно, «метанові» перспективи — це заманливо й багатообіцяльно. А ще й дуже великі гроші. Америка змогла зібрати кращі уми, най передовіші досягнення, не шкодуючи грошей на унікальну техніку та технології. Приблизно так свого часу ми збирали все краще для «Південмашу». Сьогодні все це треба повторити, щоб розв’язати наболілі проблеми з підземним газом. Із фінансової точки зору це зараз навряд чи можливо. Але навіть якщо ми поки не можемо сісти в «Мерседес», їхати однаково треба…
— То на чому ж ми сьогодні їдемо, освоюючи метанові поклади, — на возі, «Запорожці» чи «Жигулях»?..
— Віз облишимо відразу. Скоріше, на «Жигулях». А от «засядьківці» з їх великим технологічним комплексом — уже на досить пристойній іномарці. Рівень їхнього комплексу навіть вище від європейського. Говорю не голослівно: по-перше, він є лідером із потужності, по-друге, із якості використовуваного обладнання, а головне — із культури видобутку та використання метану.
— А які «метанові» перспективи інших українських шахт?
— Я вже говорив, що «їхати» треба: якщо вже ми видобуваємо вугілля, виходить, повинні займатися й метаном. Не маю на увазі зараз дорогі установки й комплекси — усе це ще попереду. Однак проводячи сьогодні дегазацію пластів, захищаючи гірників від аварій, роблячи безпечнішою їхню працю, ми найчастіше при цьому вже видобутий газ просто втрачаємо, викидаємо в атмосферу. Річ тут у тім, що в ньому низький уміст самого метану. А низький уміст — від низького рівня виробничої культури. Там вакуум поганий, там трубопровід тече, там ще якісь огріхи… А було б більше акуратності, старанності — і видобутий метан не втрачав би в якості. От і використовували б його. Словом, у метану все ще попереду. Хоча вже сьогодні є багато підприємств, які зуміли взяти його «у запряжку», — шахти імені Стаханова, «Краснолиманська», «Никанор-Нова»… Звичайно, метан там поки «працює» не на повну силу: як паливо для шахтного транспорту, для обігріву шахтарських лазень, для якихось локальних місцевих потреб… Тож «богатир» плечі ще не розправив. Але добре вже те, що ми знаємо про його можливості.
Довідка «УТГ»
Як головний компонент природного газу, метан — основний винуватець парникового ефекту. Він посідає друге місце (після двоокису вуглецю СО2) серед парникових газів, які виділяються у результаті діяльності людини. При цьому за останні два сторіччя концентрація метану в атмосфері зросла більш ніж удвічі.
