Станіслав Сафронов: «Моє завдання — зробити місто квітучим і щасливим»

За часів Союзу Дніпродзержинськ був відомий не тільки як батьківщина генерального секретаря ЦК КПРС Л.І. Брежнєва, а і як потужний науково-промисловий центр, що забезпечував до 2% ВВП (!) усієї країни. Але з початку 90-х за ним закріпилася слава міста екологічної катастрофи.

— На жаль, підстав для такої характеристики цілком достатньо, — уважає міський голова Дніпродзержинська Станіслав Сафронов. — Наше місто нерідко називають другим Чорнобилем. Думаю, це не зовсім так. Воно і не друге, і не перше. Ці території мають оцінюватися однаково. Хоча відмінності в ситуації, звичайно ж, є. Дніпродзержинськ одержав свою величезну порцію радіонуклідів у вигляді заражених радіацією виробничих об’єктів і цілого десятка хвостосховищ із високим умістом відходів колишнього уранового виробництва, частина яких розташована на території міста й поруч із його межами. Можна додати ще дороги загального користування, побудовані з використанням радіоактивних шлаків.

У той же час чорнобильська трагедія адекватно оцінена усім світом, у ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС вкладені мільйони й мільйони доларів, за вирішенням питань у зоні відчуження пильно стежать учені, влада, громадськість. А в нас усі нагромаджені промислові відходи (хімічного, уранового, металургійного та інших шкідливих виробництв) можна порівняти з бомбою вповільненої дії, яка неспинно викидає свою смертоносну начинку в навколишній світ і завдає колосальної шкоди всьому живому. Як колись, так і сьогодні багато діючих підприємств не мають нормальних санітарно-захисних зон. У результаті правобережна частина міста із сотнями житлових будинків і об’єктами соціально-культурної сфери весь час у зоні впливу шкідливих речовин, що насичують удень і вночі приземні шари атмосфери. Можна сказати, це вибух уповільненої дії.

— Але все-таки екологічна ситуація в Дніпродзержинську в цілому краще, ніж у сусідньому Кривому Розі або інших «брудних» містах України.

— Можливо, якщо судити за якимись окремими параметрами. Але розгляньмо ситуацію з огляду на конкретні цифри й факти. За даними управління екології міськвиконкому, густина викидів забруднювальних речовин від стаціонарних джерел у розрахунку на 1 квадратний кілометр території міста в останні роки становить 930—870 тонн. Спостерігається певне зниження, пов’язане зі скороченням обсягів виробництва, але воно неістотне. Цей показник у 120 разів більше, ніж у країні, і в 25 разів більше, ніж по Дніпропетровській області! Щорічно утворюється близько 3 мільйонів тонн промислових відходів, з яких приблизно 300 тисяч токсичні. На одного жителя міста на рік припадає сьогодні 470 кілограмів шкідливих речовин, що майже в 5 разів вище за середній рівень по країні й у 1,5 раза — по області. А в Дніпро промислові підприємства щорічно скидають понад 170 мільйонів кубометрів стічних вод, що дуже негативно позначається на якості річкової води як у межах міста, так і нижче за течією Дніпра.

Але, напевно, гірше за все те, що хвостосховища радіоактивних відходів (це близько 42 мільйонів тонн) разом із виробничими об’єктами є джерелами опромінення працівників багатьох підприємств і населення міста. Ці об’єкти не мають надійної поверхневої та гідроізоляції, існує реальна небезпека радіоактивного забруднення атмосфери, території міста, Дніпра й Придніпровського регіону в цілому.

— Ви вважаєте поганий стан екології найголовнішою проблемою Дніпродзержинська?

— Однією з найголовніших. Тому, як народний депутат України, я доклав чимало сил, щоб донести відому мені інформацію до представників вищих державних органів влади.

Насамперед про стан колишнього виробничого об’єднання «Придніпровський хімічний завод», де з 1948 по 1991 рік велася переробка уранових руд. Після розпаду СРСР це потужне підприємство раптом стало малозатребуваним, його розбили на окремі виробництва, більша частина яких вийшла з-під державного контролю. Це супроводжувалося тривалими простоями, скороченням штату, зростанням боргів із зарплати й порушеннями екологічних норм. Спроба врятувати таким чином унікальні технології обернулася лихом, значна частина обладнання, опинившись у приватних руках, пішла на металобрухт.

