Класика збройового жанру

Тільки духовний розвиток, а не система заборон, має визначати ставлення людини до зброї. Смішно відмовлятися від автомобіля лише тому, що під нього може потрапити пішо­хід. Як будь-який прояв прогресу, удосконалення зброї неминуче. А знання її давніх систем повинне відіграти в цьому позитивну роль, адже в їх основу покладено мистецтво, несумісне з грубою силою.

Металурги давніх часів

Палеоантропологи виявили в Африці кремнієві леза, яким щонайменше  півмільйона років. Ця знахідка відсуває дату появи перших ножів на 150000 років і ставить перед ученими запитання: які саме предки людини створили ці предмети? Відповідь допоможе дослідникам більше дізнатися про міграцію давніх людей у Європу й про те, як розвивався людський інтелект.

Ще недавно вважалося, що створення гострих інструментів — складний процес, доступний тільки сучасній людині. Систематичні удари по каменю з поступовим обтісуванням його до потрібної форми вимагають певного ступеня творчого мислення. Дослідники довго не вірили, що наші предки були здатні на такі маніпуляції, і тому датували появу перших ножів закінченням кам’яного віку (приблизно 40000 років до н.е.).

Пізніше появу холодної зброї пересунули на середину кам’яного віку (близько 20000 років тому). За версією вчених, саме тоді наші квазі­предки освоїли випуск мудрованих мисливських і господарських пристроїв і ­стали суперметалургами давніх часів. Але й ця точка зору протрималася лише до виявлення в Центральній Європі кремнієвих ножів віком 300000 років, а пізніше — ще декількох лез, знайдених на Близькому Сході (приблизно 380000 років до н.е.)

Тим часом знахідка в низині Баринго в Кенії доводить: люди навчилися робити різальний інструмент набагато раніше. Як показали розкопки, давні жителі планети збирали шматки остиглої лави й обтісували їх до потрібної форми. Кам’яні леза було знайдено на п’яти стоянках, вік двох з яких приблизно встановлений — між 507000 і 541000 років до н.е.

Дослідники оцінюють появу кам’яних ножів у такому віддаленому історичному періоді як доказ розвитку в найдавніших людей абстрактного мислення. Це підтверджує теорію про те, що інтелектуальний розвиток людини почався 600000 років тому, коли протягом життя декількох поколінь розмір її мозку багаторазово збільшився.

Наношаблі з давнього Дамаска

Дамаські шаблі, виготовлені приблизно в Х столітті, відомі своєю міцністю й гостротою. Як показали дослідження Петера Пауфлера та його колег зі Східнонімецького технічного університету Дрездена, тут не обійшлося без нанотехнологій. Учений зробив знімки дамаської сталі за допомогою електронного мікроскопа й виявив, що в ній містяться вуглецеві структури, які нагадують сучасні нано­трубки. Це відкриття вдалося зробити після того, як шматочок металу розчинили в соляній кислоті.

Сталь складається із заліза з домішкою карбіду, який міститься в металі у вигляді таких собі нанониток. Правда, було не зовсім зрозуміло, за рахунок чого відбувалося їхнє формування. Пауфлер уважає, що за високої температури деякі домішки викликали в сталі збільшення трубок із вуглецю (він потрапляв з дерева, яке згоряє, і листя, яке застосовувалося при виготовленні металу). Потім ці трубки наповнювали карбідом заліза, формуючи з нього надзвичайно тонкі нитки.

Утім, у деяких учених ця гіпотеза викликає сумнів. Приміром, фізик-металург Алекс Зеттл з університету Каліфорнії в Берклі припустив, що нано­трубки могли утворитися вже в лабораторному середо­вищі. Але якщо Пауфлер має рацію, виходить, що в давнину люди неусвідомлено використовували нанотрубки при виробництві сталі. У своїх подальших дослідженнях металознавець хоче застосувати новітні досягнення в галузі вуглецевих наноструктур для відновлення загубленої технології виробництва знаменитої сталі.

Іспанські пристрасті

Іспанська холодна зброя, особливо виготовлена в Толедо, завжди відрізнялася технічною майстерністю, художньою досконалістю й мала заслужену славу. Ще в давніх римлян високо цінувалися мечі кельт­іберських ковалів. Під впливом арабського мистецтва, а пізніше — мистецтва епохи Відродження іспанські зброярі створювали справжні шедеври. Кожна майстерня мала й зберігала в таємниці власні технологічні секрети.

Клинок звичайно виготовляли не з одного шматка, а складали разом три смуги: дві сталеві — зовні й одну (з м’якого заліза) — усередині. Смуги з’єднували шляхом ковальського зварювання таким чином, щоб середня м’яка смуга трохи виступала з одного кінця (до нього потім прикріплювали ефес). Інший кінець заготівки (лезо клинка) витягували на ковадлі спочатку в гарячому, а потім у холодному стані із проміжним випалюванням.

Якість холодної зброї залежить від загартування металу. Клинок, нагрітий до червоного розжарювання, охолоджували в проточній воді, а щоб він зберіг достатню в’язкість, знову нагрівали до не дуже високої температури, тобто робили відпускання. Така термічна обробка мало чим відрізняється від найпоширенішого сьогодні процесу термічного вдосконалювання сталі. Ці технологічні прийоми й правила передавалися з покоління в покоління, і ковалі суворо дотримувались їх. Установлений був навіть кут нахилу, під яким треба було опустити клинок, що гартується, у проточну воду.

Передбачалася також ціла серія випробувань якості. Щоб перевірити рівномірність загартування, клинок укладали на подушку й згинали в різних місцях від ефеса до вістря. Потім було інше випробування: клинок вдавлювали вістрям у свинцеву плиту, яка лежала на землі, й, не знімаючи навантаження, згинали й закручували в різних напрямках. Для перевірки твердості леза й в’язкості клинка служила також проба на шоломі: випробуваним клинком тричі завдавали удару по шолому напівкруглої форми. Якщо всі випробування проходили успішно, можна було розпочинати остаточну обробку й художню обробку виробу — вигладжування й полірування поверхні клинка, витравлювання написів і візерунків, золочення або сріблення ефеса.

«Газовий» ніж

Фахівці американської ком­панії WASP Injection Systems винайшли ніж підвищеної шокової й летальної дії. Він із більшою ймовірністю зупинить великого й збудженого звіра, який нападає на мисливця, ніж зброя класичної конструкції з тими ж розмірами клинка.

Новинка досить проста. У рукояті прихований змінний балончик зі стисненим під тиском у 60 атмосфер газом. Біля гарди, під великим пальцем, є кнопка, пов’язана з клапаном. Нарешті, потужний сталевий клинок WASP відрізняється від такого у звичайного ножа. Усередині нього розташований канал, який відкривається поблизу вістря. Після проникнення леза в тіло жертви власник ножа натискає кнопку, і заряд стисненого газу буквально розриває плоть. Газ, за твердженням виробника, прагне розширитися мало не до розмірів баскетбольного м’яча. До того ж швидке розширення викликає сильне охолодження газу, тож на тканині звіра діє ще й заморожувальний ефект.

Дія WASP під водою вражає ще більше. Крім початкового розриву тканин ніж має вторинну дію. Оскільки він «упорскує» великий заряд газу в порожнину жертви, велика агресивна риба втрачає нейтральну плавучість і спливає до поверхні моря.

WASP уже запропоновано вкладати в спеціальний набір для пілотів. Він стане справж­нім порятунком у випадку катапультування льотчика з підбитого літака над океаном у районі, де багато акул.