Розімкнуте коло

Українські споживачі руди налагоджують її імпорт, а вітчизняні виробники цієї сировини розширюють експорт.

На українському ринку залізорудної сировини відбулося відразу три знакових події. Корпорація «Індустріальний союз Донбасу» домовилася про поставки руди з її російськими виробниками. Канадська компанія Black Iron Inc., яка володіє Шиманівським і Зеленівським родовищами, повідомила, що незабаром залучить інвестиції для їхньої розробки. А меткомбінат «АрселорМіттал Кривий Ріг» відправив пробну партію ЗРС у Китай.

За сім верст руду купувати

Тарас Шевченко, Генеральний директор Алчевського металургійного комбінату (АМК), який входить до складу ІСД,  заявив, що підприємство одержить цього року від російської групи Новолипецького металургійного комбінату (НЛМК) залізорудну сировину — 10% від загальної потреби. Він не зміг надати якихось відомостей про те, чи забезпечуватиме група також приналежний ІСД Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського (ДМК). Але інформоване джерело ІА «Інтерфакс» повідомило, що обидва меткомбінати одержать сировину з російського Лебединського ГЗК.

НЛМК належить до найбільших металовиробників світу. При цьому він не має у своєму розпорядженні достатніх активів із виробництва ЗРС і купує її переважно в російського холдингу «Металоінвест» — лідера з випуску залізорудної сировини в СНД і однієї з найбільших сталеплавильних компаній Росії. Структуру холдингу утворюють гірничорудний дивізіон, представлений Лебединським і Михайлівським ГЗК, і металургійний дивізіон, який включає Оскольський електрометалургійний комбінат і комбінат «Уральська сталь».

На початку лютого група НЛМК і холдинг «Метало­інвест» уклали контракт на поставку меткомбінату з Лебединського й Михайлівського ГЗК 21,6 млн тонн котунів протягом чотирьох років. Ці підприємства розташовані на відстані менше 400 км одне від одного, чим і обумовлене багаторічне взаємовигідне співробітництво двох компаній. Воно дає «Металоінвесту» можливість гарантованого збуту продукції його все більших гірничорудних потужностей, а групі НЛМК — безперебійне забезпечення котунами її сталеливарного виробництва, що теж зростає.

Одним словом, новим постачальником ЗРС для підприємств ІСД міг стати як сам «Металоінвест», який експортує її через територію України до країн Азії, так і НЛМК, у якого немає проблем із закупівлею цієї сировини. Причому вони тоді одержують доступ на досить довгий період до великої української клієнтури, яка не обмежується самими лише підприємствами ІСД.

У січні добіг кінця термін дії трирічних контрактів на поставки залізорудної сировини, укладених між ІСД і металургійним комбінатом «Запоріжсталь», з одного боку, і холдингом «Метінвест» — з іншого. Із початку кризи й донедавна жодну зі сторін наявний стан справ не влаштовував. АМК і ДМК через перебої із забезпеченням ЗРС періодично були на межі зупинення, «Запоріжсталь» намагалася розірвати конт­ракт у судовому порядку, а «Метінвест» засипав ІСД судовими позовами із приводу мільярдних боргів за вже поставлену сировину.

Експерти припускають, що після закінчення терміну дії контрактів ІСД і «Запоріжсталь», власниками яких стали інвестори із РФ, переорієнтуються на російську ЗРС, у підсумку економіка цих компаній стане набагато ефективнішою. У той час як «Метінвест», втративши цих великих клієнтів, як кажуть, у себе під боком, буде змушений шукати нові можливості реалізації надлишків сировини за кордоном. А отже вдаватися до додаткових транспортних витрат.

Якщо ж обсяг поставок НЛМК — «Металоінвест» в Україну й надалі буде обмежений 10% від потреби в ЗРС Алчевського меткомбінату, то значний сегмент українського ринку цього виду сировини потенційно залишиться за «Метінвестом» або його найближчими конкурентами. Якщо ж ІСД і «Запоріжсталі» удасться домовитися з російськими постачальниками про забезпечення сировиною в повному обсязі, місцевим виробникам руди доведеться шукати нові канали експорту. Але це аж ніяк не означає, що тоді з огляду на нинішнє підвищення цін на світовому ринку вони стануть поступливішими.

Тісно, зате… з конкурентом

Недавно керівництво канадської Black Iron Inc. повідомило про намір провести первісну публічну пропозицію акцій (IPO) на фондовій біржі Торонто. Компанії потрібні гроші, певне, не менше $100—500 млн, для розробки наших залізорудних родовищ.

