Ставка на якість

Завоювавши Європу, полтавські котуни, виготовлені за допомогою новітньої техніки та технологій, підкорюють терени Азії.

Навіть у кризу Полтавський ГЗК не припиняє говорити про розвиток. Своєчасна диверсифікація ринків збуту, коли третину продукції вдалося переорієнтувати з Європи на Китай, і широкомасштабні програми техпереозброєння дозволили успішно завершити драматичний для багатьох вітчизняних підприємств минулий рік і навіть спрацювати краще, ніж у докризовому 2008 році, перевиконавши планові показники з видобутку руди, виробництва концентрату й котунів із власної сировини.

При цьому важливо врахувати, що половину продукції комбінату зараз становлять високоякісні котуни з 65-відсотковим умістом заліза. Якби виробляли, як передбачено стандартною технологією, тільки 62-гі котуни, то обсяг виробництва становив би не 8,69 млн тонн, а понад 10 млн тонн. Але кількісні показники ринок не цікавлять.

Про досягнення та перспективи Полтавського ГЗК розповідає його генеральний директор Віктор Лотоус.

— Вікторе Вікторовичу, як зараз справи з поставками на традиційний для вас європейський ринок?

— У принципі, зростання активності на європейському ринку почалося вже з четвертого кварталу минулого року. Зараз обсяг поставок наших залізорудних котунів на  металургійні підприємства Західної та Східної Європи зріс до рівня докризового періоду.

Наші традиційні напрямки — Австрія, Словаччина, Чехія, Сербія, Туреччина. Також значну частину продукції експортуємо  в Китай. І, звичайно ж, перспективними для нас є підприємства Німеччини та Японії.

— Що японці — задоволені пробною партією котунів, які ви наприкінці минулого року поставили на один із їхніх заводів?

— Робити якісь остаточні висновки зарано. Зараз саме обробляються результати роботи із цією партією сировини. За попередньою інформацією, її якісні показники відповідають вимогам  наших потенційних японських покупців.

— Вітчизняні виробники ЗС дружно й досить успішно завойовують азіатський ринок. Вам там не тісно? З «Мет­інвестом», Запорізьким залізорудним комбінатом, часом, одне одного ліктями не штовхаєте?

— Азіатський ринок такий ємний, що, по суті, ми ніякої конкуренції не відчуваємо. Більш того, якби могли виробляти більше котунів, то, думаю, з успіхом продавали б у цьому регіоні — у тому числі й у Китай — ще більше продукції.

— Це залежить багато в чому від обсягів видобутку руди. А ви от взяли й віддали свій дозвіл на користування надрами перспективного Єристовського родовища. Його промисловим розробленням тепер займається однойменний ГЗК. Зрозуміло, що це було рішення компанії. Як визначатиметься співробітництво між вашим і Єристовським гірничо-збагачувальними комбінатами, розташованими, по суті, на одній промплощадці?

— Полтавський і Єристовський ГЗК є активами компанії «Ферекспо» і функціо­нуватимуть незалежно один від одного. Єристовський ГЗК — абсолютно самостійне підприємство, окрема юридична особа й розвивається за своїм  бізнес-планом. Щоб оптимізувати нашу діяльність і не створювати  паралельні підрозділи, плануємо спільно використовувати допоміжні виробництва — їдальні, медико-санітарну частину, цех мереж і підстанцій, постачання. Тобто плануємо роботу таким чином, щоб одержувати додаткові переваги від синергії взаємодії двох незалежних підприємств. На Єристовському кар’єрі вже вийнято близько 5 млн кубометрів розкриву, він переважно складується на площадці, де заплановане будівництво заводу «Ворскласталь».

Доти, доки не введуть у експлуатацію Єристовську фабрику, руда цього кар’єру перероблятиметься на наших потужностях, як це й передбачено планами розвит­ку компанії.

— У будь-якому разі, за сьогоднішньої ситуації вам треба думати про інтенсивну модернізацію свого кар’єру, який експлуатується вже півстоліття.

— Ми про це ніколи й не забували. Старі проекти розвитку кар’єру, частина яких розроблена ще за радянських часів, перед­бачали різні варіанти стратегії роботи підприємства, припускали використання іншого обладнання. Востаннє проект переглядали у 2008 році. Ми зробили його пере­оцінку з метою збільшення обсягів видобутку руди з огляду на нову ринкову ситуацію й нові можливості прид­бання високопродуктивного обладнання.

У нашому кар’єрі з’явилися автомобілі вантажопідйомністю 180 тонн, екскаватори з ємністю ковша 15 метрів кубічних, бурові верстати від світових виробників. Все це дозволяє збільшити його продуктивність як з розкриву, так і з руди без збільшення витрат на трудові ресурси. Можна сказати, що проект модернізації експлуатованих нами родовищ являє собою перегляд кінцевих контурів діючого кар’єру з урахуванням застосування більш продуктивного обладнання.

