У «Харківському політехнічному інституті» відкрили меморіальні дошки хімікам Олександру Щукарьова і Володимиру Кошкіну

Обидва ці харківські вчені були надзвичайно багатогранними людьми, успішними не тільки у своїй улюбленій науці — фізичній хімії. Вони залишили після себе сотні наукових, філософських праць і книг із природознавства.

На стародавній будівлі хімічного корпусу Націо­­нального технічного університету «Харківський політехнічний інститут» в один день з’явилися дві меморіальні дошки. Одна з них присвячена засновникові кафедри фізичної хімії університету, видатному вченому, винахідникові й філософові, професорові­ Олександру­ Миколайовичу Щукареву (1864—1936). Друга — лауреатові Державної премії України, заслуженому діячеві науки і техніки, який довго очолював цю ж кафедру, професорові Володимиру Мойсейовичу Кошкіну (1936—2011).

Усі, хто знайомий із працями цих людей, мимоволі відзначають, що в їхньому житті, наукових пристрастях і відкриттях було щось «леонардівське», властиве діячам епохи Відродження.

Невипадкові збіги

Професор Щукарев не тільки заснував сучасну термохімію (винайдені ним пристрої й способи обрахування застосовуються досі), а й виготовив одну з перших у світі електричних логічних машин. У свою чергу В.Кошкін зробив відкриття, що дозволило створити високочутливі терморезистори й тензорезистори. Він же був оригінальним філософом, поетом, методологом освіти, який захоплено використовував математичні методи в літературознавстві та мистецтвознавстві.

У долі професорів Щукарева й Кошкіна, на превеликий подив останнього, були незвичайні, навіть містичні збіги. Обидва народилися під одним знаком зодіаку, у юному віці захопилися математикою. З інтервалом у 30 років працювали в Харківському НДІ органічної хімії, що за часів Щукарева називався Українським державним інститутом прикладної хімії. Обидва прийшли у фізичну хімію з фізики, пізніше займалися фізикою розчинів і дослідженням властивостей кристалічних ґрат, із часом обидва професори вийшли за рамки фізики й хімії в галузь економіки — застосування математичних моделей, а також дослідження кількісних співвідношень у педагогіці та психології.

Мимоволі співзвучними­ стали навіть назви їхніх робіт: «Нариси філософії природознавства» в О.М.Щукарева й «Введення в природознавство» у В.М.Кошкіна.

— Очоливши 1982 року кафедру фізичної хімії ХПІ, батько почав цікавитися її історією, — розповідає син професора Ілля Кошкін.­ — Зокрема, він довідався, що кафедру засновано 1926 року Олександром Щукаревим. Збираючи дані про цього видатного вченого, він дійшов висновку, що ім’я цієї людини незаслужено забуте, і вирішив відродити пам’ять про нього. Він почав писати книгу й хотів відкрити меморіальну дошку своєму попередникові.

Про це він повідомляв­ у листуванні з С.В.Камишаном, російським істориком науки й техніки, редактором збірника «Нариси історії інформатики», який приїжджав у Харків для роботи в архіві НТУ «ХПІ». У тому ж листі пропонувалася назва книги — «Важко бути генієм» — з алюзією на назву відомої повісті братів Стругацьких, головний герой якої — людина з майбутнього.

Загадка «розумової машини»

Дійсно, багато ідей професора Щукарева значно випереджали свій час. У квітні 1914 року, за чотири місяці до початку Першої світової війни, Олександр Миколайович на прохання московського Політехнічного музею приїхав у столицю Російської імперії й прочитав лекцію «Пізнання й мислення». Виступ супроводжувався демонстрацією створеної О.М.Щукаревим «машини логічного мислення», здатної механічно робити прості логічні висновки на основі вихідних значеннєвих даних із виведенням отриманих результатів на світлове табло.

Лекція мала великий резонанс. Присутній на ній професор А.Н.Соков відгукнувся статтею під провісною назвою «Розумова машина» (журнал «Навколо світу», №18, 1914 р.), у якій написав: «Якщо ми маємо арифмометри, які складають, віднімають, помножують мільйонні числа поворотом важеля, то, мабуть, час вимагає мати логічну машину, здатну робити логічні висновки й умовиводи одним натисканням відповідних клавіш. Це збереже безліч часу, залишивши людині сферу творчості, гіпотез, фантазії, натхнення — душу життя».

Нагадаємо, що 1914 року, коли було опубліковано статтю, Аланові Метісону­­ Тьюрінгу, геніальному англійському математикові, який опублікував 1947 року нашумілу статтю «Машина, яка думає. Єретична ­теорія», а в 1950-му ще одну — «Чи може машина мислити?», було два роки!

У роки революційної руїни свою машину професор Щукарев передав Харківському університету, на кафедру математики. На жаль, відтоді про неї більше нічого не було чути. Але в історії розвитку сучасних технологій винахід О.М.Щукарева можна вважати важливою ланкою на шляху до створення штучного інтелекту та комп’ютерних технологій.

Надзвичайно оригінальні й філософські погляди Щукарева. Так, його ідея філософського структуралізму — упорядкованості світу — стала однією з перших у сучасній філософії науки. Срібному віку властива, як правило, містична філософія, а Щукарев передбачив те, що набагато пізніше було сформульовано завдяки відкриттям у квантовій механіці, уявленням про ймовірності, багатомірні простори.

Від нотаток — до книги

20 листопада 2011 року В.М.Кошкіну виповнилося б 75 років. До цієї дати книга «Професор Олександр Миколайович Щукарев: важко бути генієм» побачила світ.

— Я мала стати захопленою читачкою книги В.Кошкіна, але смерть перервала роботу Володимира Мойсейовича на стадії начерків, і я обіцяла завершити цю працю, — розповіла доцент кафедри фізичної хімії НТУ «ХПІ», співавтор книги Ганна Дульфан.

Книга про О.М.Щукарева складається із трьох частин: життєпис, його наукова автобіографія і стенограмма ьжалобного засідання Харківського відділення Всесоюзного хімічного товариства імені Д.І.Менделєєва, присвяченого його пам’яті 1936 року.

— Хочу звернути увагу на те, що наша книга розповідає не тільки про наукову працю Щукарева, — веде далі Ганна Дульфан. — Прочитавши її, можна довідатися про деякі особливості діловодства у вищих навчальних закладах царської Росії, про відкриття в Харкові вищих жіночих технічних курсів, а потім, 1917 року, першого в Україні робітфаку. А також про відвідування Харкова видатним французьким фізиком і суспільним діячем Полем Ланжевеном, великим другом СРСР і (за чутками) чарівної Марії Кюрі. Про те, як на гребені арештів дореволюційної технічної інтелігенції на початку 30-х років Щукарев уважав за краще вийти у відставку. Або про те, що нинішня пенсійна реформа в деяких моментах повторює пенсійний статут тих далеких часів. Про те, як держава, піклуючись, певне, про майбутню велич своїх учених, тримала їх і досі тримає на голодному ­пайку.

О.М.Щукарев свого часу писав: «Той, хто на нещастя далекозорий і бачить знач­но далі за інших, звичайно, не може утриматися, щоб не говорити про те, що він бачить і чого інші не можуть бачити».

«Саме такі особистості, які роблять те, що здається їм цікавим і важливим, і ані найменшим чином не виконують наукових розпоряджень начальства, зрештою створюють історію інтелекту й історію людства», — погоджувався з ним В.М.Кошкін і додавав: «Я почуваюся щасливим, я солдат тієї армії свободи слова й свободи особистості, маршалами якої були Леонардо да Вінчі, Ломоносов, Чижевський і Щукарев».