Молочний контроль
В Україні досі не вирішено питання якості молока, яке надходить на переробні підприємства.
Навіть за найменшої політичної волі у пунктах прийому молока невдовзі можна буде за допомогою спеціального обладнання контролювати його якість. Та чи вирішить це проблему зменшення поголів’я великої рогатої худоби в Україні?
Невигідне обладнання
Питанням контролю молочних продуктів в Україні занепокоєні, здається, усі: урядовці, профільні громадські організації, молокопереробні підприємства. Проте контролю як такого немає, оскільки він вимагає грошей (як мінімум, треба обладнати лабораторії сучасними аналізаторами і матеріально заохочувати за якісне молоко) та політичної волі (зобов’язати молокоприймальні пункти придбати стандартний набір засобів контролю). Здавалося б, молокопереробні підприємства, а це як правило потужні компанії, спроможні пролобіювати та профінансувати це питання, але й тут є одне «але»: мало який завод упевнений у завтрашньому дні українського ринку молокопродуктів, тому й не поспішають витрачатися як на врегулювання стосунків між тими, хто здає молоко, і тими, хто його приймає, так і на дообладнання лабораторій засобами контролю.
Звичайно, самий лише контроль якості молока не поліпшить. Проблема більш глобальна: можна зі звичайного селянського господарства мати прийнятної якості молоко чи це неможливо в принципі? Справді, якщо, за європейськими нормами, молоко, аж до його поставки безпосередньо на завод, жодним чином не має контактувати з довкіллям (навіть із повітрям), то нема ніяких шансів на його високу якість в Україні, де від населення, за даними Спілки молочних підприємств, надходить близько 80% усього молока.
Однак не все так безнадійно. Дійсно, протягом найближчих кількох років навряд чи вдасться хоча б половину селянських господарств, що мають одну-дві корови, оснастити установками для доїння в бідон (такі на ринку є, зокрема виробництва українського підприємства «Брацлав»). А це означає, що молоко і надалі зазнаватиме впливу повітря, бактерій, мух та інших сільських «радощів». Але якщо свіже молоко після постачання на приймальний пункт швидко охолодити, то можна отримати хоча й не ідеальну, та все ж задовільну за якістю сировину. Для заводу оснастити прийомні пункти танкером для охолодження та транспортувати молоко в спеціальних термоцистернах — цілком вирішуване (а в багатьох селах уже й вирішене) завдання.
Що до логістики, то тут теж є одна проблема. Як зауважують у Міжнародній фінансовій корпорації (IFC), на деяких молокоприймальних пунктах застосовують фільтри для очищення молока, яке надходить від населення. Такий фільтр не тільки покращує якість молока за класом чистоти, а й значно зменшує його бактеріальну засміченість.
А от проблема фальсифікату залишається нагальною. За словами Олександра Чагаровського, голови ради директорів Спілки молочних підприємств України, основною і поки непереборною проблемою молочної промисловості України є те, що селяни для підвищення прибутковості утримання корів збільшують кількість молока та його жирність, додаючи до нього воду, соду, рослинні жири, насичувачі кольору (такі як морквяний сік), урешті, несвіже молоко.
Набір для якості
У Спілці молочних підприємств пропонують недороге та зручне, а отже ефективне рішення з контролю молока від ОСГ (особистих селянських господарств). На виставці LabComplex-2011, що відбулася 27—30 вересня в Києві, у рамках «круглого столу» «Якісне молоко від населення: чи це можливо?» Олександр Чагаровський запропонував технічне рішення, яке змусить селян здавати молоко настільки якісне, наскільки це взагалі можливо в умовах сучасного українського ОСГ. Він рекомендує обладнати кожен приймальний пункт набором певних інструментів (переважно це лабораторний посуд та хімічні реактиви). Це дозволить виявляти домішки в молоці і, як наслідок, вживати санкцій. Скільки такий набір коштуватиме, поки невідомо. Та вже зараз можна сказати, що його придбання приймальними пунктами цілком виправдане (хоча б тому, що дозволить зробити всі необхідні аналізи). До прикладу, за допомогою відомого на ринку приладу «Екомілк», який коштує близько 6 тисяч, можна робити аналіз молока за шістьма параметрами (жир, білок, сухий знежирений залишок молока, уміст води, густина та температура замерзання).
Альтернативний набір уміщається в звичайну пластмасову скриньку для інструментів, яку можна купити в будь-якому будівельному супермаркеті. За їх допомогою визначається наявність соди, формаліну, миючих засобів, фосфатів, нітратів, знежиреного та сухого молока, сухої сироватки, крохмалю, борошна, тетрацикліну, хлору м-феніколу, пеніцилину та всіляких дешевих антибіотиків. Можна з’ясувати, чи проходило молоко термічну обробку (у тому числі нагрівання вище 80°С), чи додано до нього анормальне молоко (маститне, молозиво, стародійне), провести тест на наявність рослинних жирів. Окрім усіх можливих хімреактивів та колбочок, «скринька» також містить термостати (для виявлення антибіотиків), що живляться від автомобільного прикурювача, дуже зручні для аналізу молока «в польових умовах».
За словами Чагаровського, за допомогою «скриньки» повний аналіз однієї проби молока триватиме не більше 15 хвилин. Він наголошує: лише після рішення на державному рівні, яке зобов’язало б кожен молокоприймальний пункт мати такий інструментарій для контролю, можна реально покращити якість молока від населення.
Панацеї нема?
Отже, на широке обговорення було винесене ефективне (і, що дуже важливо, цікаве для молокопереробних підприємств) рішення підвищення якості молочної сировини. Та чи вирішить це більш глобальну проблему: зменшення поголів’я ВРХ і, як наслідок, зростання дефіциту молока? Є думка, що не вирішить. Більш того, є і крамольна (але не полишена логіки) думка, що введення контролю на молокоприймальних пунктах пришвидшить колапс молочної галузі України. Селянин має відчувати вигоду від утримання корови, він не з доброго дива здає «сіре» молоко. З точки зору переробників молока (та й кінцевих споживачів), контроль — це правильно і, звичайно, схвально. Але державі, що мала б провадити політику підтримки ОСГ та тримати молокопереробні підприємства в лабетах, зараз не до того (незабаром Євро-2012, та й не тільки). Ціна на молоко якщо і зросте, то разом з інфляцією (мовчазна змова молокозаводів — це той лом, проти якого нема прийому), а посилений контроль за здачею молока ще більше розчарує селянина, який на сьогодні є основним його виробником. Замість контролю можна було б вжити інших методів стимулювання до кращої якості молока, але ж хто і навіщо це робитиме?
Наприклад, доплата за кожен кілограм молока з урахуванням його якості або премія за якість. Нагородою можуть бути не тільки гроші, а й корми, подарунки, передплата газет, медична страховка для приймальників молока. Важелі прості, та здебільшого вони не застосовуються через те, що немає впевненості в завтрашньому дні.
Таким чином, якщо відкинути політику (а вона в нашій країні дуже непередбачувана), то стимулювання до кращої якості стає тягарем, переважно фінансовим, саме для молокопереробних підприємств, які й приймають молоко від населення. Парадокс у тому, що самі переробники здебільшого поки не готові вкладати в поліпшення якості за допомогою «пряника». Можливо, чекають на державний «батіг» (прикладом якого є скринька з реактивами)? Винятком є ті, хто працює на ринку на далеку перспективу.
