Монгольський інтерес

Українські споживачі коксівного вугілля мають можливість одержати доступ до його найбільших покладів.

Якщо в конкурсі на розробку найбільшого у світі неосвоєного вугільного родовища Таван-Толгой у Монголії переможе консорціум, створений з ініціативи ВАТ «Російські залізниці», обсяги імпорту коксівного вугілля в Україну можуть зрости.

Недавно президент «Російських залізниць» Володимир Якунін заявив, що у випадку «взяття»
цим консорціумом Таван-Толгою кількість партнерів, що входять до нього, може бути збільшена. «Ми вже ведемо переговори із представниками бізнес-кіл різних країн, зокрема Китаю, і взагалі відкриті для діалогу з усіма зацікавленими в цьому об’єкті», — відзначив Якунін.

У липні минулого року Великий хурал Монголії затвердив програму експлуатації родовища. Вона припускає укладання контракту зі стратегічним інвестором на розробку його західного блоку, а також приватизацію державної компанії Erdenes-Tavantolgoi, якій належить ліцензія на освоєння східного блоку. На початку року влада країни оголосила конкурс із продажу 30% статутного фонду Erdenes-Tavantolgoi, а в лютому розпочала кваліфікаційний відбір претендентів.

І хоча строки проведення конкурсу досі невідомі, експерти припускають, що він відбудеться найближчим часом.

Точний перелік компаній, які подали заявки, ще не оприлюднений. Немає повної інформації й про склад консорціуму. Відомо лише, що поки, крім російського залізничного монополіста, до нього входить один із найбільших вуглевидобувних концернів Росії — ВАТ «Сибірська вугільна енергетична компанія» (СВЕК), японські Sumitomo Corp, Marubeni Corp, Itochu Corp і Sojitz Corp, корейські Korea Resources і Corus, а також інші компанії. У випадку перемоги це об’єднання дійсно може розростися за рахунок як переможених претендентів (вони напевно побажають приєднатися), так і тих суб’єктів ринку, які потенційно зацікавлені в монгольському вугіллі, але поки вичікують.

Далеко до споживача

Монголія — одна з найглибинніших континентальних країн у світі. А тому вирішальну роль у розвитку її економіки відіграє залізничне сполучення. Необхідні кошти для прокладання залізниць країна може мати тільки від експорту сировинних ресурсів, а експлуатація родовищ неможлива без відповідної транспортної інфраструктури. Розірвати це замкнуте коло вона може саме шляхом об’єднання в якихось проектах того й іншого.

Найкращим стартом може бути програма розробки Таван-Толгоя — одного з останніх неосвоєних родовищ вугілля. Обсяги його запасів становлять, за різними оцінками, від 6 до 6,5 млн тонн, де приблизно 40% припадає на частку вугілля коксівних марок. До того ж воно відкритого типу — вугілля залягає дуже близько до поверхні, отже собівартість його видобутку мінімальна.

Правда, Таван-Толгой роз­­­­ташований у пустелі Гобі,  що робить його освоєння­ проблематичним. Необхід­но­ створити досить дорогу транс­портну інфраструктуру, вклавши в будівництво залізниць не менше $3 млрд.

Навесні 2009 року  ухвалене рішення про його приватизацію, що дозволило б залучити необхідні кошти для будівництва залізниці, яка сполучає родовище із країною компанії-покупця. Очевидно, що головними претендентами на нього мають бути вихідці з Росії та Китаю.

«Участь РЗ у цьому конкурсі обумовлена виключно інтересами розвитку транспортної інфраструктури цього й прилеглих до нього регіонів», — відзначив Володимир Якунін. Як уточнили в компанії, у поданій заявці консорціум пропонує побудувати нову вітку, яка з’єднає Таван-Толгой з Улан-Баторською залізницею і, відповідно, Транссибом, що забезпечить можливість доставки вугілля в російські далекосхідні порти, а звідти його можна переправляти в Китай, Японію та Корею.

Влада Монголії дала зрозуміти, що прагне до максимального розширення географії збуту й бачить серед своїх клієнтів не тільки азіатські або російські компанії. Це цілком відповідає  інтересам РЗ (вони мають намір прокладати шляхи і в західному напрямку) і вписується в багато інших суміжних проектів. Це означає, що мережа, яку планує створити російський залізничний монополіст, могла б охопити не тільки азіатських, а й європейських споживачів.

Російські залізниці мають у своєму розпорядженні сильну площадку для здійснення своїх планів. У 2009 році РЗ і державні структури Монголії створили СП «Розвиток інфра­структури» для розбудови в країні залізниць. Передбачалося, що РЗ внесуть у статутний фонд підприємства $1,5 млрд, а Монголія — ліцензії на розробки Таван-Толгою й золото-мідного родовища Ою-Толгой.

