Від монтажника до інноватора і бізнесмена: історія Володимира Лавриненко
Винахідники — неспокійні люди, їм не сидиться в тиші кабінетів, вони готові змінити усталений розпорядкований спосіб життя на ризикований підприємницький шлях із безліччю невідомих. Такою людиною був і наш співвітчизник Володимир Лавриненко.
Історія його становлення як винахідника й підприємця була непростою. Ще за часів Радянського Союзу Володимир Павлович пройшов шлях від рядового монтажника електрообладнання до відомого фахівця в галузі електроенергетики, який розробив принципово нові підходи до відновлення маслозаповнених силових трансформаторів електричних підстанцій. Він успішно керував розробленням нової техніки в спеціальному конструкторсько-технологічному бюро «Електропівденмонтаж» (Харків), де довго обіймав посаду головного інженера.
СКТБ було успішним у своєму сегменті енергетичного ринку в СРСР і залишається таким зараз в Україні. Під керівництвом В.П.Лавриненка вдосконалювався й оновлявся парк проектованого обладнання, зокрема були створені установки «Іній» і «Суховій» для регенерації трансформаторного масла, що дістали високу оцінку енергетиків і відзначені нагородами на Всесоюзній виставці досягнень народного господарства в Москві.
Саме в той час інженер Лавриненко доклав чимало зусиль для розвитку винахідництва в СКТБ «Електропівденмонтаж». Аналізуючи процес інженерного проектування, він виділяв три основні стадії: постановку завдання, безпосередньо винахідництво й аналіз знайденого технічного рішення.
Особливу роль він відводив винахідництву, відзначаючи, що тільки нові рішення здатні забезпечити конкурентоспроможність продукції. Він першим запропонував оснастити СКТБ комп’ютерною технікою для підвищення продуктивності інженерної праці. Завдяки його зусиллям упроваджена й успішно використовувалася система автоматизованого проектування (САПР) — одна з перших у Харкові, що дозволило підвищити продуктивність праці проектантів у 3—4 рази.
Після розвалу Радянського Союзу й виникнення ринкової економіки в Україні Володимир Лавриненко обрав тернистий шлях підприємництва й заснував науково-виробниче підприємство «ЛАВР», у якому розроблялася нова техніка в обраному ним напрямку, пов’язаному з осушуванням і регенерацією трансформаторних масел. Він налагодив тісні виробничі контакти з найбільшими енергетичними підприємствами України, Росії, Казахстану, для яких виконувалися замовлення з поставки й налагодження установок для регенерації трансформаторних масел, що випускаються «ЛАВРом».
Інноваційну діяльність здійснювали на свій страх і ризик, без будь-якої підтримки держави. Лавриненко був реалістом і ніколи не сподівався на допомогу, невтомно повторюючи: «Тільки б мені не заважали». А бажаючих перешкодити завжди вистачало. Проблеми, які вимагали рішення, були різними — від пошуку якісних комплектувальних, які випускаються не в Україні, до несвоєчасної оплати рахунків за поставлену продукцію та неповернення ПДВ. Володимирові Павловичу довелося подолати багато перешкод на шляху в дику ринкову економіку. Він вийшов переможцем, створивши серію установок нового покоління, які увібрали в себе кращі винаходи й технічні рішення минулих років, а також ноу-хау, що ґрунтуються на надзвичайно багатому досвіді цього талановитого дослідника й інженера.
У той же час Лавриненко залишався популяризатором винахідницької діяльності: брав участь у конференціях із професійних проблем, виступав із доповідями й лекціями перед фахівцями, публікував статті в науково-технічній періодиці.
А ще його девізом було «Творчість — молодим». Він уважав, що треба розвивати здатність до творчості в молоді, у першу чергу в студентів технічних ВНЗ. Володимир Павлович говорив, що більшість із них не люблять вивчати винахідництво як окрему дисципліну, оскільки в ній забагато незрозумілого й непевного. Інженери ж віддають перевагу конкретним, реальним, чітко поставленим і сформульованим питанням, найчастіше почуваючись непевно через невизначеність, якою оповите винахідництво. Нові ж завдання завжди сформульовані нечітко. Для розв’язання цієї проблеми необхідно розвивати творчі навички в інженерів і студентської молоді, оскільки здатність до винахідництва — важлива риса інженера, без якої йому не обійтися.
Ось чому Володимир Павлович виступив з ініціативою про організацію конкурсу молодих винахідників Харкова. Ця пропозиція знайшла відгук у громадськості, у результаті намітилося нехай ще слабке, але все-таки пробудження винахідницької активності молоді. У 2011-му конкурс «Молоді винахідники Харківщини» проводився вже втретє.
А ще ця невтомна людина вважала, що вітчизняні винахідники мають бути прикладом творчого ставлення до праці, і тоді їм удасться подолати період спаду й озброїти промисловість України новими технологіями, перспективними розробками, що дозволить нашій країні посісти гідне місце у світовій спільноті.
Таким був Володимир Павлович Лавриненко, таким ми його знаємо й пам’ятаємо.