Для інжинірингових робіт на етапі техніко-економічного обґрунтування залучали компанію «Тургіс» (її штаб-квартира розташована в ПАР), фахівці якої допомогли нам оптимізувати кар’єр з урахуванням нинішніх ринкових реалій і вимог. Усі інші розробки, напрацювання, проектні рішення виконував інститут «Південгіпроруда» (Харків). Завдяки цьому ми можемо незабаром вийти на щорічний обсяг видобутку руди в 32 млн тонн.

Одне із завдань, які стоять перед нами, — збільшення обсягів видобутку багатої на залізо руди для виробництва високо­якісних котунів із вмістом заліза 65%. Тому інтенсивно проводимо розкривні роботи в діючому кар’єрі Дніпровського рудоуправління «Полтавське» гірничо-збагачувального комбінату. Це дасть нам можливість поступово збільшити видобуток так званої руди К22, що найповніше відповідає технологічним вимогам для виробництва котунів із 65-відсотковим умістом заліза.

Адже ми працюємо за довгостроковими контрактами, і є певні вимоги наших споживачів до якості продукції. Через пару років плануємо повністю перейти на 65-ті котуни.

— За рахунок чого? Тут однією рудою не обійтися.

— Збільшення обсягу високоякісних котунів із 65-відсотковим умістом заліза в структурі товарної продукції досягатиметься завдяки впровадженню нових технологій і технологічних поліпшень. Роботу ведемо із двох напрямків. Насамперед ми плануємо будівництво флотаційної дільниці №2, яка дозволить переробляти бідну руду К23 на котуни із вмістом заліза 65%. Зараз тривають передпроектні роботи, і тоді ми одержимо остаточні дані, які допоможуть нам чітко визначитися, які капітальні  витрати й часові рамки будуть потрібні для реалізації цього проекту.

— Ви чимдуж намагаєтеся задовольнити вимоги споживачів, знижуєте питомі норми витрат з основних ресурсів. А якщо «Укрзалізниця» все-таки підвищить тарифи на вантажні перевезення, наскільки це позначиться на роботі орієнтованого на експорт ГЗК?

— Звичайно, такі рішення не поліпшують конкурентоспроможність нашої продукції та гірничодобувної галузі в цілому. Сьогодні вартість залізничних тарифів і перевалки вантажу становить близько 20% у структурі витрат нашого ГЗК. Це досить вагома частина. До того ж усі тарифи на перевезення та перевалку в портах містять у собі ПДВ, незважаючи на те, що наша продукція йде на експорт. У результаті кошти підприємства заморожуються на невизначений термін. Фактично ми кредитуємо державу.

При цьому підвищення тарифів на послуги природних монополій не поліпшує сервіс й не пов’язане з якістю послуг.

— Якось ви сказали, що аби уникнути фінансових і виробничих помилок використовуєте тільки ті програми, які вже впроваджені на аналогічних підприємствах США, Бразилії. Судячи з результатів, така тактика себе виправдовує. Підприємство й далі її дотримуватиметься?

— Так, ми не хочемо гаяти час і витрачати кошти на розроблення нового обладнання й технологій — воліємо використовувати те, що вже апробовано. З урахуванням завдань, поставлених перед нами акціонерами, і в жорстких часових рамках ринкової ситуації намагаємося максимально застосовувати досвід, напрацьований іншими підприємствами. Це стосується насамперед збільшення обсягів видобутку руди й модернізації дільниці флотації. Проекти, які можуть окупитися в короткостроковій перспективі, протягом 2—3 років, безпосередньо пов’язані з ефективністю роботи підприємства. Є декілька великих проектів і підпроектів, які дозволяють реалізувати ці плани в найкоротший термін.

Один із них — дільниця флотації, про яку я вже згадував. У її будівництві ми маємо намір використовувати апробовану технологію з урахуванням досвіду та напрацювань світових лідерів галузі й виробників обладнання. Ми не хочемо проводити експерименти на підприємстві, не розуміючи, які витрати необхідні для досягнення потрібного результату. Тому плануємо використовувати технології, які вже показали добру результативність. З іншого боку, ми  реалісти й готові в окремих випадках провадити доведення технологій з урахуванням умов роботи нашого гірничо-збагачувального комбінату.

Це стосується й нового обладнання. Наша мета — застосовувати й використовувати у своєму виробництві продукцію високотехнологічних компаній, які зарекомендували себе на ринках залізорудної сировини не тільки  надійністю пропонованого ними обладнання, а й добрими економічними показниками його роботи. Для кар’єру, приміром, придбали в «Марубені Корпорейшн» унікальне обладнання — два гідравлічних екскаватори Hitachi EX-3600 із ЗІПом  і п’ять самоскидів Hitachi EH3500.

— Кого залучаєте до технічного переозброєння?