Але це те, що було загальновідомо. А мене вразили тоді більш серйозні питання. Розбираючись у проблемах колишнього ВО «ПХЗ», звернув увагу на роль і місце цього підприємства в економіці країни. Зокрема, на те, що щорічно держава змушена витрачати близько 300 мільйонів доларів на купівлю ядерного палива для українських АЕС. При цьому потужний технологічний і науковий потенціал, який мав Дніпродзержинськ, залишався незатребуваним. Хоча в нас були можливості для організації значної частини власного ядерно-паливного циклу (ЯПЦ). Із цим питанням у 90-х роках я вийшов на профільні комітети Верховної Ради України. Брав участь у підготовці проекту постанови ВР, а потім проекту закону про створення повного ядерного циклу й виробництво ТВЕЛів на базі ВО «ПХЗ». Ухвалення такого закону могло забезпечити й виконання екологічних вимог, які місто не може вирішити самостійно, без вагомої підтримки держави. До того ж сума витрат на щорічну закупівлю ядерного палива була набагато більше обсягів фінансування, необхідного для вирішення першочергових завдань зі створення власного ЯПЦ в Україні й будівництва сучасного заводу з фабрикації ядерного палива в Дніпродзержинську.

— Чому ж тоді не був ухвалений відповідний закон?

— Думаю, перешкодив розподіл депутатів на «східних» і «західних», коли кожна група почала відстоювати свої місцеві інтереси. У багатьох не було бачення загальнодержавних цілей, досягнення яких однозначно могло вивести Україну зі стану залежності від поставок тих же енергоносіїв, перейти до самостійного виробництва ТВЕЛів для АЕС європейських та інших держав. Фактично зробити Україну рівним сильним партнером на енергетичному ринку.

Але все-таки тоді вдалося створити урядову комісію, яка відвідала з візитом Дніпродзержинськ. Багато урядовців уперше побачили, у яких умовах змушені жити й працювати наші громадяни.

— Ви багато в чому мали рацію: цього року вирішення питання про будівництво заводу з фабрикації ядерного палива нарешті зрушило з мертвої точки. Але, судячи з останніх заяв уряду, цей завод навряд чи буде побудований у Дніпродзержинську.

— Думаю, у нашого міста, як і раніше, є шанси «заволодіти» майбутнім заводом. Як тільки в жовтні мене обрали міським головою, я звертався до голови облдержадміністрації Олександра Вілкула із проханням урахувати всі дніпродзержинські переваги під час вирішення цього питання. По-перше, у нас уже є виробничий і кадровий потенціал. У рамках державної програми «Ядерне паливо» працюють два підприємства — ДП «Цирконій» і ДП «Смоли». По-друге, є територія з добре розвиненою виробничою інфраструктурою, що в рази знижує фінансові витрати на будівництво й прокладання різних комунікацій. Правда, істотним негативним аспектом може стати вкрай незадовільний екологічний стан цієї території. Але тут постає запитання: а чим краще друга площадка в Жовтих Водах, де ведеться видобуток уранової руди й також вистачає проблем із забрудненням навколишнього природного середовища?

— У вас, як міського голови, зараз з’явився реальний шанс знову привернути увагу до проблем Дніпродзержинська. Що ви хотіли б і сподіваєтеся зробити, щоб проммайданчик ВО «ПХЗ» дістав друге життя?

— Знов готуватиму звернення до всіх вищих органів влади із проханням якщо вже не будувати новий завод у Дніпродзержинську, з огляду на декілька об’єктивних обставин, то обов’язково віддати нам для базування частину майбутнього комплексу з фабрикації ядерного палива. Хоча ПХЗ і розділився в останні роки на 22 самостійні підприємства, основні напрями тут усе-таки вдалося зберегти і є можливість для подальшого розвитку. Наприклад, на ДП «Цирконій», де передбачається впровадити російську магній-хлоридну технологію виробництва цирконію. Згідно з укладеними домовленостями про спільні дії в цьому напрямку, російська сторона готова вкласти кошти в будівництво нового цирконієвого підприємства й поставити відповідне обладнання. Ми ж зі свого боку маємо й домагатимемось дотримання всіх екологічних і санітарно-захисних норм для убезпечення виробництва.

— На чию підтримку ви спираєтеся у вирішенні найгостріших проблем Дніпродзержинська?

— Сьогодні треба сказати велике спасибі губернаторові Дніпропетровської області Вілкулу, уряду й Президентові, завдяки підтримці яких було чітко виписано нову програму з поліпшення екологічного стану в Дніпродзержинську в 2011—2015 роках. Але, до речі, ще в 2003-му Віктор Янукович, обіймаючи посаду прем’єр-міністра, підписав постанову Кабінету Міністрів №1846 «Про приведення небезпечних об’єктів виробничого об’єднання «Придніпровський хімічний завод» в екологічно безпечний стан і забезпечення захисту населення від шкідливого впливу іонізуючого випромінювання на 2005—2014 роки». Це був дуже важливий крок у приверненні уваги уряду до нагальних проблем.

