Безцінний актив

Ринкова вартість українських вугільних шахт з’ясується в процесі їхньої приватизації. Найбільш неоднозначним лотом стане шахта ім.Засядька.

У розпал зростання попиту й цін на коксівне вугілля влада готує до продажу шахту імені Засядька. Не всі експерти впевнені, що на неї знайдеться покупець. Оскільки шахта характеризується не тільки значною часткою на українському ринку цього виду сировини, а й більшою кількістю людських жертв через складні умови видобутку.

У грудні Фонд державного майна України провів конкурс із відбору компанії-оцінювача необоротних активів цілісного майнового комплексу шахти ім. Засядька, переможцем якого стало ТОВ «Консалтингова компанія «Увекон».

Процедура оцінки нерухомих активів — необхідний етап передприватизаційної підготовки державних підприємств перед їхнім акціонуванням. Вона проводиться для визначення розміру статутного капіталу майбутнього акціонерного товариства (АТ), що згодом може бути виставлене на продаж. Державі необхідно не тільки з’ясувати вартість приналежного йому майна, а й оцінити нерухомі активи, які перебувають у власності трудового колективу, орендного підприємства (АП) «Шахта ім.Засядька», щоб на базі того й іншого створити єдине акціонерне товариство.

Фахівці компанії «Увекон» уже розпочали роботу, однак інформацію про те, скільки часу триватиме процес оцінки об’єкта, у прес-службі Фонду надати не змогли, пославшись на конфіденційність умов договору.

— Це тривала процедура, за якою настане етап рецензування її результатів. Лише після цього можна буде проводити акціонування підприємства. Але в будь-якому разі конкурс із продажу шахти, швидше за все, відбудеться ще до кінця першого півріччя, — відзначила прес-секретар ФДМУ Ніна Яворська.

Визначити ціну

Шахта ім. Засядька належить до найбільших підприємств України з видобутку коксівного вугілля. За станом на 1999 рік промислові запаси сировини на ній становили близько 100 млн тонн, і обсяг видобутку тут постійно зростає. Тільки в першій половині минулого року в порівнянні з аналогічним періодом 2009-го він збільшився на 27,3%. Також ця шахта — одне з небагатьох вітчизняних вуглевидобувних підприємств, що працюють із прибутком: за підсумками січня-червня минулого року він перевищив 207 млн грн.

У загальному обсязі коксівного вугілля країни, споживаного вітчизняними металургами, частка шахти ім. Засядька — не менше 30%. І разом із тим у період з 1999 по 2008 рік на ній загинуло близько 250 гірників — коефіцієнт смертельного травматизму на один 1 млн тонн вугілля, що видобувається на цій шахті, за останні роки досяг 8,7 чоловіка. Тобто вона належить до найнебезпечніших вуглевидобувних підприємств у світі.

У 1991 році цілісний майновий комплекс шахти був переданий в оренду трудовому колективу підприємства, який заснував спеціально для цього однойменне орендне підприємство. Крім шахти, до складу АП включена центральна збагачувальна фабрика «Київська», промислово-торговельні комплекси «Шахтар» і «Донецький», а також декілька об’єктів соціальної сфери. Головою наглядової ради АП був обраний народний депутат Єфим Звягільський. Після кількаразових подовжень договору оренди відповідно до останньої редакції він дійсний до 31 грудня 2012 року.

Ні ФДМУ, ні Мінвуглепром інформацію про розмір державної частки в статутному фонді АП «Шахта ім. Засядька» надати не змогли. Відомо лише, що в 2005 році Єфим Звягільський говорив: вона становить трохи більше 20%. За відомостями нашого джерела у Фонді, керівництво приватизаційного відомства планує після завершення процедури оцінки розірвати чинний договір оренди підприємства й провести його акціонування. Будуть визначені частки держави в особі ФДМУ й нинішніх орендарів шахти.

