«Море стало нашою домівкою…»
До 100-річчя Жака-Іва Кусто.
Важко коротко охарактеризувати рід його діяльності. Письменник, режисер, інженер, біолог, океанограф, активіст «зеленого» руху, борець за мир… Для оточуючих уся ця палітра укладалася в одне ємне слово — Командор (у цьому випадку це не просто офіційний титул носія ордена Почесного легіону), хоча сам Жак-Ів Кусто волів називати свою професію скромно «океанографічний технік».
Років двадцять тому автор цих рядків хлопчиськом щонеділі в заповітну годину мерщій біг до телевізора — як, напевно, мільйони інших дітей у всіх куточках країни. На екрані проносилися величезні вантажівки, і оксамитовий голос вимовляв малозрозумілі, таємничі слова — одну з перших радянських реклам: «Концерн «Рено» представляє…» А потім реальний світ зникав — його на годину повністю заміняв фантастичний, дивний за красою світ китів, акул і коралів. Навряд чи хтось колись проводив такі професіографічні дослідження, але, напевно, серіал «Підводна одіссея команди Кусто» разом із культовими передачами Юрія Сенкевича й Миколи Дроздова виховали ціле покоління натуралістів. А худорлявий веселий чоловік у незмінному червоному капелюсі давав мільйонам людей невичерпний заряд оптимізму й гуманізму…
Середню освіту Жак Кусто здобув у престижній паризькій школі. З такою базою можна було сміливо скоряти Сорбонну, але юнак вирішив інакше: у 1920 році вступив у мореплавне вчилище, відоме Йcole Navale, яке закінчив у званні офіцера артилерії й був відразу ж призначений керівником групи підводних досліджень. Парубку передвіщали блискучу кар’єру у французьких військово-морських силах флоту; він навіть входив до підрозділу, який відповідав за міжнародні зв’язки, і в складі делегацій наприкінці 1930-х відвідав СРСР, Китай та Японію. Але одного моря незабаром стало мало — схотілося скорити ще й небо. Так Кусто став слухачем Академії морської авіації. Стати морським льотчиком йому, однак, не судилося — на гірській дорозі потрапив у страшну автомобільну катастрофу. Зламані ребра, зміщені хребці, пробиті легені… Кілька років героїчної роботи над собою — і в більшості співрозмовників навіть не виникало думки, що простягнена їм для привітання рука зовсім недавно була повністю паралізована. Але про штурвал літака Кусто все-таки довелося забути.
Він знайшов заміну — взяв до рук підводну камеру. У 1943 році побачив світ перший французький підводний фільм — «18 метрів під водою». Унікальність зйомок полягала в тому, що оператори працювали… без аквалангів — їх тоді просто не було! Досвіду підводного плавання ще одинадцятирічний Жак набув у Америці: у 1921 році батька відправили туди в тривале відрядження, і родина поїхала за ним, бо в розореній Першою світовою війною Франції вижити було дуже важко. У літньому скаутському таборі на березі мальовничого озера маленький француз намагався завоювати авторитет у своїх нових друзів — пірнав до напівнепритомності, методом спроб і помилок осягаючи хитрощі підводників.
Набутих у дитинстві навичок вистачило на першу прибережну кінопробу, але більш тривалі й глибокі зйомки вимагали дихальних апаратів і відкритого моря. Перший апарат — результат спільних розробок з інженером Емілем Ганьяном — побачив світ уже в 1943 році, на п’ять років раніше від американського аналога (за цей ляп американській розвідці добряче перепало, хоча її вини в тому не було — нікому не могло спасти на думку серйозно стежити за винахідниками-одинаками, які експериментували мало не вдома). А «велика вода» з’явилася в 1950-му, коли Кусто взяв під оренду (за 1 франк на рік!) списаний мінний тральник «Каліпсо», який на багато років став і лабораторією, і кіностудією для команди ентузіастів із 12 чоловік. Через шість років вийшов легендарний фільм «У світі безмовності» — 25 кілометрів морського дна Середземного й Червоного морів, Перської затоки та Індійського океану. І хоча 90% знятого глядач так і не побачив, стрічка зробила справжній фурор — взяла «Оскар» і «Золоту пальмову гілку» (після неї документальний фільм зміг скорити журі Каннського фестивалю тільки в 2004 році). Ну а потім було ще понад 120 фільмів. А попутно — нове підводне кінообладнання: удосконалені відеокамери, освітлювальні прилади й перша телевізійна система. «Єдиний по-справжньому глибокий кінорежисер», — сказав про нього один із продюсерів. У кожному жарті, як відомо, є частка жарту.
Однією з ідей Жака-Іва Кусто стали підводні будинки. У 1960-ті роки такі споруди були побудовані в різних частинах шельфу Середземного й Червоного морів. На одній із таких станцій, установленій Кусто поблизу Монако на глибині 110 метрів, шестеро аквалангістів у 1965 році працювали 23 дні. Завдяки досліднику ця тематика стала популярною в усьому світі. Наприклад, у Криму, під Кара-Дагом, експериментували з «будиночками» системи «Спрут», а під Геленджиком працювала станція «Чорномор»… Але поняття будинку для Кусто було більшим, ніж металоконструкція: «Найважливіше — захопливе усвідомлення того, що море стало нашою домівкою», — описав він свої відчуття.
Наприкінці життя вісімдесятилітній Командор здійснив незвичайну експедицію. «Каліпсо» доставив у Антарктиду… шістьох дітей з Європи, Азії, Африки, Північної та Південної Америки та Австралії для того, щоб показати світу, що природа Антарктики повинна бути збережена для майбутніх поколінь. Цій же місії — збереженню природи Світового океану — присвячена й діяльність створеного вченим у 1973 році благодійного фонду «Товариство Кусто», яким сьогодні керують онуки вченого. Недавно (у 2007 році) фонд підтримала компанія International Watch Co. — один із лідерів виробництва підводного спорядження: вона перерахувала кошти, виручені від продажу колекційних, виконаних зі срібла й дерева підводних хронографів «нирця Кусто».
