Заманливі плюси
За останній рік Дніпродзержинськ тричі звертався у вищі органи державної влади з наполегливою пропозицією розмістити новий завод із фабрикації ядерного палива на промисловій площадці колишнього ВО «Придніпровський хімічний завод».
«Дайте ядерний об’єкт!»
Головні аргументи Ярослава Корчевського, який обіймав до цих виборів посаду міського голови, були такі: наявність двох підприємств, задіяних у державній програмі «Ядерне паливо України», — ДП «Смоли» і державне науково-виробниче підприємство «Цирконій»; вигідне транспортне сполучення (залізничне, автомобільне й водне); існування інженерних мереж і комунікацій, необхідних для розвитку промислового виробництва; можливість провести комплексне очищення території від радіоактивного забруднення й у такий спосіб виконати значну частину державної екологічної програми.
Із реалізацією цієї ідеї місто одержить сучасний промисловий комплекс зі стабільним фінансовим забезпеченням і високим рівнем виробничої культури, додаткові робочі місця, збільшить податкові відрахування у місцевий бюджет, вирішить багато екологічних проблем.
Проммайданчик ВО «ПХЗ» не вперше фігурує в списку найпривабливіших для будівництва заводу з фабрикації ядерного палива. 15 років тому тут побували представники американської компанії IBB і українського Держкоматому. Вивчивши всі нюанси, вони дійшли висновку, що новий «ядерний» об’єкт потребує створення санітарно-захисної зони в 1,5 км. Довелося б зайнятися зносом житлових будинків і відселенням із прилеглих районів. Але ні міське керівництво, ні українські відомства до такого повороту подій не були готові, і питання зависло в повітрі.
Ще один шанс
Юрій Коровін, один з учасників тих подій, який очолював ВО «ПХЗ» протягом 24 років, уважає, що будівництво заводу з фабрикації ядерного палива може стати потужним стимулом до реанімації всієї території колись гігантського підприємства. Але навіть якщо ТЕО майбутнього заводу буде розроблено не на користь дніпродзержинського варіанта, про цю територію забувати не слід.
— На мій погляд, оголошуючи тендер на вибір проекту будівництва заводу, треба було поставити умову: включити до переліку обов’язкових заходів ліквідацію хвостосховищ радіоактивних відходів, — ділиться думками Ю. Коровін. — Це надзвичайно вигідно всім учасникам процесу. По-перше, із хвостосховищ можна ще добути близько 2000 тонн урану (за попередніми даними). По-друге, усі відходи можна транспортувати в сховище «Сухачевське», друга секція якого більш ніж наполовину вільна (загальний обсяг — 35 мільйонів кубометрів). Воно вважається одним із кращих у Європі за рівнем захисних споруд. Оскільки тендер виграла Росія, не пізно повернутися до цього питання й сьогодні. Адже від нас у Росію пішли десятки тисяч тонн закису-окису урану, необхідного для атомної енергетики й військової промисловості. У нас же залишився весь радіоактивний бруд, з яким дніпродзержинці змушені жити пліч-о-пліч десятки років.
Юрій Коровін уважає, що Україна ухвалила правильне рішення, зробивши вибір на користь Росії. Адже науковий супровід атомних станцій робить у нас саме Росія, то який сенс орієнтуватися на інші компанії з іншими технологіями? Але будівництво заводу з фабрикації ядерного палива неможливо розглядати без урахування технології одержання цирконію, необхідного для виробництва ТВЕЛів. І з приводу «цирконієвого аспекту» у Коровіна безліч зауважень:
— Як фахівцеві, мені незрозуміло, чому в Україні відмовилися від кальцій-термічної технології й зупинилися на магній-хлоридній. Адже кальцій-термічна технологія розроблялася фахівцями та вченими Росії та України, довела своє право на життя ще наприкінці 80-х. Вона була освоєна на нашому підприємстві й дозволяла одержувати 100 тонн ядерно чистого цирконію на рік (паралельно ще й металевий гафній). Причому в злитках, що має величезне значення.
На думку Юрія Коровіна, якщо вже зупинятися на магній-хлоридній технології, то слід звернути увагу на пропозицію російського вченого, доктора технічних наук Володимира Федорова. Він розробляє більш економічну — безперервну — технологію одержання цирконію при його відновленні магнієм. Лабораторний варіант показав позитивні результати, і в Дніпродзержинську можна було б перейти до промислового варіанта. У нинішніх українських реаліях безперервна технологія набагато переважніше, бо вона значно знижує витрати на виробництво цирконію й ТВЕЛів, необхідних для тепловидільних складань.