Однак потім монгольська влада передала право на освоєння Ою-Толгою альянсу австралійсько-бри­танської Rio Tinto і канадської Ivanhoe Mines, а 49% статутного фонду компанії Erdenes-Tavantolgoi виставила на продаж. Але конкурс на останній стадії був скасований.

У результаті минулого літа з’явився нинішній варіант приватизації Таван-Толгою — 50% статутного фонду Erdenes-Tavantolgoi закріплені у власності держави, 10% буде безкоштовно роздано громадянам Монголії, 10% продано на внутрішніх аукціонах, а інші 30% запропоновані на конкурс. Саме на них зараз і претендують потенційні інвестори.

Шанси для України

Серед головних конкурентів РЗ консорціуму, про який ідеться, — російська En+Group, найбільший у світі сталеливарний концерн Arcelor Mittal, група азіатських компаній — консорціум японської Mitsui і китайської Shenhua, китайська Erdos, індійська Mesco Steel. А також світові сировинні гіганти — бразильська Vale, британсько-швейцарська Xstrata, австралійська Fortescue Metals і американська Peabody. У найбільшому у світі неосвоєному родовищі коксівного вугілля зацікавлені як головні оператори цього ринку, так і основні споживачі цього виду сировини. І від того, кому воно в остаточному підсумку дістанеться, багато в чому залежатиме нова структура світового ринку коксівного вугілля взагалі.

Як і консорціум РЗ, En+Group у випадку перемоги на конкурсі також має намір залучити до співробітництва всі зацікавлені в Таван-Толгої компанії. Участь у тендері РЗ і En+Group потенційно окреслює нішу для групи українських споживачів. Із 20—25 млн тонн коксівного вугілля, необхідного щорічно для потреб вітчизняної металургії, приблизно половину Україна ввозить з-за кордону. При цьому левова частка його надходить саме з Росії.

В останні роки російські поставки весь час скорочувалися через зростання потреби в самій РФ. А заповнювати відсутні обсяги за рахунок сировини з далекого зарубіжжя дуже складно — у країні немає повноцінних глибоководних портів. Одним словом, якщо донедавна вітчизняним металургам і вдавалося запобігати катастрофічному дефіциту коксівного вугілля, то тільки ціною неймовірних хитрощів і внаслідок зовнішніх чинників. А тому вони дуже зацікавлені якщо не в прямому співробітництві із РЗ або En+Group під час розробки Таван-Толгою, то хоча б у збільшенні кількості «вільного» коксівного вугілля на ринку Росії. Адже і те, і інше забезпечить додаткове джерело його надходження.

Теоретично проект освоєння монгольського родовища може знайти відгук мало не в усіх представників українського ГМК. Починаючи із групи «Донецьксталь», яка вже володіє значною частиною вугле­видобувних активів у Росії й привабливою розвинутою системою збуту, і закінчуючи корпорацією «Індустріальний союз Донбасу» і меткомбінатом «Запоріжсталь», які не мають власної сировинної бази, співвласники яких — представники російського бізнесу.

Та зовсім не всі українські компанії, потенційно зацікавлені в освоєнні Таван-Толгою, можуть собі дозволити участь у цьому проекті. Насамперед — через брак коштів. Але у випадку перемоги в конкурсі росіян вітчизняний споживач може розраховувати на експорт ними надлишку коксівного вугілля, який з’явився на ринку. У тому числі й в Україну.

Деякі можливості для віт­чизняних меткомбінатів відкриє й придбання Таван-Толгою концерном Arcelor Mittal, що напевно розраховує забезпечити цим вугіллям свої казахстанські й українські підприємства, продаючи невикористовуваний ресурс іншим нашим компаніям.

Якщо ж власником цього родовища стане хтось із представників світових гірничодобувних корпорацій­ або азіатської групи, ми опинимося за дужками. Китай, Японія та Корея полюють на сировинні активи в усьому світі, прагнучи зменшити свою залежність від найбільших світових постачальників руди й вугілля. Переорієнтація на Монголію їм вигідна вдвічі, оскільки поки основний обсяг сировини надходить до них з Австралії. При цьому їм було б зручно прокласти вітку від Таван-Толгою до китайської залізничної магістралі, яка проходить на півдні кордону з Монголією, і таким чином забезпечити вихід на порти Китаю в затоці Бохай.

Зрозуміло, що боротьба за цей стратегічний ресурс буде дуже жорсткою. Адже йдеться не тільки про велике джерело сировини, а й модель транспортної інфраструктури, що в цілому дозволить переможцеві посісти одне з найважливіших місць на ринку й істотно впливати на його функціонування — орієнтувати вантажопотоки в потрібному напрямку, просувати свою продукцію, виступати замовником тягового й рухомого складу тощо. Зрозуміло й те, що ним буде представник країни, яка має найпотужніший політичний ресурс. А найбільше в цьому проекті зацікавлені Росія й Китай, результат їхньої боротьби або відкриє перед Україною нові перспективи, або закриє їх назавжди.