Дисінженерія: учені, педагоги й експерти вважають, що незабаром в Україні не буде кому працювати

Поки на державному рівні говорять про необхідність реформ в освіті, у технічних ВНЗ країни намагаються змінити ситуацію самотужки.

Це сто років тому вважалося почесним на візитівках і латунних табличках на будинках писати «Інженер Ігор Сікорський» або «Інж. В. Зворикін». У середині 50-х опальний письменник В.Дудинцев (див. його роман «Не самим лише хлібом» про понівечені долі «нестандартних» радянських винахідників) із повагою говорив про інженерські мундири гірників і металургів. Зараз же нам загрожує дисінженерія суспільства — і що далі, то реальніше.

У професійному забутті

На жаль, такої думки дотримується академік НАНУ, професор Національної металургійної академії України (НМетАУ, Дніпропет­ровськ), доктор технічних наук і лауреат Держпремій Михайло Гасик: «Дисінженерія наростає, і проблема дефіциту інженерних кадрів дуже нагальна. Треба визнати, що зараз настав час, коли екс-республіки СРСР відчувають потребу у висококомпетентних інженерах, технологах, та й просто в нормальних грамотних робітниках. Тих, хто був і залишається опорою реального ВНП, а не суперприбутків від валютних деривативів і кабальних іпотек».

За словами професора Гасика, дефіцит інженерних кадрів почав формуватися в 90-ті роки, коли диплом про вищу інженерну освіту втратив свою цінність і «технарі» не потрібні були зовсім. З’явилися нові і, як здавалося, більш цікаві, потрібні професії, і відсотків 80 учорашніх інженерів, технологів і конструкторів відразу стали менеджерами з продажів, фахівцями з БАДів, маркетингу й піару. А ті, хто залишився вірний професії на заводах, у НДІ й ВНЗ, на собі відчули багатомісячні, а то й багаторічні затримки зарплат, пережили падіння престижу технічних спеціальностей.

Вища технічна освіта вже не є почесною і престижною, на багато років знизився приплив абітурієнтів у відповідні університети. І конкретні технічні знання вже не здобути в процесі роботи на виробництві — потрібні реформи на рівні освітньої програми технічних ВНЗ.

Про реальні реформи говорить і ректор Метакадемії, членкор НАНУ, професор Олександр Величко:

— Серед проблемних питань вищої школи — підвищення іміджу технічних спеціальностей, надання технічним ВНЗ більших квот на підготовку фахівців за рахунок держбюджету, працевлаштування випуск­ників на державному рівні. А для цього треба ввести кредитування ВНЗ для придбання дорогого наукового обладнання й капітального будівництва. Але відсотки з цих кредитів мають бути пільговими, освітніми, і такий підхід успішно застосовується в багатьох країнах. Ще одна нагальна проблема всієї вищої технічної школи України — відновлення системи виробничої практики майбутніх ІТП — від ознайомлювальної до дипломної — на передових підприємствах і фірмах, причому не тільки українських, а й закордонних.

Ці б слова та прем’єрові у вуха…

Їх забагато?

Прем’єр-міністр Микола­ Азаров наприкінці жовтня приїжджав у Дніпропетровськ, щоб відвідати споруджувані ЕСПК «Дніпросталь» і Південний обхід,  подивитися ракети на ПМЗ і прочитати лекцію в місцевому держуніверситеті. Натхнений побаченим, він заявив на зустрічі зі студентами ДНУ: «В Україні треба вдвічі зменшити кількість майбутніх фахівців із вищою освітою… У країні 450 тисяч школярів щорічно закінчують школу, а місць у ВНЗ 520 тисяч». І це дійсно правильно: хто ж сіятиме пшеницю, зводитиме будинки, кататиме труби, видобуватиме вугілля? У той же час майже кожне колишнє ПТУ, технікум стали університетами й  академіями, навіть імені­ Нобеля. Там і створюється­­ ціле море-болото маркето­логів-юристів-економістів, а справжніх сталеварів, ­будівельників і верстатників немає.

Микола Азаров уважає, що в Україні треба модернізувати всю розвалену систему підготовки кадрів: «Реформа у сфері освіти та науки Україні необхідна, хоча вона буде болючою для суспільства. Будь-який уряд, що проводитиме такі реформи, буде підданий критиці й ризикує втратити підтримку населення… Це завдання держави — організувати контракти з підприємствами, заводами, де студенти зможуть проводити заняття в реальних умовах виробництва, бо багато чого не можна навчитися тільки з книжок. Наука й виробництво самі вдосконалюватися й розвиватися не можуть — тут потрібні дуже великі грошові вливання…».

У той же час прем’єр-міністр висловив занепокоєння із приводу того, що ніхто не хоче йти працювати на заводи. За його словами, зарплата висококваліфікованого заводського­ працівника в країні вже вище $1000. Однак Ірина Кравченко, начальник Бабушкінської районної «біржі праці», заявляє інше: «Молоді люди зараз віддають перевагу роботі у сфері менеджменту. На робітничі спеціальності вони не хочуть іти, бо там неконкурентоспроможна зарплата. Щоб заробляти більше, треба стати професіоналом, але для цього потрібен певний час. А молоді хочеться мати все й відразу. Тому вона й займається продажем, збутом, заробляючи близько 1800 гривень. А на заводі випускник без досвіду, не маючи ніяких розрядів, одержує трохи більше мінімалки».

