Лайнус Полінг, людина й вітамін
«Жити чудово!» — говорив учений-хімік. І відчайдушно боровся з ядерною загрозою й розвивав нетрадиційну медицину.
У списку 20 найвидатніших учених усіх часів і народів, складеному журналом New Scientist на підставі опитування декількох сотень найвідоміших сучасних дослідників-фахівців у різних галузях науки, поряд із Галілеєм, Дарвіном і Ньютоном стоять імена двох представників XX століття. Один із них свого часу сказав про іншого: «Він справжній геній!» Це Альберт Ейнштейн про Лайнуса Полінга. 28 лютого виповнилося 110 років від дня народження американського хіміка й борця за мир.
Із чотирьох учених — двічі лауреатів Нобелівської премії лише двоє «відзначились» у різних номінаціях: Марія Кюрі — як фізик і хімік і Лайнус Полінг — як хімік і миротворець. А ще він став єдиним у історії нобелівським лауреатом без атестата про середню освіту: його Полінгу не видали через відмову відвідувати уроки суспільствознавства: хлопець заявив, що всього цього його навчить життя.
Дивно, але світова слава Полінга-ученого й суспільного діяча не змогла вберегти його від цькування, якому він піддавався в різні періоди свого життя. На батьківщині, у США, учений потрапив у немилість у післявоєнні роки за свою безкомпромісну боротьбу проти випробувань ядерної зброї. У 1946-му він приєднався до ейнштейнівского руху «занепокоєних», які мали за мету повідомити світ про ядерну загрозу.
У 1957 році подружжя Полінгів поширило серед представників світової наукової громадськості заклик припинити роботи зі створення й випробування ядерної зброї. Через рік генеральний секретар ООН отримав петицію, підписану…11 тисячами найвідоміших учених! Однак і цього було недостатньо, щоб зупинити поширення глобальної загрози. Крапку в цій історії вдалося поставити лише в 1963-му, коли представники англійської, американської та радянської делегацій офіційно підписали договір про припинення випробувань. Автором знакового документа був Лайнус Полінг.
Однак перш ніж миротворчу діяльність Полінга належним чином оцінив Нобелівський комітет, вченим зацікавилися американські служби. У 1952-му держдепартамент США відмовив йому у видачі закордонного паспорта на підставі «недостатньої антикомуністичності поглядів» (за іронією долі, «недостатньо антикомуністичний» Полінг у той час був під забороною у СРСР — його хімічні праці радянські партійні ідеологи чомусь уважали антимарксистськими). А в 1960-му вченого викликали у сенат у справі про скандальний збір підписів, який Полінг із товаришами організував трьома роками раніше. Тоді вчений демонстративно відмовився називати імена «спільників» — цей демарш підпадав під статтю «неповага до сенату» і карався двома роками позбавлення волі. На щастя, у парламентарів усе-таки вистачило розуму (або не вистачило сміливості) не вдаватися до відкритої конфронтації. Можливо, побоялися міжнародної реакції, адже на той час Полінг уже здобув свою першу Нобелівську премію й справедливо вважався одним зі світил хімії. А може, згадали, чим займався цей підозрюваний в антидержавній діяльності в роки Другої світової війни: тоді вчений без вагань облишив фундаментальні дослідження й подарував своїй країні кілька нових видів ракетного палива й вибухівки, вимірник рівня кисню для підводних човнів, штучну плазму крові…
І все-таки цькування післявоєнних років не минулися без сліду. Полінг змушений був залишити кафедру в рідному Калтеху (Каліфорнійському технологічному інституті), якому віддав сорок років життя. Три наступні роки він присвятив суспільній діяльності — працював у Центрі вивчення демократичних інститутів. Однак хімія все-таки переважила, і вчений повернувся у велику науку: викладав в університеті Сан-Дієго, у Стенфорді, а потім заснував свій власний дослідний центр — Інститут науки й медицини Лайнуса Полінга. Його наукові інтереси були більш ніж різнобічними. Найпопулярнішими стали ранні роботи з теорії хімічних зв’язків, різного часу він захоплювався кисневим обміном гемоглобіну, природою імунітету, просторовим зсіданням білків, біохімічними причинами психічних захворювань і відставання в розумовому розвитку, механізмами анестезії… Він заклав підвалини цілком нового напрямку в науці — ортомолекулярної медицини. Суть нового підходу Полінг пояснював просто: «Необхідною умовою міцного здоров’я є наявність потрібних молекул у потрібній кількості в потрібному місці людського тіла в потрібний час».
Першою «потрібною» речовиною, у чудодійні властивості якої Полінг щиро вірив, стала аскорбінова кислота. У більшості ссавців вона синтезується в організмі в кількості, пропорційній масі тіла. Розрахунки Полінга мали дивовижний результат: добова потреба людини у вітаміні С має становити 10—12 грамів, що у 200 разів перевищує прийняту офіційною наукою цифру. В експериментах Полінга наддози аскорбінки не тільки рятували від застуди, а й значно подовжували життя онкохворим. Книги «Вітамін Сі звичайна застуда» і «Рак і вітамін С» умить сталі бестселерами, а за їхнім автором міцно закріпилося прізвиськоЛюдина-вітамін C. Нападки офіційної медицини Полінг зустрічав стримано й коректно: роз’яснював, наводив статистику… Зірвався тільки раз — позвав до суду на видання, які особливо відзначилися в цькуванні. Суд у вдоволенні позову відмовив, однак його вердикт увійшов у історію: «Газета не в змозі зашкодити репутації такої знаменитої людини».
Сьогодні відомо, що цілющі властивості наддоз вітаміну С залежать від захворювання й часто супроводжуються небезпечними побічними ефектами. Але справа, напевно, не в кількісних показниках, а у ставленні до життя. «Через багато років хіміки пам’ятатимуть мене як хіміка, біологи — як біолога, лікарі — як лікаря, а опоненти — як опонента», — жартував він. Усім своїм життям Лайнус Полінг учив, як можна «жити довше й почуватися краще». Себе самого вчений, якому в сорокалітньому віці поставили смертельний діагноз, пережив на 54 роки.