Пірнімо в музей!

Розкрити таємниці чорноморських глибин дозволять високі технології.

Хочете провести екскурсію до затонулого в Чорному морі корабля, не виходячи з дому? Чи бажаєте пірнути до підводного об’єкта на батискафі? Все це можна здійснити після реалізації проекту «Віртуальний підводний морський музей», розробленого групою вчених миколаївського­ Національного університету кораблебудування (НУК) імені ­адмірала Макарова.

Артефакти на морському дні

Проект незвичайного музею в Чорному морі, безперечно, цікавий не тільки для України: про пошук, дослідження, сертифікацію та охорону затонулих об’єктів ідеться в останніх рішеннях ЮНЕСКО. Торік наша країна дістала статус учасниці конвенції з охорони підводної культурної спадщини.

— Кількість самих лише розвіданих об’єктів перевищує дві з половиною тисячі, — розповідає керівник проекту «Віртуальний підводний морський музей» ­Володимир Блінцов. — Вони лягали на чорноморський ґрунт протягом декількох тисячоліть і тепер становлять великий історичний інтерес. Наприклад, торік була виявлена та обстежена давня візантійська бойова галера ІХ—Х століть типу «лібурн». Світова наукова спільнота визнала цю знахідку найбільш значущою подією в підводній архео­ло­гії за останні 100 років. Судно добре збереглося, хоча затонуло понад 1200 років тому. А все тому, що Чорне море, єдине на планеті, має унікальні природні властивості: його сірководневий шар є природним консервантом для всього, що в нього потрапляє.

В ідеалі музей повинен охоплювати всю акваторію Чорного моря: і українські прибережні води, і шельф інших країн регіону. Це тисячі об’єктів, які розташовані на глибині від декількох десятків до сотень метрів. Причому зі зростанням популярності дайвінгу частина з них уже піддалася варварському розграбуванню.

Як розповів професор Блінцов,­ у проекті передбачається кілька способів підходу до майбутніх експонатів. Перша частина музею — морська, що припускає реальну подорож людей до затонулих об’єктів. Для туристів і для вчених-істориків ступінь доступу буде різним. Друга частина — віртуальна.

До скарбів Чорного моря — на батискафі

Курортникам давно набрид пасивний відпочинок на пляжі, прогулянки на яхті й навіть активний екстрим на всіляких водно-повітряних атракціонах. Пізнавальну, інтелектуальну складову у каніку­лярно-відпускні розваги внесе морська частина майбутнього музею. Дайвер-екскурсії до унікальних об’єктів, яких ще чимало навіть на невеликій глибині, можуть бути новим стимулом для розвитку вітчизняного туризму.

Традиційним способом подорожі на морське дно є й батискаф-екскурсії. Тим більше що технічно це не дуже складно. Підводні апарати для таких потреб, із глибиною занурення до сотні метрів, давно вже існують у світі. Є вони й в Україні. Проек­­тувати їх може й миколаївський Національний університет­ ­корабле­будування.

Морську частину музею доповнюють роботизовані та акваріумні екскурсії. У море до затонулого об’єкта виходить судно з туристами або вченими, на його борту розташований апарат-робот для занурень — такі вже розроблені й побудовані в НУК. Робота спускають із судна, і він передає на борт «картинку» з морського дна. Саме за допомогою такого апарата й виявлено ту візантійську галеру. Технології миколаївських учених дозволяють роботам працювати на глибинах шельфу 500—600 метрів.

Підготовчі роботи для акваріумних екскурсій зараз уже ведуться в порту Балаклава. Будується штучна водойма, у неї занурюють робота, тільки цього разу маленького, портативного. Туристи спостерігають за ним через умонтований у стінку акваріума величезний ілюмінатор, апаратом можна управляти звичайним дистанційним пультом. Крім того, на дні акваріума за допомогою макетів імітується будь-яка ділянка морського дна із фрагментами затонулих кораблів.

Віртуальний загублений світ

Друга, віртуальна частина підводного музею припускає два варіанти «екскурсій». Перший — це відпрацьована­ ідея інтернет-туру — віртуальне відвідування музейних залів, ­перегляд фотографій, документів, відеозаписів і текстів, яка добре зарекомендувала себе в «сухо­путних» музеях. І у віртуальному підводному музеї буде декілька «експозицій», які представляють найцінніші об’єкти. Наприклад, теплохід «Ленін», що затонув у 1941 році. Відвідувачі побачать матеріали про будівництво цього судна, його участь у Другій світовій війні й загибель. Інший приклад: ідеально збережене вітрильне судно середини ХІХ століття, яке брало участь у Кримській війні, перебуває на глибині 84 метрів біля Севастополя. Зараз там працюють архео­логи. Звичайно, попереду велика робота з обстеження затонулих об’єктів, зйомка відеосюжетів, складання історичних і технічних довідок. Але це надзвичайно цікавий і перспективний напрям, у чому вже переконалися  НУКівці, які працювали з декількома суднами, що затонули в українських водах.