— Наскільки адекватне фінансування намічених заходів?

— Наведу конкретні цифри. На проммайданчику колишнього ВО «ПХЗ» екологічну ситуацію строго контролює спеціально створене для рішення таких завдань державне підприємство «Бар’єр». У 2010 році для виконання його прямих завдань із державного бюджету було виділено 16,6 млн грн. На створення системи комплексного екологічного моніторингу нашого міста, а також прилеглих селищ Таромське й Сухачівка, які розташовані у зоні впливу хвостосховищ, у 2011 і 2012 роках планується виділити по 1,7 млн грн. У 2011-му на дезактивацію міської території — 0,5 млн грн, на оснащення міської санепідстанції приладами контролю радіаційного стану — 2 млн грн, у 2012-му — 1,2 млн грн. На проведення профілактичних заходів щодо запобігання негативному впливу радіаційного та хімічного забруднення навколишнього природного середовища на дітей — 1 млн грн у 2011 році й 0,6 млн грн — у 2012-му.

На роботи із запобігання підтопленню й виникненню зсувів у районі хвостосховищ (а це 2,5 тис. га, тобто майже третя частина міської території) у 2011 році буде виділено 3,3 млн грн, а потім ще 2,2 млн грн. Усе це відбито в розпорядженні Кабміну від 11 серпня 2010 р.

«Про заходи щодо забезпечення екологічної безпеки м. Дніпродзержинська й поліпшення соціального захисту населення міста», що нараховує 15 невідкладних заходів.

— З якими підприємствами ви пов’язуєте пріоритетні напрями розвитку економіки Дніпродзержинська?

— З тими, які розташовані на проммайданчику ПХЗ. Це не тільки «Смоли» або «Цирконій», а й заводи — кольорових металів, із виробництва мінеральних добрив тощо. У цілому ситуація на нашому ПХЗ поки вочевидь недооцінена. І нам треба навчитися, як у східних єдиноборствах, перетворювати слабкі боки на сильні, маючи із цього максимум переваг. Наприклад, звернути увагу на місця відходів колишнього уранового виробництва, які, по суті, є техногенними родовищами корисних копалин. Переробка цих відходів дозволить одночасно вирішити екологічні питання й створити нові виробництва або відновити старі, наповнити місцевий бюджет і виконати декілька міських соціальних програм.

Не можна не враховувати і наше градотворче підприємство — ВАТ «Дніпровський меткомбінат», на якому працює близько 17 тисяч городян, інші потужні заводи. Відносини між міською владою й усіма ними, незалежно від форми власності, розвиватимемо за принципом: не руйнувати, а створювати.

— У вас є програма дій на весь термін?

— Свою передвиборну програму я назвав «Ми будуємо новий Дніпродзержинськ» і маю намір послідовно йти до намічених у ній цілей. Головне завдання — побудувати місто нового зразка, надавши йому сучасного вигляду й належної солідності. Повернути ті добрі традиції, які вже сформувалися, відродити промисловий потенціал. Одне із пріоритетних завдань на наступний рік — упровадження енергозбережних технологій на всіх ділянках міського господарства, відмова від централізованого опалення, ремонт доріг, озеленення вулиць і подвір’їв, відновлення зовнішнього освітлення, ремонт покрівлі житлових будинків, ліфтів тощо. Плюс будівництво заводу з переробки побутових відходів, створення муніципального парку пасажирського транспорту. Дніпродзержинці не повинні жити в місті суцільних проблем, вони заслуговують на більшу увагу й турботу з боку місцевих, обласних і державних органів влади. Тож мені, як міському голові, є над чим працювати, щоб повернути в місто надію й радість, позбавити його від сірих фарб і наповнити впевненістю в завтрашньому дні.

Станіслав Сафронов

Народився 17 червня 1956 р. у с. Знаменка Кіровоградської області.
Закінчив Дніпропетровський інститут фізичної культури і спорту, Полтавський кооперативний інститут, аспірантуру Дніпропетровського державного аграрного університету. Кандидат економічних наук.
У 1998 р. дніпродзержинці обрали його народним депутатом України.
У Верховній Раді працював у комітеті економічної політики управління народним господарством, власності та інвестицій. Автор і співавтор 25 законів і постанов ВР.
У 2003—2008 рр. — перший заступник голови Державного комітету України з державного матеріального резерву.
2008 р. — голова ради акціонерів ЗАТ «Дніпродзержинський завод продтоварів».
У 2010 р. призначений радником з економіки голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
Заслужений працівник промисловості України, заслужений працівник Держкомрезерву.
Із листопада 2010 р. — міський голова Дніпродзержинська