«Титанічна» приватизація

Створення вертикально-інтегрованого титанового холдингу зробить Україну світовим лідером галузі.

Україна, ставши перед альтернативою — провести прозору приватизацію підприємств титанової галузі чи кружним шляхом передати їх у руки приватного інвестора, поступово схиляється до останнього. Плюс цього сценарію в тому, що цей сегмент економіки точно залишиться в руках українського бізнесу, а не перейде під контроль росіян.

До кінця року між Кабінетом Міністрів України та власником компанії OstChem Group Дмитром Фірташем мають завершитися переговори про формування єдиної вертикально-інтегрованої холдингової компанії, яка спеціалізується на виробництві титану. Найімовірніше, її основою стане ПАТ «Державна холдингова компанія «Титан України», яке вже об’єднує декілька значущих галузевих активів, і їхня концентрація триває. Після­ його заснування в 2009 році в статутний фонд ДХК були передані 100% акцій ВАТ «Сумихімпром» і державної акціонерної компанії (ДАК) «Титан», якій належить контрольний пакет акцій ЗАТ «Кримський титан».

Відповідно до планів влади, до складу ДХК увійде­ ­Запорізький титано-магніє­вий комбінат (ЗТМК), але після того, як з казенного­ підприємства реорганізується­­ у ВАТ. Не виключено, що згодом до неї ввійдуть також Іршанський гірничо-збагачувальний (ІГЗК) і Вільногірський гірничо-металургійний комбінати (ВГМК), але лише в тому разі, якщо співвласник «Кримського титану» Дмитро Фірташ, якому належить 50% – 1 акція, вважатиме такий варіант вигіднішим і відмовиться від оренди обох комбінатів.

Ще одна передумова­ ство­рення на базі ДХК вер­тикально-інтегрованої титанової компанії — скасування напередодні нового року заборони на відчуження, передачу в оренду, концесію й у заставу майна «Титану України», а також підприємств, державні пакети акцій яких передані в статутний капітал цього акціонерного товариства. Це рішення влади відкриває шлях до приватизації ДХК у тій або іншій формі, яку може бути знайдено в процесі переговорів між урядом і Дмитром Фірташем.

«Україна має у своєму розпорядженні колосальну сировинну й цілком достатню виробничу базу для того, щоб стати світовим лідером у титановій галузі», — відзначає Віктор Полевой, генеральний директор компанії ТАКО, яка  розробляє Федорівське родовище апатит-ільменітових руд. Дійсно, у надрах нашої країни залягає 20% загальносвітових покладів іль­менітових руд і 40% покладів СНД. З їхніх розвіданих запасів, що становлять 130 млн тонн, Україна посідає 5-те місце у світі, а з обсягів видобутку титанової сировини, які досягли до 2008 року ­302 тис. тонн, — 7-ме місце.

Проте на сьогодні світовий лідер із виробництва титану — російська корпорація «ВСМВО-Авісма». Вона довго активно цікавилася нашою галуззю. У разі прозорої приватизації українських титанових активів її шанси на їхнє придбання були б максимально великі. Ще одним потенційним конкурентом компанії OstChem Group Дмитра Фірташа міг би стати вітчизняний виробник металевого титану з потенціалом 5 тис. тонн готової продукції на рік — ТОВ «Міжнародна компанія «Антарес», яка належить українському бізнесменові Григорію Смітюху.

«У випадку проведення відкритого конкурсу із продажу титанових держпідприємств або з відбору інвестора для єдиної вертикально-інтегрованої компанії держава могла б приватизувати галузь на більш вигідних для себе умовах, ніж у випадку союзу з паном Фірташем», — відзначив Григорій Смітюх. Однак цілком зрозуміло, що в такому разі цей сегмент української економіки не дістанеться ні тому, ні тим більше іншому, а автоматично опиниться під контролем росіян. У результаті на мрії про лідерство України в цій галузі можна буде ставити хрест.

На прохання трудящих

Але уряд вирішив піти шляхом здорового лобізму, і мрія почала набувати цілком відчутних обрисів. У грудні Дмитро Фірташ заявив: «Я хочу стати одним із головних гравців на світовому титановому ринку й вивести Україну в лідери». І відзначив, що найпростіший спосіб досягнення цієї мети полягає в «об’єднанні приватних і державних активів в одну компанію, а також залученні додаткових інвестицій у розмірі $2—2,5 млрд».

Зараз під контролем­ OstChem Group, яка об’єд­нує всі активи Фірташа­­ у сфері­ виробництва мінеральних добрив, перебувають «Кримський титан», який випускає двоокис титану, орендовані­­ ним ІГЗК і ВГМК, а також­­ ТОВ «Межиріченський ГЗК» (МГЗК). За даними Дмитра­ Фірташа, з моменту створення в 2004 році ЗАТ «Кримський титан» у підприємство вкладено $300 млн інвестицій, що дозволило збільшити обсяги виробництва більш ніж у 2,5 раза — з 40 до 105 тис. тонн на рік. Передбачається, що найближчим часом вони зростуть ще на 35 тис. тонн. Не менш істотне фінансування одержали ІГЗК і ВГМК, а також був уведений в експлуатацію ще й МГЗК.