Дуже схвилював дніпропетровців візит прем’єра на майже побудований міні-завод «Дніпросталь». Особливо — питання набору­ персоналу й зарплати. Ось деякі думки блогерів на міському сайті (із невеликими лакунами й оригінальною стилістикою):

Den: «Люди зароблятимуть на 10% більше, ніж у середньому по галузі, але точну цифру розміру зар­плати я назвати не можу. Але продуктивність тут теж буде збільшено, приблизно в 4 рази більше на людину, ніж у середньому по галузі», — говорить директор заводу Г.Єсаулов. Продуктивність працівника буде вище на 200%, а його зарплата — на 10%… Хіба це не обкрадання? А різниця, виходить, дядькові в кишеню?!»

Аrm: «Причини очевидні. По-перше, низька зарплата в металургії (для добрих фахівців із 5 тис. грн спочатку впала до 3,5 тис. грн, люди почали звільнятися, тепер намагаються набирати нових за 2,5 тис. грн. По-друге, померла наука, нема зв’язку між виробництвом і навчанням. По-третє, скорочення із збереженням навантаження й низькі зар­плати викладачів у металургійній академії. Підсумок  зрозумілий…»

Дядя: «Нема в нас капіталістів. Ці хлопці повинні думати, як щось нове споживачеві запропонувати. С.Джобс, Б.Гейтс, Е.Маск — капіталісти, а в нас феодали».

Інженерів треба більше!

Ех: «Усі наші хазяї — тимчасові правителі. Вичавлять усе, що можна, і перекинуть капітали в інші сфери, наприклад у спекуляцію землею. Треба змінювати суспільно-політичний устрій у державі, а всі ці поради на кшталт «власники заводів і компаній повинні більшою мірою брати участь у забезпеченні та стимулюванні процесу навчання» безглузді».

Alexxx: «То де платять обіцяні Азаровим 1000 доларів? На якому заводі? І це він навішував на вуха студентів ДНУ… Мовляв, навіщо ви у ВНЗ вступаєте, на заводах так круто, штуцер баксів, наче з куща!»

Озброївшись такими песимістичними коментарями із сайта gorod.dp.ua, кореспондент «УТГ» взяв бліц-інтерв’ю в завідувача кафедри термообробки металів НМетАУ, професора, доктора технічних наук Леоніда Дейнека. 

— Ваша кафедра недавно відзначила 80-річчя. Тисячі інженерів випустила, сотні вчених виростила. Що ж зараз із підготовкою нових кад­рів для металургії? Чи за Азаровим — їх сила-силенна…

— Добрих інженерів багато не буває. Аби тільки цю професію не ганьбили… 2010—2011 навчального року ми дали «путівку в життя» майже сотні бакалаврів і фахівців із термообробки металів і сплавів. Причому навчалися вони як на денному відділенні, так і на заочному й вечірньому. Цього ж року хочемо підготувати ще близько 120 інженерів-термістів. Найголовніше, майже ніхто без роботи не залишається!

— Але ж системи розподілу із трирічним відпрацюванням уже нема?

— Микола Янович Азаров говорить, що після ВНЗ інженери на заводи не йдуть. А от наші студенти майже всі приносять листи про конкретне працевлаштування на фірмах і підприємствах різних форм власності. Що ж до заводів, то щорічно на ПМЗ приходять 3—5 наших термістів, по стільки ж — на Нижньо­дніпровський трубопрокатний, агрегатний заводи, ВАТ «Дніпроважмаш», нове виробництво товсто­стінних бурильних труб на колишньому комбайново­му. До речі, наші магістри, навчаючись у НМетАУ на 5-му курсі, одночасно працюють на «Південмаші». Їдуть також від нас інженери на «Азовсталь», НКМЗ, «Енергомашспецсталь». І взагалі, у нас навчаються юнаки та дівчата з усієї області, з інших регіонів України, навіть із Росії та Білорусі. Щорічно кафедра ТОМ одержує запити на 15—17 молодих фахівців для заводів і компаній. А от із супермаркетів і кафе заявок поки не було.

Думки «звідти»

Фізик Андрій Гейм, житель Великої Британії, який емігрував із СРСР у 1990-му з наукових і етнічних причин: «Я працював шість місяців у Ноттингемі й зрозумів, що за цей час зробив набагато більше цікавого, ніж за 20—30 років у  Союзі, з огляду на кількість обладнання та підтримку, які я міг там одержати».

Однак зараз нобелівський лауреат планує покинути Альбіон через те, що бюджет на НДР має бути секвестований на «смішні» 10%. При цьому Гейм дуже тепло говорить про нашу вітчизняну освіту, про її перевагу над західною.

Єлизавета Раубе, HR-топ-менеджер із Москви: «Бути інженером у США дуже престижно. На інженерних факультетах надзвичайно складна програма, і потрібний прохідний бал вище за середній, щоб вступити туди або перевестися. Це добре оплачувана робота й головне — дуже цікава. А система відвідуваності в університеті така, що можна навчатися й працювати відразу. У Техасі багато промислових підприємств і дослідних центрів, і студенти беруть участь у випробуваннях, уже з перших курсів працюють разом із вченими, проектувальниками, конструкторами. А коли закінчують інститут, вступають у той же дослідний центр, але вже повноцінними фахівцями. А іноді й раніше. Головне, що тут, на відміну від інших спеціальностей, одного бакалаврату досить, тобто це лише 4 роки «вишки».

Цитата в тему

Елон Маск, американський інженер-мільярдер, авто- і ракетобудівник:

«Інженер — це найближчий аналог чарівника в нашому світі»