Очевидно, що частка держави в АТ «Шахта ім. Засядька» не може перевищувати вартості того майна, яке вона від самого початку передала в оренду трудовому колективу. Імовірно, бажаючи підстрахуватися, орендарі вирішили одночасно із процедурою оцінки, ініційованою державою, організувати проведення незалежного аудиту. «Річ у тім, що в 2006 році, коли сторони востаннє подовжували договір оренди, держава оцінила майно підприємства в 250 млн грн. Однак відтоді, завдяки інвестиціям орендарів в удосконалення та модернізацію виробничих потужностей, його капіталізація істотно зросла. Тому на сьогодні ціна власності держави становить не більше 160 млн грн, а трудового колективу — перевищує 1,2 млрд грн», — пояснює Єфим Звягільський.

Інвестаналітики оцінюють цей актив ще на порядок вище. На думку Андрія Геруса з ІК «Конкорд Капітал», «у разі приватизації вартість шахти могла б досягти 350—450 мільйонів доларів. Якщо в Україні будуть створені прозорі ринкові умови для її продажу й наступного ведення бізнесу, ця сума могла б навіть збільшитися».

Розпродати все

Передприватизаційна підготовка шахти ім. Засядька ведеться в рамках загальної Програми реформування вугільної галузі на 2010—2014 роки. У серпні минулого року Мінвуглепром представив попередній список інвестиційно привабливих шахт. Він включав 38 об’єктів, які рекомендували готувати до приватизації. А вже в жовтні на розширеному засіданні колегії міністерства його голова Юрій Ященко дав зрозуміти, що цим влада не обмежиться: «У 2011 році ми через Фонд держмайна виставимо на продаж усі шахти, які в принципі можуть бути приватизовані».

На запитання про те, яку суму держава планує заробити на реалізації всіх цих вугільних активів, він відповів: «Її визначить ринок». Щоб побудувати нову шахту з потенціалом видобутку на рівні 1 млн тонн вугілля на рік, необхідно вкласти приблизно 2 млрд грн. У процесі ж приватизації потенційний покупець одержує у власність також і повноцінну інфраструктуру родовища, тобто стає власником уже налагодженого бізнесу. А тому в середньому шахта, що виставляється на продаж, має коштувати не менше 1 млрд грн».

На сьогодні головна перешкода на шляху повномасштабного розпродажу українських вугільних шахт — їхні численні борги перед ТЕЦ, комерційними структурами за поставлене гірничо-шахтне обладнання й, нарешті, перед Пенсійним фондом. За словами екс-міністра, «відбувається процес пошуку способів вирішення цієї проблеми. Простіше за все було б просто списати ці борги. За винятком заборгованості перед Пенсійним фондом, механізм погашення якої поки не знайдено». Як нагадують у Фонді держмайна, під час приватизації інвестиційно привабливих активів виплата боргів, як правило, є обов’язком покупця й стає однією з умов договору купівлі-продажу об’єкта.

Похід за сировиною

З огляду на нинішню кон’юнктуру сировинних ринків, українські вуглевидобувні активи мають піти нарозхват. Протягом другого й третього кварталів минулого року світові ціни на високоякісне коксівне вугілля зросли до $225 за тонну. До початку четвертого кварталу вони дещо знизилися. Однак у порівнянні з 2009 роком загальне подорожчання цього виду сировини становило 70%.

Два місяці тому голова найбільшої індійської вуглевидобувної компанії Gujarat NRE Coke Ltd. Арун Кумар Джагатрамка заявив, що ціни на коксівне вугілля підвищаться більш ніж на 5%. Традиційно головною причиною їхнього зростання стане збільшення попиту на металургійну сировину з боку сталеливарних компаній Індії та Китаю. Однак стало зрозуміло, що подорожчання буде більш істотним. Керівництво третьої у світі за обсягами виробництва сировини гірничодобувної компанії BHP Billiton повідомило про намір підвищити в січні-березні ціни на коксівне вугілля, зокрема для японських споживачів, на 8% — до $225 за тонну.

