Стамбул закупорив трубу

«Південного потоку», будівництвом якого Росія залякувала Київ із метою отримати нашу ГТС, швидше за все, не буде.

Коментуючи величезну кількість спільних українсько-російських проектів і пропозицій, президент РФ Дмитро Медведєв заявив: у співробітництві кожна сторона повинна обстоювати лише власні інтереси.

Росія так і робить, особливо в енергетичній сфері. Говорячи, зокрема, про «газове співробітництво» з Києвом, Москва оперує «страшилками», яких багато було в діалозі з попередньою українською владою. У першу чергу — своїм проектом будівництва трубопроводу «Південний потік» для поставки вуглеводнів у Південну Європу через Чорне море в обхід України, що робить непотрібною для росіян і європейців українську ГТС.

У нашій країні традиційно звикли лякатися цих «страшилок», схиляючись до рішень, які суперечать національним інтересам, — мовляв, якщо погрози здійсняться, у підсумку збитки для нас будуть ще більшими.

У Москві вказують, що участь України в спільних газових проектах із Росією мало не врятує від повного краху нашу економіку, яка нібито цілком і повністю залежить від експорту газу в Європу. У Києві тим часом розуміють загрозу від «Південного потоку» (не думаю, що роль відіграють національні інте­реси — просто «сидіння на трубі» давно вже улюблене заняття українських олігархів). Спроби української влади зацікавити Росію модернізацією української ГТС особливого ентузіазму не викликали. Воно й зрозуміло: у Кремлі не хочуть задовольнятися сумнівними дивідендами, настроївшись на одержання «усього й відразу».

Розвиваючи шантаж України «Південним потоком», у Росії, намагаються навіть невдачі у своїй стратегії видавати за перемоги. Останній яскравий приклад. Після недавнього візиту президента Дмитра Медведєва в Туреччину віце-прем’єр РФ Ігор Сєчін сказав, що двосторонні документи РФ і Туреччини з будівництва «Південного потоку» буде повністю узгоджено в листопаді. Він уточнив, що йдеться в тому числі й про дозвільні документи.

Таким чином, Москва «вкинула» у вуха російського й частини українського суспільства постулат: Анкара дозвіл на трубопровід дає, усе вирішено, він будуватиметься. Мовляв, справа за дрібницею — офіційним дозволом Туреччини на прокладання об’єкта в її виключній економічній зоні в Чорному морі. Цікаво, що це заявлено саме перед приїздом того ж Медведєва в Київ, де має обговорюватися в тому числі й питання поглинання «Нафтогазу» російським «Газпромом».

Газ по-турецьки

Зауважимо: російська сторона створила всі умови для того, щоб Анкара підтримала «Південний потік». За підсумками візиту Медведєва в Туреччину підписано безліч угод, наприклад, про будівництво АЕС, що фінансуватиметься за рахунок учасників проекту, а Туреччина забезпечить закупівлю електроенергії на довгостроковій основі.

Також сторони обговорили перспективи участі Москви в прокладанні трубопроводу Самсун-Джейхан, який у Туреччині вважають пріоритетним, бо йдеться про зменшення навантаження на протоки Босфор і Дарданелли. Переговори з цього проекту можна вважати виключно спробою зробити Анкару більш згідливою, адже Росія вже працює в альтернативному проекті «Бургас—Александруполіс», до якого в Туреччині ставляться дуже негативно.

Відзначимо ще один хід. Між «Газ­промом» і турецькою Botas досягнуто домовленість про нову формулу ціни на газ. Вартість сировини буде знижена, як мінімум, на 10%. Крім того, з’явилася інформація, що російський гігант пом’якшив для Туреччини умови контракту «take or pay». Це означає, що країна може знизити обсяги закупівель газу на 75% без штрафних санкцій. Колишня заборгованість за порушення цього пункту — $160 млн, однак «Газпром» її анулював. На думку турецьких експертів, поступки з боку росіян саме й були пов’язані з бажанням пом’якшити позицію Анкари стосовно «Південного потоку».

Для громадськості було зроблено інший хід: Медведєв домовився про скасування віз між Росією та Туреччиною. Навіть російські мас-медіа назвали це «розрекламованим, але навряд чи хоч трохи значущим досягненням російської дипломатії» (до цього віза коштувала $20, і її без проблем можна було оплатити в аеропорту).

Розвісивши вуха…

Незважаючи на оптимістичні висловлення, Росія дістала від Туреччини відмову із приводу «Південного потоку». Зокрема, російські ЗМІ анонсували підписання документа, який містить умови прокладання у виключній економічній зоні Туреччини в Чорному морі, — це остання перешкода, що заважає «Газпрому» та італійському партнерові російської компанії Eni дати офіційний старт проекту. Широко розрекламована угода, однак, Анкарою підписана не була. Простіше кажучи, «страшилка» для України поки так і залишається віртуальною.

До слова, видавати бажане за дійсне в історії з «Південним потоком» — звичайна практика. Яка, проте, «спрацьовує», у тому числі й в Україні. Наприклад, у жовтні 2009 року Туреччина дозволила Росії проводити геологорозвідувальні роботи у своїй економічній зоні в Чорному морі в рамках реалізації проекту. А перед цим прем’єр-міністрами двох країн Володимиром Путіним і Реджепом Тайіпом Ердоганом була підписана угода про співробітництво в газовій сфері.