Що ж до державних активів, то переважну більшість із них уже залучено в орбіту бізнесу Фірташа, оскільки і «Титаном України», і, звичайно, «Сумихімпромом» і ЗТМК керує пов’язаний із ним менеджмент. Це, зрозуміло, недостатня підстава­ для капітальних вкладень. Тому, говорячи про стан та перспективи держпідприємств, на які він накинув­ оком, Дмитро Фірташ відзначив, що «Сумихім­пром» і ЗТМК, маючи борги в розмірі 1,2 млрд і 800 млн ­грн відповідно, потребують пере­­оснащення, оскільки випускають продукцію невисокої якості.

У випадку формування єдиного холдингу бізнесмен висловив готовність інвестувати в обидва підприємства достатні кошти. По-перше, щоб модернізувати на «Сумихімпромі» стару лінію з обсягом виробництва 40 тис. тонн продукції та поставити дві нові потужності по 60 тис. тонн, таким чином збільшивши випуск двоокису титану до 160 тис. тонн на рік. По-друге, щоб наростити виробничий потенціал ЗТМК із 20 тис. тонн титанової губки до 30 тис., а випуск шлаків збільшити до 180—200 тис. тонн.

За словами Дмитра Фірташа, можливий холдинг буде доукомплектований і закордонними активами. «Ми ведемо переговори про купівлю декількох заводів у ЄС, що дозволить нам вийти на європейську площадку, а також плануємо реалізувати великий титановий проект в Індії на базі приналежного нам досить великого родовища ільменітових руд», — повідомив бізнесмен.

Необхідно врахувати, що сьогодні ці плани — не лише добрі побажання. Ще до того, як уряд відкрив шлях до приватизації ДКХ «Титан України», у ЗМІ із джерела в Кабміні просочилися відомості про те, що принципове рішення про передачу в руки пана Фірташа титанової галузі вже ухвалено. Його суть полягає в тому, що Фірташ одержить контрольний пакет нового холдингу в обмін на частки в підконтрольних йому окремих підприємствах, тобто 50%-1 акція в «Кримському титані» і 75% статутного фонду в МГЗК, а також на інвестиції, необхідні для розвитку майбутньої компанії. Якщо вірити даним того ж джерела, поряд із переговорами про окремі аспекти проекту уряд  готує відповідні документи. Оскільки, згідно із заявами самого Дмитра Фірташа, більш ніж на контрольний пакет у новому холдингу він не претендує (пакет вочевидь перевищує наявні в його розпорядженні активи), консенсус сторін забезпечено.

І добре, і погано

Для ефективного функціонування всього технологічного ланцюжка державі дійсно варто було б упорядкувати всі титанові активи в рамках однієї компанії — поки вони розвиваються явно врозбрід. Наприкінці жовтня OstChem Group запустила Межиріченський ГЗК потужністю 200 тис. тонн ільменітового концентрату на рік, вклавши в будівництво підприємства й хвостосховища, а також придбання обладнання 140 млн грн.

До цього основні вітчизняні виробники діоксиду титану — «Сумихімпром» і «Кримський титан» — одержували ільменітовий концентрат з Іршанського ГЗК й Вільногірського ГМК, видобуток на яких становить приблизно 500 тис. і 60—70 тис. тонн відповідно. Запуск МГЗК, а також введення в експлуатацію нових кар’єрів Іршанського ГЗК істотно розширять сировинну базу, яка знадобиться для запланованого­ збільшення обсягів виробництва на «Сумихімпромі» та «Кримському титані».

У січні OstChem Ukraine стала переможцем тендерів на поставки сировини на Запорізький титано-магнієвий комбінат. До листопада компанія забезпечить ЗТМК 6,5 тис. тонн збезводненого­ карналіту й 3 тис. тонн хлористого калію. Це свідчить про те, що єдиного в Європі виробника металевого губчастого титану із проектною потужністю 20 тис. тонн на рік як і досі контролюватиме Дмитро Фірташ. Поки підприємство працює тільки­ на 30% своїх можливостей — торік обсяги його виробництва не перевищували 7 тис. тонн. А левова частка випущеної продукції була відправлена на експорт.

Така маркетингова політика не могла не викликати невдоволення одного з головних споживачів губчастого­ титану — компанії «Антарес», що виплеснулося в законопроект про введення 20-відсоткового експортного мита на цей вид сировини, поданий Григорієм Смітюхом. «У той час як єдине в Україні підприємство-монополіст експортує титанову губку в інші країни, українські споживачі змушені простоювати або закуповувати її на світовому ринку за валютні кошти», — відзначив він у пояснювальній записці. По суті, Григорій Смітюх мав рацію. Утім, наголошуючи на тому факті, що як власник титанової сировини Україна мала б набагато більше вигоди, експортуючи готовий продукт, тобто титан, він дбав скоріше про власні, а не загальнонаціональні інтереси.

Зрозуміло, що цей демарш не матиме ані найменшого результату, але він свідчить про те, що поки зовсім не всі ланки вітчизняного титанового ланцюжка працюють узгоджено й продуктивно. За умови об’єднання його ключових елементів під дахом OstChem Group подальша гармонізація галузі відбуватиметься вже в інтересах самої OstChem Group, що змусить піти з ринку незадоволених виробників кінцевого продукту. І хоча вироблена державою схема аж ніяк не єдино можливий і оптимальний варіант приватизації титанового сегмента, її не можна вважати найгіршою.