— Цього року плануємо проводити роботи з автоматизації й техпереозброєння збагачувальної фабрики. Використовуємо обладнання Новокраматорського машино­будівного заводу — насамперед млини й різні запасні частини. Також використовуємо помпи компанії «Метсо». Крім цього, плануємо придбати магнітні сепаратори вітчизняного виробництва. Наприкінці лютого на ГЗК успішно завершена заміна вінця виробництва фірми David Brown (ПАР) на випалювальній печі третьої технологічної лінії. Зараз розглядаємо питання про купівлю трьох установок сухої магнітної сепарації.

— У вас був контракт із Новокраматорським машинобудівним заводом на поставку драглайнів для будівницт­ва Єристовського кар’єру. Наскільки ефективна вітчизняна техніка? Чи все-таки закордонна краще?

— Дійсно, є контракт на 6 екскаваторів, і ми вже придбали п’ять із них. Ці екскаватори змонтовані і добре показали себе в дії. Більш того, у нас уже є досвід роботи з такими машинами — вони раніше експлуатувалися в кар’єрі Дніпровського рудоуправління й зарекомендували себе як надійна, високопродуктивна техніка. 

Коли ми підписували контракт, ці екскаватори були набагато дешевше від імпортних аналогів. З урахуванням співвідношення ціни та якості такий вибір був і залишається оптимальним. Тому можна з упевненістю сказати, що в Україні є техніка, однозначно не гірша від закордонної.

Хочу зауважити: ми оцінювали вибір і з урахуванням сервісного обслуговування —  НКМЗ розташований  в Україні, є люди, які можуть експлуатувати драг­лайн, вирішені питання з поставками запасних частин, організацією складу запасних частин безпосередньо на території комбінату, щоб забезпечити найвищий коефіцієнт технічної готовності.  Ми не могли б усього цього забезпечити, придбавши закордонну техніку.

Хоча, треба сказати, з українськими виробниками питання сервісу вирішується зі скрипом. Тільки зараз підходимо до такого рівня відносин, за якого вони не лише поставлятимуть техніку, а й гарантуватимуть високий коефіцієнт технічної готовності протягом усього терміну служби обладнання, яке ми купуємо.

— З якими фірмами співробітничає Полтавський ГЗК із поставок обладнання?

— З питань придбання обладнання співробітничаємо з новими фірмами-виробниками. Це насамперед компанія «Цепелін» — офіційний дилер фірми «Катерпіллер». Працюємо з компанією «Юромаш», що поставляє в Україну автомобілі й екскаватори «Хітачі». Купуємо екскаватори «Комацу». Як я вже відзначив, купуємо техніку як закордонних, так і українських виробників. Для цеху виробництва котунів купуємо  обладнання й запасні частини в компанії «Метсо». У сфері автоматизації активно працюємо з компанією  КСК (м. Київ).

Тобто можна сказати, що на Полтавському ГЗК зараз повною мірою представлена техніка кращих світових і українських виробників. Основний акцент у придбанні техніки робимо на те, щоб вона високоефективно працювала. Останнім часом майже цілком відмовилися від купівлі техніки без сервісного обслуговування. Найперше це стосується імпортного обладнання. Ми розглядаємо варіанти поставок обладнання  із сервісним обслуговуванням, що передбачає і поставку запасних частин, і виконання ремонтних робіт.

Віктор Лотоус

Народився в 1964 р. у м. Кривий Ріг (Дніпропетровська область).

Освіта:  Криворізький гірничорудний інститут (1986 р.), Київський національний економічний університет (1995 р.).

Працював гірничим майстром, начальником дільниці, головним інженером дробильної фабрики, начальником виробничого відділу комбінату, головним інженером Полтавського гірничо-збагачувального комбінату.

Із квітня 2007 р. — голова правління — генеральний директор ВАТ «Полтавський ГЗК».

Довідка «УТГ»

ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (м.Комсомольськ, Полтавська область) — один із найбільших вітчизняних виробників та експортерів залізорудної сировини.

Заснований у 1970 році на Горішнє-Плавнинському і Лавриковському родовищах залізистих кварцитів Кременчуцької магнітної аномалії із загальними запасами корисних копалин у 2,43 млрд тонн. Має повний технологічний цикл — від видобутку кар’єрним способом сирої руди до виробництва підготовленої сировини для металургійних заводів.

У 1994 році перетворений на відкрите акціонерне товариство, а в 1995—2001 роках повністю приватизований. 97,31% акцій ПГЗК належать фірмі Ferrexpo AG (Швейцарія), 100% акцій якої володіє Ferrexpo plc. Компанія зареєстрована на Лондонській фондовій біржі в червні 2007 р. Мажоритарним акціонером Ferrexpo з 51% акцій є український бізнесмен Костянтин Жеваго (група банку «Фінанси і кредит»).