Створена в червні минулого року Black Iron Inc. незабаром придбала в приналежної бізнесменові­ ­Вікторові Пінчуку кіпрської компанії Geo Alliance Group Limited (спеціалізується на розвідці й розробці нафтогазових родовищ в Україні, а також на продажі нафти й газу) компанію з такою ж пропискою й схожою назвою — Geo Alliance Ore East Limited. До її складу входять два ТОВ — «Шиманівське Стіл» і «Зеленівське Стіл», які володіють ліцензіями на освоєння однойменних родовищ залізної руди в Дніпропетровській області терміном до листопада 2024 року й листопада 2014-го відповідно. Після угоди ця компанія була перейменована на Black Iron (Cyprus) Limited.

За оцінками фахівців, запаси Шиманівського родовища становлять 345 млн. тонн руди із вмістом заліза 31,83%, а Зеленівського — 469 млн тонн (31,05%). Програма розвитку Black Iron передбачає інвестування в їхню розробку на попередньому етапі не менше 22,85 млн канадських доларів. Пріоритетний напрямок — розвідка та освоєння Шиманівського родовища. Уже ведеться вивчення, оцінка активу й розробка техніко-економічного обґрунтування проекту.

Обидва родовища впритул прилягають до кар’єрів ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Це спричиняє певні проблеми, але дає й деякі переваги їхньої подальшої експлуатації. «Таке сусідство істотно ускладнює будівництво й розвиток промислового кар’єру, оскільки ділянку, на якій розташовані родовища, просто нема куди розширювати. Тобто без домовленостей з АМКР і міською владою новий власник не матиме змоги побудувати всі необхідні об’єкти інфраструктури, і насамперед збагачувальну фабрику, а також підвести засоби комунікації», — відзначає віце-президент із корпоративних фінансів ІК BG Capital Євгенія Черв’яченко. Сумарна вартість самого лише проекту запуску Шиманівського родовища може перевищити $500 млн, однак у разі усунення всіх труднощів він може бути здійснений приблизно за 5 років.

Представники Black Iron відзначають, що суміжність із кар’єрами АМКР передбачає доступ до прилеглої вітки залізниці, здатної перевозити додаткові обсяги руди й концентрату (близько 10 млн тонн на рік), а також до інших комунікацій, які дозволять порівняно швидко організувати виробничий процес. У компанії вважають однією із переваг географічного розташування цих родовищ те, що в 140 км від нього знаходиться найбільший чорноморський порт, звідки можна переправляти готову продукцію в Європу, на Близький Схід і в Азію.

Саме коли Black Iron заявила про свої плани зайнятися розробкою родовищ, що сусідять із кар’єрами АМКР, сам меткомбінат уже почав опрацьовувати новий канал експорту ЗРС у далеке зарубіжжя, конкретно — у Китай.

Тож у випадку успішного освоєння Шиманівського й Зеленівського родовищ компанія Black Iron зможе стати як одним із помітних гравців внутрішньоукраїнського ринку ЗРС, так і одним із його постачальників на зовнішні ринки. З огляду на те, що на той час його більш сильні конкуренти — «Метінвест» і АМКР — істотно розширять власну систему закордонного збуту, для Black Iron може бути вигіднішим реалізовувати свою продукцію саме українським споживачам.

Ігри за правилами й без…

У будь-якому разі цього року ситуація на ринку ЗРС сприятиме його виробникам. І лише в більш віддаленій перспективі стан справ зміниться на користь споживачів — після введення в експлуатацію нових родовищ в усьому світі. «Велика трійка» — Vale, Rio Tinto і BHP Billiton — уже дала зрозуміти, що зростання попиту й пов’язане з ним стрімке підвищення спотових цін на ЗРС можуть стати підставою для переходу від поквартальної контрактної системи до помісячної. Що призведе до швидшого й більшого подорожчання сировини.

Ще в 2009 році середня ціна на аглоруду бразильського видобутку становила $55 за тонну, а вже в 2010-му вона підвищилася до $117. У січні середня вартість тонни ЗРС узагалі зросла до $168—175, а ціни на індійську руду досягли рекордної позначки — $200. «Заплановане рекордне збільшення обсягів світового виробництва сталі до 1,5 млрд тонн, яке на 75 млн тонн перевищує показник минулого року, об’єктивно визначає наявність дефіциту сировини на зовнішніх ринках, що спричиняє й зростання цін», — відзначає директор ДП «Укр­промзовнішекспертиза» Володимир Власюк. Тобто нинішні показники не пікові, ціни й далі зростатимуть.

Що ж до власне України, то, як припускає експерт, цього року ЗРС на внутрішньому ринку подорожчає не менш ніж на 25%. Він відзначив, що головною причиною цінової нестабільності є відсутність загальновизнаного індексу для цієї групи товарів. Було б надто важливо, з огляду на специфіку України, яка має надлишкові запаси залізорудної сировини, розробити власні індекси. Це, по суті, означає, що для узгодження інтересів вітчизняних виробників і споживачів руди краще мати хоча б погані правила гри (подібні до тих, за якими грає весь світ), ніж узагалі ніяких.