Як модернізувати НПЗ
Головна проблема українських нафтопереробних заводів — небажання власників вкладати кошти в їхній розвиток.
Після різкого стрибка цін на нафтопродукти в центрі уваги знову питання модернізації вітчизняних переробних підприємств. Проблема стала актуальною відразу після приватизації НПЗ, оскільки всі вони були уведені в експлуатацію в 60— 70-х роках і зараз глибина переробки нафти на них не перевищує 62% (приміром, мінімальне значення цього показника в США — 92%).
Власники цих підприємств уже неодноразово заявляли про плани технічного переозброєння виробничих потужностей. Остання гучна заява пролунала з вуст Дідьє Казиміро. На Українському енергетичному форумі, що відбувся в Києві на початку березня, головний керуючий директор ТОВ «ВР-ТНК Коммерс» сказав, що його компанія готова вкласти кошти в модернізацію приналежного їй Лисичанського НПЗ для переходу в найближчі місяці на випуск бензину стандарту «Євро-4». Правда, за умови, що держава введе компенсаційні механізми (мита, квоти тощо) проти імпорту.
Уряд уже відмовився від ідеї встановити мита на імпорт нафтопродуктів. Міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко вважає недоцільним їхнє введення у зв’язку з подорожчанням нафти на світових ринках. Однак використання потенціалу вітчизняної нафтопереробної промисловості для стабілізації цін на паливо, як і досі, — серед основних пріоритетів енергетичної політики Кабміну. 30 березня між урядом і власниками нафтопереробних заводів підписано меморандум про партнерство. Предмет цієї чергової декларації — модернізація вітчизняної нафтопереробки й створення державою умов для цього. Далі було знижено акцизний збір на бензин і дизельне паливо. Відповідні зміни в Податковий кодекс ухвалені Верховною Радою 7 квітня й набули чинності в середині місяця.
Про перспективи модернізації української нафтохімічної галузі з огляду на останні події і про шляхи її розвитку, альтернативні тому, що пропонує держава, розповідають експерти в галузі енергетики.
Компетентно
Володимир Омельченко, провідний експерт енергетичних программ Центру Разумкова
— Основна проблема вітчизняної нафтопереробної промисловості з моменту її приватизації — відсутність ринкових стимулів до розвитку. Держава весь час надавала певним фінансово-промисловим групам, які володіють тими або іншими НПЗ, неринкові конкурентні переваги на шкоду всім іншим учасникам ринку. Тому власники цих підприємств завжди існували поза відкритою конкуренцією.
Така система склалася вже давно, і її зміна неминуча. Однак це дуже болісно позначиться на економічних інтересах досить упливових суб’єктів бізнесу України. Цим і пояснюється той факт, що вкладення в реконструкцію заводів до останнього часу були мінімальними. Тому найближчим часом чекати на великі інвестиції не варто. Змусити вкладати гроші в розвиток може тільки ринок. Спроби уряду застосувати адміністративні методи становища не виправлять. Як на мене, неефективний у наших умовах і досвід РФ, де уряд увів заборону на підключення НПЗ до магістрального нафтопроводу, якщо він не в змозі забезпечити глибину переробки понад 70%. Але, з іншого боку, держава має створити юридичний захист прав інвесторів — і іноземних, і вітчизняних. Будь-який інвестор хоче бути впевнений у захисті своїх вкладень. Наша судова система, на жаль, не в змозі забезпечити такий захист. Завдання держави — створити справедливі правила гри. Уряду треба чітко сказати: нікому ніяких привілеїв не буде, єдиний спосіб вижити — підвищення технологічного рівня переробки нафти, ми встановлюємо отакі стандарти якості — конкуруйте між собою. Але цього не станеться, бо наша держава сама залежить від бізнес-груп. Тому встановити правовий захист інвестицій і справедливі правила гри на цьому ринку вона ніяк не може.
Геннадій Рябцев, заступник директора науково-технічного центру «Психея»
— Власники нафтопереробних заводів мають вкладати гроші в модернізацію виробництва, а не вимагати якихось пільг. Якщо держава спонсирує неефективних власників, вона залазить у нашу з вами (платників податків) кишеню.
В усьому світі так: якщо ви керуєте підприємством — вкладайте гроші, якщо у вас їх немає — беріть кредити, оптимізуйте управління своєю власністю. Якщо ж ви нічого не робите, то просто йдете з ринку, розпродавши активи. У жодній країні світу власники приватних підприємств не вимагають від держави якихось преференцій для свого бізнесу. Таке тільки в Україні. За останні 10 років усі власники українських НПЗ разом вклали у свої підприємства менше, ніж коштує одна установка, запущена на Мозирському НПЗ у Білорусі. Якщо конкуренції немає, а держава змушує нас купувати неякісний бензин за високими цінами й таким чином підтримувати неефективного українського виробника, то про яку модернізацію може йтися?
Валерій Боровик, голова правління асоціації «Нова енергія України»:
— Модернізація українських НПЗ неможлива без законодавчого врегулювання цього питання. Однією з умов приватизації цих заводів було вкладення коштів у їхнє технічне вдосконалення. Санкцією за невиконання цього пункту договору має стати зворотний викуп заводу у власність держави. За відсутності ринкових стимулів для інвестицій у модернізацію НПЗ це єдино можливий вихід. Але ці жорсткі вимоги необхідно закріпити законодавчо.
Микола Василевич, генеральний директор ТОВ «БНК Україна», Білорусь:
— У Білорусі є два великих нафтопереробних заводи, на яких за останні кілька років проведена широкомасштабна модернізація, — це Мозирський НПЗ і ВАТ «Нафтан». Їхня реконструкція відбувалася поетапно за програмою, затвердженою профільним міністерством. Але й люди, які працюють на заводах, самі бачать, куди йде світ, і розуміють, що без модернізації в них немає майбутнього. Тому ми змогли залучити кредитні ресурси в тому обсязі, що дозволив провести відновлення до рівня, затвердженого урядом.
Білоруський досвід, звичайно, не можна формально переносити в Україну. Адже наші заводи частково є власністю держави й працюють зовсім в інших умовах. Але завдання, що стоїть перед українськими нафтопереробниками, приблизно те ж: забезпечити своє місце на ринку в умовах усе більшої конкуренції за рахунок підвищення якості продукту. І ризики ті ж — опинитися поза грою.
