Піке «Буревісника»
Україна може втратити єдиного виробника унікального медичного обладнання.
Апарат штучної вентиляції легенів (АШВЛ) призначений для примусової подачі в легені суміші кисню зі стисненим осушеним повітрям. Це високотехнологічний прилад, і випускати його можуть, звичайно ж, заводи, які мають відповідне обладнання.
В Україні тільки один виробник такої продукції — київський державний завод «Буревісник». Але, схоже, незабаром вона в нашій країні не виготовлятиметься зовсім — підприємство на межі закриття й банкрутства.
Крім медичної апаратури «Буревісник» випускає корабельні радіолокаційні комплекси (це його основна продукція ще з радянських часів) і броньовані металеві двері. Незважаючи на такий різношерстий асортимент, завод ледь тримається на плаву.
А початок був такий оптимістичний! Здавалося, молода українська держава, успадкувавши значну частину потужного й високотехнологічного радянського ВПК і скинувши тягар гонитви озброєнь, може налагодити випуск потрібної і якісної продукції, здатної конкурувати з кращими світовими аналогами. Тим більше що в такій апаратурі є нагальна потреба, оскільки всі такі виробництва залишилися в Росії.
За радянських часів було розроблено апарати серії «Фаза», серед відмітних особливостей яких — оригінальна конструкція, обумовлена наявністю убудованої «повітродувки», і порівняно невисока ціна. Нині триває їх випуск в Росії (ВАТ «Уральський приладобудівний завод» у Єкатеринбурзі та ін.). На їхній основі на «Буревіснику» в 1997 році створили й запустили в серію «Фазу-8» — мультифункціональний прилад з електроприводом і мікропроцесорним управлінням.
Потім, уже самостійно, конструктори заводу розробили й налагодили виробництво апаратів «Малятко» (зрозуміло, для дітей до 6 років, 2000 р.), «Бриз» (2002 р.), «Бриз-Т» (у переносному варіанті, для машин «швидкої допомоги», 2006 р.). За станом на перше півріччя 2008 року завод «Буревісник» поставив медичним установам України 3110 апаратів ШВЛ. Закупівлею та сертифікацією такого обладнання займається держава через своїх представників і посередників. За словами заступника директора з економіки «Буревісника» Віри Приходько, «приватні медичні організації апаратуру купують, але рідко, віддаючи перевагу імпортній».
Усе, крім логіки
Ще в 2004 році були приводи для оптимістичних прогнозів. З’явилися замовлення, почала більш-менш налагоджуватися робота заводу. Планувався запуск технологічної лінії порошкового фарбування, яка, навіть не пов’язана з виробничим циклом заводу, сама по собі могла давати дохід.
Але всі добрі наміри порохом взялися. Наразі люди масово звільняються із заводу, а майно й заводські площі здаються в оренду й розпродаються.
Розповідає Людмила (побажала, щоб її прізвище не було опубліковано), робітниця заводу «Буревісник»:
— Хто в такій ситуації винний — невідомо. Але факт є фактом: приблизно з 2005 року почалися затримки зарплати. Робочий тиждень на підприємстві скорочувався, як шагренева шкіра. У 2008-му працювали 4 дні на тиждень, у 2009-му — 3 дні, у 2010-му — 2. І, нарешті, до початку 2011 року адміністрація зробила працівникам «подарунок» у вигляді одного робочого дня. Дарницький районний суд завалений позовами співробітників, які не бачили зарплати з 2008 року. Тим часом конструкторами заводу створені апарати «Бриз-Т», «Бриз-П», «Славутич», «Укрвент», і попит на нашу продукцію є.
Обладнання для порошкового фарбування, те саме, яке могло дати заводу непогані гроші, припадає пилом на складі восьмий або дев’ятий рік. Не вийшло і з випуском вимірника тиску ВАТ-41, який працює за принципом холтер-монітора, — не знайшлося 10—15 тис. грн (!) на остаточні випробування та сертифікацію. Із приходом на український ринок напоїв у банковій упаковці завод виробляв портативні міні-холодильники на 2 банки (виріб «Роса»). Але і їх виготовили лише близько 150 штук. Апаратура й сьогодні складається вручну.
А тим часом закупівля імпортної техніки — це цілковита залежність від закордонних постачальників. Причому не тільки щодо поставок, а й подальшого техобслуговування. Крім того, втрата робочих місць, кваліфікованих кадрів і вимивання бюджетних коштів. Імпортні апарати (переважно італійського, американського виробництва) багато функціональніші, але ці їхні властивості не завжди й не скрізь використовуються. А ціна таких приладів завжди вище, часом — значно.
Слушне запитання: навіщо позбавляти країну підприємства — виробника апаратури такого типу? Напевно, для того ж, для чого взагалі банкрутують і закривають підприємства…
…У коридорі заводу є стенд, де представлені нагороди та сертифікати, видані «Буревісникові». На ньому — фотографії, на яких створювачів апаратури вітають колишній Президент України Леонід Кучма й високопоставлені медики. А зайдеш у цехи — великі, але фактично порожні приміщення, у яких працюють щонайбільше 10 чоловік. Верстати — ровесники підприємства (завод засновано 1967 року). Затягнуте в часі піке «Буревісника» триває.
Нагальна потреба
Про ситуацію у медичних установах ми вирішили дізнатися безпосередньо від тих, хто працює з вищезгаданою апаратурою.
Ростислав Яроцький, завідувач відділення інтенсивної терапії та анестезіології Інституту нейрохірургії імені Ромоданова:
— Апаратура потрібна, життєво необхідна, непогана в роботі. Є варіанти і для дорослих, і для дітей. Вітчизняні апарати дешевше, а у разі поломки сервісне обслуговування завжди поруч. Якщо виробництво припиниться, для нас це буде катастрофою.
В інституті є постанова, відповідно до якої на кожне ліжко у відділенні реанімації має бути один апарат ШВЛ. Фактично їх значно менше.
Обладнання іноземного виробництва, можливо, чутливіше до індивідуальних характеристик хворого, краще підлаштовується під його дихальний ритм. У закордонних апаратах є вбудовані функції вимірювання тиску, пульсу. Проте лікар і сам може вимірювати тиск у хворого за допомогою звичайного приладу.
Ось що розповіли лікарі «Швидкої» м. Вишневого, що під Києвом:
— У нас на станції три бригади й один апарат ШВЛ вітчизняного виробництва. Яка бригада виїжджає на виклик — та й бере його із собою. Якщо викликів два або три одночасно — самі розумієте, що хтось може залишитися без допомоги…
