Геннадій Півняк: «Я насправді щаслива людина»

Що дозволяє одному з провідних вітчизняних університетів рухатися у потрібному напрямку із заданою швидкістю.

70-річний ювілей відзначив днями ректор Національного гірничого університету (м. Дніпропетровськ), професор, академік НАН України Геннадій Півняк.

«Українська технічна газета» приєднується до численних привітань, які надходять на адресу вченого, педагога, успішного керівника успішного ВНЗ.

— Геннадію Григоровичу,­ за кожним із нас стоять учителі. Хто з них зумів виховати у вас таку рису, як життєствердна творчість?

— Шкільні вчителі добре навчали мене математики, фізики, хімії. Ці предмети й стали базовими для мого життєвого вибору. Низький уклін університетським викладачам доцентам Потьомкіній, Усенку, Шишкову, професорові Флоринському, які формували мене, молодого науковця.

На четвертому курсі Дніпропетровського гірничого­ інституту активніше почав­ працювати з кафедрою електрифікації гірничих робіт (нині систем електропоста­чання), на якій відбулася дуже­ важлива для мене зустріч із професором Волотковським і доцентом Фурсовим. За їх допомогою я почав займатися серйозними дослідженнями. Зрозумів, що електроенергетика — це та справа, якій варто присвятити все життя.

Моє спілкування з науковцями НАН України, зокрема­ з її президентом Борисом­ Євгеновичем Патоном і академіком Анатолієм Корнійо­вичем Шидловським, було вирішальним у визначенні напрямку моєї наукової дія­льності. Я й зараз підтримую з ними дружні й творчі­ стосунки, пов’язані з електро­енергетичною безпе­кою, новітніми технологіями в цій галузі, її стратегічним розвитком. Цією тематикою я займаюся зараз як у НАН України, так і на кафедрі систем електропостачання рідного університету.

— Ваша 28-річна робота на посаді ректора Національного гірничого університету має добрі результати. Які знаменні періоди у своїй діяльності ви можете визначити?

— Ці роки промайнули блискавично. І, скажу вам, це вражаюча мить. Кожен день був надзвичайно насичений, навіть вихідні. Одна із знаменних, навіть історичних віх у житті ВНЗ — це перехід з одного статусу до іншого, тобто його рух за висхідною. То була наша спільна перемога: моя, як керівника науково-педагогічного колективу, і студентів.

Скажу відверто: найцікавіша сторінка цього періоду мого життя — спілкування з молоддю. Студенти сьогодні інші, ніж п’ять, десять, двадцять років тому. Серед них набагато більше активних, творчих і наполегливих. Це підтвердив прийом 2010 року. Навіть неможливість потрапити на хотіли форму навчання не зупиняла абітурієнтів. Вони йшли на контракт, бо хотіли навчатися саме в нашому університеті з огляду на його національний і міжнародний авторитет.

— Що вважаєте головним у своїй педагогічній праці?

— Я вийшов з учительської родини й ніколи не думав, що на такому рівні займатимуся педагогічною справою, а тим більше — буду ректором. Молодь жагуче бажає зрозуміти істину, наші студенти захоплені навчанням. А ми, у свою чергу, захоп­лені складанням нових навчальних і освітніх програм, організацією практик і стажувань.

— Останнім часом Націо­нальний гірничий університет дійсно розвивається за висхідною. Особливо показовий рейтинг ЮНЕСКО, за яким за більшістю напрямів ваш навчальний заклад займає третій рядок серед технічних університетів України. На вашу думку, яке найвизначніше досягнення НГУ?

— Сьогодення висуває перед Національним гірничим університетом надзвичайно високі вимоги. Він повинен бути конкурентоспроможним у своїй діяльності. Згодом має трансформуватися в економічну корпорацію й генерувати відповідні інновації на сучасному економічному ринку.

Наші дослідження показують перспективу розвитку тієї чи іншої галузі, перш за все переробної, добувної, енергетичної. Поступово утверджується нова форма діяльності університету: створений на базі наших досліджень високотехнологічний продукт пропонується на ринок. У цьому випадку, по-перше, треба удосконалювати законодавчу базу. По-друге, знаходити стимули для розвитку інноваційних ідей серед молоді, а це потребує певних фінансових вливань. 

На мою думку, найбільше досягнення університету — здобуття ним статусу дослідницького. Часто запитують: а чим він відрізняється від звичайного? Різниця кардинальна. Наші викладачі у своїй переважній більшості навчають студентів на основі власних відкриттів, що інтегруються у найновітніші здобутки науки.

— Девіз НГУ — відповідність часу. Як він втілюється в життя?

— Відповідати часові означає давати відповіді на його виклики. І якщо університет веде дослідження разом із своїми міжнародними партнерами, то це показник його авторитету й спроможності працювати на інноваційний розвиток економіки України. Ми намагаємося це робити шляхом створення інноваційних інфраструктур, членства в міжнародних наукових і освітянських організаціях. Скажімо, НГУ став одним із базових у створенні Міжнародного університету ресурсів (IUR), він є членом Євразійської асоціації університетів (EUA), Великої хартії університетів, Мережі університетів країн Чорноморського регіону (BSUN), Міжнародного товариства з інженерної педагогіки (IGIP), Європейського товариства з інженерної освіти (SEFI).