Ще варіант — віртуальна ­інтерактивна екскурсія до підвод­­них скарбів, особиста участь «відвідувача» в огляді й вивченні затонулих об’єктів. Віртуальний доступ через інтернет-канали до артефактів, обстеження їх за допомогою підводних роботів, установлених на дні моря, відбувається в реальному масштабі часу.

Ця частина підводного музею найцікавіша, але й найбільш наукомістка, технічно складна. «Опуститися» під воду можна в декілька способів. Наприклад, за допомогою плавального буя й далі — через супутникову антену в інтернет-канал. Портативний дистанційно керований робот, пов’язаний із буєм, занурюється безпосередньо в районі затонулого об’єкта. Апарат може переміщатися за бажанням відвідувача — як у звичайній комп’ютерній грі. Адже затонулі судна бувають досить великими, і з однієї точки весь корабель не видно, тим більше не можна зазирнути в трюми або інші суднові приміщення.

Для технічного і юридичного супроводу проекту організатори мають намір створити й спеціальну інфраструктуру. Учені вже знайшли рішення, які ґрунтуються на нових принципах побудови підводних комунікацій, що дозволяють ефективно, у реальному часі, управляти підводними роботами, а через них одержувати доступ до затонулих об’єктів.

Нові обрії

Робота над проектом підводного музею дала поштовх розвитку підводної техніки й технологій у цілому. Вони використовуються для вирішення багатьох завдань — екологічних, природоохоронних і навіть антитерористичних. Однак сьогодні найважливішим напрямком учені вважають історичний: відгородити культурні цінності від розграбування давно необхідно, тому в проекті музею передбачена система сигналізації, яка не дозволить непрошеним гостям проникнути до затонулих об’єктів.

Технічних же обмежень для створення підводного музею нема, говорить професор Блінцов. Реалізувати проект можна в кілька етапів. Зараз фінансується перша фаза — пілотний проект, розрахований на три роки. Сума, за оцінками фахівців, залежить від кількості експонатів і сервісу доступу. Дорогі, але ефективні гідроакустичні комунікації між підводними й надводними об’єктами коштують кілька сотень тисяч євро. Інші канали зв’язку дешевші. Технічна «начинка» поки є в одному або декількох екземплярах. А одиничне виробництво, як відомо, найдорожче, тому серійність продукції різко знизить собівартість. Вселяє впевненість у здійсненні задуманого й те, що організаційні та фінансові питання для включення цього проекту в програму Чорноморського співробітництва ЄС уже узгоджуються. Підводним музеєм уже зацікавилася Туреччина, опрацьовується можливість його спів­фінансування.

Володимир Блінцов

Доктор технічних наук, професор, заслужений діяч на­уки і техніки України, академік Академії наук суднобудування України, Міжнародної академії морських наук, технологій та інновацій, проректор із наукової роботи НУК, завідувач кафедри електро­обладнання суден та інформаційної безпеки.

До речі

Схоже, знайдено легендарну Атлантиду. Своє відкриття британський військово-морський інженер Берні Бемфорд зробив, не запливаючи далеко, просто сидячи за комп’ютером, за допомогою програми Google Ocean, яка використовує комбінацію знімків із супутників та новітні дані морських досліджень.

Азоро-Гібралтарський район уважається неспокійним: землетруси, аномальне магнітне поле й висока густина теплових потоків із надр планети. Його дослідження виявили ознаки часткового просування Африканської плити під Іберійську мікроплиту, що є частиною Євразійської. У результаті такого зрушення, упевнені російські вчені, колись загинула ­Атлантида.

Бемфорд виявив загадковий об’єкт саме в цьому районі, недалеко від Канарських ост­ровів (даємо точні координати : 31 градус ­­­15 хвилин 15,53 секунди північної широти, 24 градуси 15 хвилин 15,30 секунди західної довготи). Рельєф океанського дна в цьому місці дуже нагадує схему сучасних міст. Глибина тут більше 5,5 тисячі метрів, а до західного узбережжя Африки — 990 км.