Вапняк розбрату

«АрселорМіттал Кривий Ріг» оголосив про необґрунтоване підвищення цін із боку енергетиків та постачальників сировини.

Із уст керівництва «Арселор­Міттал Кривий Ріг» пролунали звинувачення на адресу підприємств, які постачають електро­енергію, вугілля та вапняк. Вартість останнього зросла на 50%, що, на думку гендиректора комбінату Жана Жуе, є необґрунтованим підвищенням, яке не має під собою жодних ринкових передумов. Простіше кажучи, справа в монополії на ресурс, яка дозволяє кільком продавцям диктувати власну ціну покупцеві. Це тим більш дивно, оскільки Україна належить до тих держав, де покладів вапняку більш ніж достатньо.

«На жаль, ринок послуговується не попитом, а суто монопольною ситуацією»

Жан Жуе, генеральний директор ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»:

— Завдяки чому вдалося досягти збільшення обсягів виробництва чавуну, сталі та прокату в порівнянні з аналогічним періодом минулого року?

— Якщо говорити про причини покращення ситуації порівняно з відповідним періодом минулого року, то треба зауважити, що перший квартал 2009 року був саме «дном» кризи. Тож, об’єктивно кажучи, показати вищі результати — не таке вже й досягнення. У березні становище поліпшилося, оскільки з потеплінням нормалізувалося відвантаження. Наші показники цього року кращі, ніж за відповідний період 2009 року, але гірші, ніж у 2008-му. Тому про повне оздоровлення ще рано говорити.

— Чому, на вашу думку, не виконуються умови меморандуму з боку енергетиків та постачальників?

— Ми підписували угоду із великими застереженнями. У меморандумі говориться, що постачальники сировини й споживачі докладуть зусиль для досягнення  взаєморозуміння щодо прийнятних для обох сторін цін. Результати цього ми вже бачимо: вартість вугілля в Україні зростає, незважаючи на його досить незадовільну якість. Вапняк нам уже пропонують за ціною, вищою на 50%. Жодними об’єктивними економічними чинниками такий стрибок я пояснити не можу — зарплатню не підвищували наполовину, як і тарифи на електроенергію. Іншого пояснення, окрім монополії на ринку, у мене немає. Постачальники сировини в Україні намагаються скористатися зі світового тренду на підвищення цін і виправдати цим свою політику на українському ринку.

— Якими цифрами це підтверджується?

— Що стосується електро­енергії, можу сказати, що ціновий тренд в Україні знає лише один напрямок — зростання. Це сигнал про те, що ринок послуговується не попитом, а суто монопольною ситуацією. У довгостроковій перспективі це становить серйозну загрозу для всієї промисловості України. Зверніть увагу: вартість сталі та інших промислових продуктів, рухається вгору-вниз, залежно від попиту і пропозиції на ринку на цей час. Тарифи на електроенергію, так само як і на залізничні вантажоперевезення тільки зростають. Обидва тренди несумісні на одному ринку. Це всім зрозуміло.

— Які аргументи висувають постачальники сировини, зокрема вапняку?

— Як я вже сказав, логіка їхня така: ціна на залізну руду на світовому ринку зросла на 100%, то чому б не підняти її на вапняк в Україні? Економічного пояснення такого стрибка — на 50% — немає. Якби ринок в Україні був дійсно вільним, ми б бачили, як ціна відображає баланс попиту і пропозиції на цей час. А так зараз у системі «АрселорМіттал» ми в Україні платимо за вапняк одну з найвищих цін у доларовому еквіваленті серед усіх наших підприємств по всьому світу.

— Яким чином можна залагодити ситуацію?  

— Є лише один вихід: відкрити ринок, обмежити монополію як приватних, так і державних компаній. Це теорія, яку вивчають студенти економічного факультету в університеті. Це просто. Треба взяти і зробити.

Із проханням прокоментувати ситуацію у зв’язку зі значним подорожчанням вапняку ми звернулися в прес-службу компанії «Смарт-Нерудпром».

— Чи відповідає дійсності заява про істотне підвищення ціни на вапняк? Чим це пояснюється?

— Вартість сировини формується залежно від балансу попиту та пропозиції й ґрунтується на баченні того, як розвиватиметься світова економіка в цілому й металургійна галузь зокрема. Так, наприклад, торік ціни на металургійну сировину, у тому числі й на вапняк, були знижені попри зростання собівартості.