Обидва ці факти так вразили російське керівництво, що воно відразу заходилося офіційно заявляти: Туреччина дала повний і остаточний дозвіл на «Південний потік». В Анкарі із цього приводу обурилися, оскільки ні про що таке  не йшлося, але в Росії ці спростування просто проігнорували. Адже мету було досягнуто — в Україні трюк сприйняли, і багато хто почав заживо «ховати» українську ГТС, яка незабаром нібито нікому не буде потрібною.

Не забуватимемо про «Набукко»

В історії з відмовою Туреччини й трактуванням Кремлем цієї поразки як перемоги Росія підстрахувалася. Почав мусуватися варіант прокладання газопроводу «Південний потік» через територіальні води України. Інформація оприлюднена на випадок, якщо Росія не зможе одержати дозволу Анкари на будівництво об’єкта по чорноморському шельфу Туреччини.

Ця обережність виглядає відверто безглуздою. Насамперед тому, що прокладання через Туреччину хоч і подовжує й здорожує проект, але має на меті  обійти Україну й ліквідувати залежність від її ГТС. Якщо ж говорити про прокладання труби українським шельфом, то набагато дешевше вкласти кошти в модернізацію української ГТС — ефект буде той самий.

Аргумент, що «Південний потік» зорієнтований на країни півдня Європи, а українська ГТС дає газ у її центральні регіони, дозвольте не прийняти. Щоб новий трубопровід був хоч трохи виправданим, однаково необхідно думати про розподіл газу, що йде ним, — Південна Європа не використовує стільки енергоносіїв. Ця проблема була й тоді, коли пропускну здатність газопроводу розраховували на 30 млрд м3 на рік. Коли ж у 2009-му цю цифру збільшили до 63 млрд м3, питання й зовсім стало критичним. Адже Болгарія спалює 5,3 млрд кубів газу в рік, Греція — 4,3 млрд, а Сербія — 3 млрд, куди подіти решту — невідомо.

Нам варто реально оцінювати ситуацію. Мета Москви цілком зрозуміла: використовуючи шантаж, відрізати від українського «пирога» якнайбільше й схилити до вигідних їй проектів. Але треба розуміти, що при цьому далеко не завжди є вигода нашій країні. Варто почути й Анкару, яка давно запрошує Київ до участі в альтернативному «Південному потоку» проекті «Набукко», який підтримує ЄС. І не під обіцянки дружби й «особливих відносин», а на умовах рівноправного партнерства й жорсткого прагматизму. Нинішня відмова Туреччини від російської пропозиції — це ще один шанс для України зважити всі свої «газові перспективи» і зробити вибір.

Такий потік нам не потрібний

Анкара не обмежилася натяками із приводу небажання брати участь в «Південному потоці», завершивши ратифікацію угоди про будівництво газопроводу «Набукко», який, нагадаємо, призначений для транспортування блакитного палива з Каспійського регіону в Європу в обхід Росії. Росіяни відразу оперативно взялися за греків, домовившись про спільну реалізацію грецької ділянки «Південного потоку» — такого ненависного туркам «Бургас—Александруполіс». Проте тут однаково потрібна згода або України, або Туреччини.  Тобто іншого виходу, ніж домовлятися з Києвом, у Москви не залишається.

Реакція України на останні події не забарилася. Висловилися і міністр ПЕК Юрій Бойко, і прем’єр-міністр Микола Азаров. Перший несподівано розгромив дощенту всі російські надії на участь нашої країни: «Ми зацікавлені в тому, щоб наша газотранспортна система більше була завантажена. А поява конкурентів, яким є «Південний потік», — це загроза нашим національним інтересам у газовій сфері». Другий ще наприкінці травня недвозначно заявив:  «Я наводив розрахунки, говорив, що нерентабельно його будувати. Рентабельно вкласти гроші в модернізацію нашої газотранспортної системи разом з європейцями й приділити увагу надійному та порівняно дешевому способу подачі газу в Європу».

Тієї ж позиції дотримується й Президент Віктор Янукович, який днями відвідав саміт із взаємодії й заходів довіри в столиці Туреччини. Крім усього іншого, Віктор Федорович повинен був переговорити з Володимиром Путіним, запропонувавши Кремлю новий формат співробітництва в газовій сфері. Президент України запропонував «обмінятися якимись активами з Росією, щоб зробити спільну кооперацію, щоб ми ввійшли у видобуток нафтопродуктів, газу в Росії. Україна теж має такі можливості: допустимо, ми б вас бачили партнером із видобутку газу, нафти на шельфі Чорного моря». Паралельно Президент мав розмову і з турецьким прем’єром Реджепом Ердоганом, обговоривши співробітництво двох країн у розробленні шельфу Чорного моря.

Іншими словами, чіткої відповіді з приводу участі України в прокладанні «Південного потоку» офіційно поки не озвучили, натякнувши, що ситуація може вирішитися досить несподівано. Наприклад, наша влада оголосить про відмову від наперед нереалістичного «Південного потоку» як про гучну перемогу із захисту національних інтересів і потім зробить ряд поступок щодо вітчизняної ГТС…