Високе й земне
Регіони України, чий валовий продукт формується машинобудуванням і високотехнологічними галузями виробництва, набудуть статусу центрів випереджального розвитку й стануть локомотивами для інших областей.
«Промисловість і наукове забезпечення державних програм розвитку провідних галузей економіки України» — ця тема, яка виходить далеко за межі суто регіональних проблем, обговорювалася в Харкові. Для цього був обраний не зовсім звичайний для адміністративної практики формат «круглого стола», за яким зібралися керівники підприємств, учені, провідні фахівці…
Про Хому й про Ярему…
Виявилося, що проблеми, про які заявляють наука й промисловість, зовсім різні. Генеральні директори флагманів індустрії, як правило, говорять про земне: митну зарегульованість, нестачу обігових коштів і фінансів для модернізації.
— Найголовніша проблема — механізм здійснення реформ, — уважає генеральний директор Харківського державного авіаційного виробничого підприємства Анатолій Мялиця. — Ми рухаємося тим самим колом вже втретє або вчетверте. Як тільки змінюється уряд, починаємо теоретично обґрунтовувати модернізацію. Свого часу, коли я був міністром промислової політики, ми разом із керівництвом Харківського регіону відпрацьовували докладні програми, але досі вони не реалізовані через те, що незрозумілий механізм їхнього фінансування. Поки ми не вирішимо головну проблему — забезпечення працюючих підприємств обіговими коштами — у нас нічого не вийде…
Провідні ж учені говорять про високе: прорив до п’ятого-шостого технологічного укладу й визначення пріоритетних, проривних галузей і технологій. Оскільки розуміють: осягнути неосяжне нам уже не вдасться. Там, де з тієї або іншої причини ми нездатні створювати свої технології, краще їх закуповувати. У тих же галузях, де вітчизняний потенціал особливо великий, необхідно зосередити фінансові й людські ресурси й домогтися того, щоб технології купували в Україні.
— У нас немає проектів створення нових галузей, — говорить доктор технічних наук директор Інституту машин і систем Микола Тернюк. — А це тисячі нових технологій. З огляду на близькість Донбасу й Криворізького басейну, вони повинні бути машинобудівними, приладобудівними, біотехнологічними… Такі технології могли б дати нам і робочі місця, і зростання обсягів виробництва.
Іноді «капітани» виробництва роблять вигляд, що не розуміють учених мужів. Генеральний директор одного з підприємств навіть дорікнув директору машинобудівного НДІ: «Навіщо ви тут говорите про п’ятий-шостий технологічний уклад? Я не знаю, що це таке!» Зрозуміло, керівник підприємства, який пройшов разом із вітчизняною промисловістю всі її найважчі часи, добре уявляє собі, що таке вищі технологічні уклади. Але… лише теоретично!
Пріоритети поза законом
В Україні є закони, які охороняють кажанів. Але при цьому немає закону про захист вітчизняного товаровиробника.
— Слід прискорити розгляд законопроектів про пріоритетні напрями інноваційної діяльності, розвитку науки і техніки, про вищу освіту, а також узгодження їх із Бюджетним, Податковим та іншими кодексами, — уважає ректор Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» Леонід Товажнянський. — Необхідно звільнити інвестиції в науку від податку на додану вартість.
Уже не перший рік говориться про те, як важливо створити механізми сприятливого функціонування й кредитування елементів інноваційної інфраструктури. Маються на увазі центри трансферу технологій, комерціалізації інтелектуальної власності. Однак все це в нашій країні існує поки тільки на папері.
Фахівці НТУ «ХПІ» пропонують внести витрати на науку в собівартість продукції, стимулювати створення кластерів.
На думку експертів, основою моделі розвитку економіки Харківської та інших промислових областей повинна стати продукція, яка має інтелектуальну складову вище 30%. Решта найближчим часом вироблятиметься в Південно-Східній Азії. Протягом наступних 5—7 років нам належить в цьому переконатися.
Що в експортера на обід?
Найскладніше питання — джерела фінансування промислової модернізації. Влада думає, що слід розраховувати насамперед на власні кошти підприємств, банківські кредити, ресурси українських і зарубіжних інвесторів. Для фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, пов’язаних зі створенням нових видів продукції, повинні бути використані кошти державного бюджету через відповідні міністерства.
При цьому, з одного боку, ми заявляємо про економічний ривок, а з іншого — ставимо власних експортерів у невигідну ситуацію, не кажучи вже про державну підтримку експорту високотехнологічної продукції.
Сьогодні з’являються, м’яко кажучи, дивні механізми, які заміняють бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Приміром, боргові зобов’язання-облігації замість відшкодування живими грошима. А це означає, що підприємство одержить або таку облігацію, або дірку від бублика.
І це не єдиний приклад. ПДВ відшкодовується ще й ресурсами аграрного фонду: пшеницею, кукурудзою, горохом, вівсом, цукром, м’ясом, вершковою та соняшниковою олією. Скільки ж експортерові треба купити й з’їсти гороху, щоб повністю відшкодувати податок на додану вартість?
— У світі є два критерії, які дозволяють залучати капітал, — відзначає Анатолій Гіршфельд, президент індустріальної групи «УПЕК». — Це конкурентоспроможність економіки й сприятливі умови для ведення бізнесу. Обидві ці «лампочки» над Україною сьогодні горять червоним. За рівнем конкурентоспроможності продукції ми на 80-му місці, а з сприяння веденню бізнесу — на 148-му. Дякувати Богу, ми маємо науку, яку могли б відродити. Бракує тільки грошей.
При цьому сьогодні в західних банках — надлишок ліквідності. Світ надрукував 11 трильйонів доларів. Банківські ставки з кредитів — піввідсотка на рік! Але в Україну грошей, як і раніше, ніхто не вкладає, бо над нею горять ці дві «червоні лампочки».
Що треба зробити, щоб піднятися на верхні місця світової конкурентоспроможності? Необхідно створювати в країні принципово інший бізнес-клімат. Бо капітал рухається шляхом найменшого опору. І тоді в підприємств з’являться кошти, а банки ганятимуться за клієнтами.