Ціна на поставку вапняку, як і будь-якої іншої металургійної сировини, формується  з урахуванням світових орієнтирів, наприклад, результатів переговорів найбільших постачальників і споживачів залізорудної сировини. Навесні поточного року ціни на ЗС після таких переговорів було підвищено на 85—100%. З урахуванням цієї тенденції й були сформовані ціни й між іншими учасниками ринку. Зокрема, вартість вапняку також зросла, однак значно менше — на 45%. При цьому вона не досягла в доларовому еквіваленті рівня 2007 року.

— Чи слід очікувати зниження ціни найближчим часом?

— Ціни на продукцію передбачається коректувати щокварталу залежно від кон’юнктури світового ринку металів. Це також стане зрозуміло за підсумками переговірного процесу, що повинен завершитися ближче до середини літа.

Завезти далеко й продати дорого

Проблема виникла не вчора. Ще 2008 року криворізьке підприємство подало сигнал SOS щодо нестачі вапняку. Його постачали на «Арселор» дві компанії — «Метінвест» (Докучаївський флюсо-доломітний комбінат та Новотроїцьке рудо­управління) і ТОВ «Челсі», афільоване із «Смарт-холдингом» (Балаклавське рудоуправління). Із першим металургійний гігант відносин псувати не захотів, зосередивши свою критику на «Челсі», яке, за словами представників «Арселора», нав’язувало обсяги та ціни на сировину. Зокрема, директор з економіки Віталій Конопацький повідомив, що вартість вапняку зросла на 85%.

Справа в тому, що вапняк із Балаклави — найдорожчий в Україні, враховуючи віддаленість кар’єрів від найбільших меткомбінатів. Вартість транспортування співмірна з власне ціною самої сировини. Іншого виходу, аніж підписання конт­рактів на постачання продукції за цінами, що влаштовують продавця якнайбільше, не існує. От і ламають списи металурги з рудокопами…

Тоді справу вдалося якось улагодити, хоча проблема постійно висіла в повітрі. Злий жарт зіграла криза й відповідне обмеження обсягів випуску продукції меткомбінатами: постачальникам вапняку доводилося шукати спосіб компенсації недоотриманих прибутків. 

На перший погляд, конфлікт­на ситуація вирішується просто — на те в державі є Антимонопольний комітет. За словами голови відділу взаємодії зі ЗМІ та зв’язків із громадськістю цього відомства Богдана Якимяка, кожне підприємство має право подати заяву про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Безпосередньо комітет розпочинає розслідування в тих випадках, коли йдеться, наприклад, про захист громадян від обмежень із боку влади або про захист цілої галузі. Коли ж зачіпаються інте­реси конкретної бізнес-одиниці, саме вона повинна ініціювати з’ясування обставин, пов’язаних з її претензіями.

Це не цигаркові кіоски

Така ситуація не виняток, а радше правило на українському ринку, що регулюється фактично лише лозунгами та «добрими намірами». Відповідно, порятунок тих, хто потопає — справа особиста, а тому кожне підприємство діє за «законом джунглів». Але ж ідеться про стратегічні підприємства й надважливі галузі економіки країни, про десятки тисяч робочих місць, недоплачені податки разом з експортною виручкою.

Дивує також незрозумілий дефіцит вапняку, якого в Україні хоч греблю гати: потенційний видобуток лише на діючих кар’єрах — 30 млн тонн щорічно, нинішня ж потреба становить заледве половину цього обсягу. Усі ці проблеми можна розв’язати державним втручанням, причому із метою не так контролю, як оптимізації взаємин суб’єктів, пов’язаних із металургійною галуззю. Продумана та ефективна програма потрібна, бо це, даруйте, не цигаркові кіоски, а стовпи вітчизняної економіки.

Довідка «УТГ»

У металургії вапняк ця сировина — один із необхідних компонентів у сталеварному та агломераційному виробництві. Як присадка вона використовується в мартенівському та конвертерному процесах, є сполучною домішкою в агломератах. Також вапняк необхідний як вогнетриви та флюс. 

В Україні для потреб чорної металургії вапняк видобувають шість підприємств, з яких чотири — Докучаївський флюсодоломітний комбінат, Комсомольське, Ново-Троїцьке та Балаклавське рудоуправління — є спеціалізованими, а два — Західний кар’єр і шахта №6 — входять до складу Комиш-Бурунського залізорудного та Північного доломітового комбінатів. На балансі цих підприємств тринадцять родовищ, з яких розробляються вісім.