Про те ж свідчить і ухвалене в грудні минулого року рішення комісії Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану про скасування 5-відсоткового мита на ввезення коксівного вугілля на території цих держав, яке діяло раніше.  Наразі Росія побоюється їхнього можливого дефіциту й готує ґрунт для їхнього імпорту.

В Україні також збільшувався попит на коксівне вугілля іноземного видобутку. Так, за даними ВГО «Металургпром», у січні-листопаді обсяг імпорту цієї продукції зріс на 23% і досяг майже 8,5 млн тонн.

Знайти покупця

У перспективі у вітчизняних сталеварів є два варіанти покриття все більшої потреби в коксівному вугіллі: нарощування імпорту або інвестування у вуглевидобуток. І якщо досі вони змушені були йти першим шляхом, то нині майбутня приватизація українських шахт відкриває перед ними другу можливість. І, зрозуміло, одну з головних ролей відіграватиме придбання такого активу, як шахта ім. Засядька.

Щодо того, хто контролюватиме третину забезпечуваного нею обсягу вітчизняного ринку коксівного вугілля, є декілька версій. Відповідно до головної з них, процес приватизації підприємства був ініційований самим паном Звягільським, якого давно вже обтяжує статус орендаря і який хотів би одержати її в повну власність. «Швидше за все, після улагодження всіх необхідних формальностей її придбає Єфим Звягільський, який і так де-факто є її власником», — уважає аналітик ІК «Альтана Капітал» Андрій Тарасенко. Аналогічної думки дотримується й директор Донецької філії Національного інституту стратегічних досліджень Юрій Макогон: «Бажання викупити це підприємство в держави було у Звягільського вже давно, він і є головний претендент».

А заступник голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації Олександр Бондар констатує, що Єфим Звягільський, як орендар, не тільки матиме переважне право викупу, а й зможе це зробити без особливих витрат. «За результатами оцінки може виявитися, що вартість нерухомих активів, які були напрацьовані за час оренди, перевищить вартість вихідного держмайна. Тому під час проведення акціонування підприємства й відповідно розподілу часток орендар може одержати контрольний пакет акцій або більше, а держава — міноритарний пакет, який і виставлять на продаж», — уточнює Олександр Бондар.

Правда, якщо вірити деяким чуткам, зараз Є. Звягільський, може, уже втратив інтерес до цього активу. Насамперед — через підвищену аварійність шахти й поступове зниження рентабельності. А тому її приватизація була ним ініційована з метою наступного перепродажу. Він може зацікавити  мало не всіх регіональних споживачів вугілля цієї шахти й багатьох операторів вітчизняного вугільного ринку.

«Найбільшим покупцем її продукції є холдинг «Метінвест», тому не виключено, що саме він стане її новим власником», — припускає Юрій Макогон. Аналітик ІК «Драгон Капітал» Сергій Гайда: «Шахта добуває, зокрема, якісне вугілля марки «Ж», якого на українському ринку не вистачає. А виходить, до боротьби за нього можуть долучитися всі споживачі, у тому числі і ВАТ «AрселорМіттал Кривий Ріг», і група «Донецьксталь». Крім того, вона може бути затребувана й із боку іноземних інвесторів, тих же росіян або чеської вугільної компанії New World Resources (NWR)», яка розгортає свою присутність в Україні.

І, нарешті, деякі експерти не виключають, що попри  всю свою значущість для ринку, шахта ім. Засядька може й не знайти покупця. «Небезпечне виробництво, застарілі фонди, падіння рентабельності… Усе це навряд чи здатне викликати особливий попит. Ще менш імовірно, що об’єкт куплять росіяни або, тим більше, інвестор із далекого зарубіжжя», — припускає віце-президент Академії економічних наук Микола Бєлопольський.