Борг неплатежем фатальний

Виконавчі служби одержали безпрецедентні права щодо переслідування неплатників із кредитів.

8 березня для значної частини населення країни може стати початком, інакше не скажеш, кредитного апокаліпсиса. Саме в жіноче свято набирає чинності Закон «Про внесення змін у Закон України «Про виконавче ведення», ухвалений у листопаді минулого року. «Подаруночок» вийде універсальним — і для слабкої статі, і для сильної, розв’язуючи руки кредиторам і виконавчим службам.

5 кроків назустріч банкам

Навряд чи варто докладно розповідати про ситуацію з неповерненням банківських кредитів у країні: за найскромнішими оцінками, таких не менше третини від їхньої загальної кількості. Нахапавшись боргів під шалені відсотки на хвилі ейфорії удаваного зростання доходів три роки тому, населення стало спочатку перед проблемою зростання курсу долара, а потім і посткризового зменшення цих самих доходів. Коротше кажучи, банкам стало важко одержувати свої гроші. Фінансові установи цього не люблять, а тому восени було пролобійовано такі поправки до ­закону.

1. Боржник, на якого кредитор позвав до суду, не має права залишити межі України, тобто стає невиїзним.

2. З аукціону продаватиметься тільки рухоме майно боржника. Із нерухомістю набагато сумніше — реалізація виключно через комісію. У які зловживання це може вилитися, годі й говорити…

3. Рішення суду щодо боржника оскаржувати не можна: вирішили, що у вас треба відібрати квартиру, — та й по всьому.

4. Виконавчі служби мають право одержати будь-яку інформацію про позичальника у відповідних установах — БТІ, земельному кадастрі, МРЕВ тощо. Після цього — накласти арешт на майно й позвати до суду. Того самого, де рішення оскаржувати не можна.

5. Опиратися діям виконавців не рекомендується — це прирівнюється до опору міліції. Навіть словесна загроза може призвести до арешту боржника.

Залишити хоч сорочку

Що робити уряду, коли велика кількість громадян раптово стає нездатною платити по кредитах? Із чим-чим, а з відповіддю на це запитання в будь-якого фахівця, трохи знайомого із ситуацією, проблем не буде: «безнадійні» позичальники­­ стали центральною темою­ обговорення провідними економістами всього світу­­­ ­з часу початку світової фінансово-економічної кризи. Замість винайдення чергового велосипеда можна скористатися прикладом США — країни, у якій за останні три роки напрацьований колосальний досвід у цій галузі.

Щоб краще розуміти дії уряду США, треба враховувати, що Штати — це не «якась там» Швеція, соціалізмом там і не пахне. Через національний менталітет середньому американському виборцеві навіть на думку не спаде, що його податки можна витрачати на виплату чужих боргів, а політик, який іде на вибори із програмою державної допомоги невдачливим позичальникам, має досить примарні шанси на перемогу. З огляду на це ще більш безпрецедентними виглядають заходи, вжиті адміністрацією­ Обами.

Підрахувавши потенційний збиток національній економіці, пов’язаний із масовою конфіскацією закладеного під кредит майна (близько $450 млрд, за даними журналу The Economist), міністерство фінансів США, федеральна резервна система та інші державні структури вклали величезні кош­ти в програми з рефінансування боргів, гарантування «поганих» кредитів та індивідуальної допомоги боржникам. У рамках програми державно-приватного партнерства Hope Now Alliance більше мільйона американ­ців одержали можливість домовитися про значне пом’якшення умов кредиту, що дозволило не вдаватися до конфіскації майна.

Приватний бізнес (банки та іпотечні агентства) також доклав зусиль, щоб мінімізувати кількість випадків відчужень нерухомості.­ Найбільші іпотечні компанії Fannie Mae і Freddie Mac у 2008 році навіть оголосили мораторій на вилучення майна за борги, щоб дати кредиторам час виправити своє фінансове становище й знайти можливість рефінансування кредиту. Найбільша в США банківська холдингова компанія — Bank of America — вирішила знизити процентну ставку з кредиту таким чином, щоб боржники не витрачали більше 34% місячного доходу на всі виплати з житла (у тому числі податки й страховку).

А на початку 2009-го ­Барак Обама ініціював ще одну програму вартістю $273 млрд, спрямовану на зниження платежів із кредитів до 31% від доходів боржника. У рамках цього плану також передбачене «вибачення» частини боргу.

Важливо усвідомлювати­ те, що всіх цих заходів було вжито не тільки й не стільки внаслідок абстрактних гуманітарних міркувань. Американські банкіри «люб­лять» втрачати гроші­ не більше, ніж наші. Але разом із тим вони розуміють, що масштабна конфіскація майна призведе до подальшого погіршення економіки, знищення внутрішнього­ ринку й падіння платоспроможного попиту. Що, у свою чергу, у довгостроковій перспективі зашкодить банкам не менше, ніж простому аме­ри­канцеві.

Загнані в кут

Ет, минув час дотепних любителів чужого добра (як у фільмі «Іван Васильович змінює професію») із незабутнім «Громадяни, зберігайте гроші в ощадній касі!». Хочеться перефразувати так: шановні, не позичайте у фінзакладів ніколи й за жодних умов! Оскільки тепер це загрожує реальною можливістю втратити не тільки все нажите майно, а й волю. Із вами залишиться хіба що честь і гідність, хоча кому вони потрібні за часів недорозвиненого феодалізму…

Найсумніше, що зовсім без кредитів не можна — у кожної людини хоча б раз у житті виникає нагальна необхідність у великій сумі. Добре, якщо є друзі й родичі, готові допомогти. Та й тим, хто вже позичив у банку, що робити?

Дуже погано, що влада на догоду миттєвим вигодам і під приводом дотримання законності випускає із пляшки вкрай агресивного джина, якому нема чого втрачати…