За останні п’ять років виконано 20 міжнародних проектів. Зокрема, ми є рівноправними партнерами у реалізації проекту «Hydrogen Oriented Underground Coal Gasification for Europe» (HUGE) — «Водневоорієнтована підземна газифікація вугілля для Європи» — вартістю 3,6 мільйона євро. За програмою Європейського фонду вугілля і сталі україн­ська сторона отримала 50 ти­сяч євро. Експеримент полягає в тому, що разом із польськими колегами наші фахівці працюють над проблемою спалювання вугілля і отримання газу у підземних умовах.

Наразі результативним є співробітництво НГУ з німецькими фірмами Danfoss Bauer, Heldene і Festo. Разом з Еслінгенським університетом прикладних наук (Німеччина) виконано­ технологічний проект для Danfoss Bauer (компанія входить у двадцятку найбільших у світі з випуску мотор-редукторів). Також зараз у партнерстві з цим же університетом виконується­ науково-технологічний проект для фірми Heldene — розробка інвертора напруги­ для встановлення на сонячних батареях потужністю 100 кВт.

У нас діють центр інноваційного розвитку та бізнес-інкубатор, науково-освітній центр (НОЦ), результати роботи якого узагальнені експертами США і НАН України та оцінені як дуже важливі, оскільки прогнозують катастрофи і дають можливість керувати цими процесами. Проекти, над якими працює НОЦ, фінансуються­ за рахунок міжнародних грантів, Міністерства освіти та науки України та НГУ. Це дозволило відкрити  новітні лабораторії з унікальним обладнанням із США, а також вийти на створення науково-навчального центру з проблематики енергоефективності геотехнічних систем.

Я впевнений, що така діяльність виховує нову генерацію українських дослідників. І ще: молодь, працюючи з останніми досягненнями в галузі енергозбереження, стійкості геотехнічних систем або створення нових матеріалів, формує наукові корпоративні колективи в межах України

Ми вийшли на національний бізнес і працюємо­ з Донбаською паливно-енергетичною компанією (ДПЕК), іншими підприємствами Донбасу та Кривбасу, які зацікавлені в розвитку електроенергетики й металургії. Приміром, з ВАТ «Павлоградвугілля» укладено угоду про те, що бізнес-структура фінансує розвиток навчальної бази університету і надає експертну допомогу з адаптації навчальних програм до сучасних реалій вугільного­ виробництва, тоді як ВНЗ готує власне самі програми і навчає за ними студентів. Тепер підприємства отримуватимуть «підігнаних» під них фахівців, на пошук яких на трудовому ринку України­ доводилося витрачати від трьох до дев’яти місяців.

— Кожний, особливо в ювілеї, визначає своє найбільше життєве досягнення. Яке для вас найцінніше?

— Я насправді щаслива людина. Ми з дружиною ­Галиною Андріївною маємо двох чудових синів і шестеро онуків. Найстарша, Анна, навчається в університеті, а найменша, Софійка, вчиться­ … ходити. Це наше найвище життєве досягнення. Така затишна сімейна атмосфера створилася завдяки нашим батькам — моїм і дружини. Узагалі­ подружжю треба не лише прагнути до гармонії душі, а й докладати зусиль, аби не втратити інтерес одне до одного. Ми з дружиною цікавимося театром, музикою, новинками мистецтва і культури. І це є запорукою успіху в досить складному житті й відповідальній роботі, якою є праця професора Національного гірничого університету.

— Як і годиться в інтерв’ю з ювіляром, запитаю про ваші плани на майбутнє.

— Всі мої життєві плани пов’язані з університетом — з його становленням як інноваційного центру, зі зміцненням комерціалізації наукових досліджень. У нас є величезний потенціал для просування вперед, приміром, за допомогою  дніпропетровського центру корпорації «Науковий парк «Київська політехніка» і  міжнародних контактів. На цьому підґрунті ми можемо далі розвивати новітні освітні програми, які дозволять нам бути першими у конкурентоспроможності випускників і вирішенні проблем соціального захисту працівників і студентів університету.

Наукова царина — безмежна, а  в нашого вузу можливості — величезні. Найближчим часом, якщо й далі рухатимемось у потрібному напрямку із заданою швидкістю, НГУ утвердить свої позиції в системі дослідницьких університетів Європи.

Скажу, може, пафосно, але щиро: ми й далі йтимемо шляхом знань, виховання інженерів-професіоналів гідного рівня культури й духовності.

Геннадій Півняк

Народився 23 жовтня 1940 року в місті Олександрія Кіровоградської області.

У 1963 році закінчив електротехнічний факультет Дніпропетровського гірничого інституту (тепер Національний гірничий університет).

Доктор технічних наук, професор, ректор ДГІ — НГУ з 1982 року. Віце-президент Спілки ректорів ВНЗ України, академик НАНУ. Автор 2 наукових відкриттів, 52 авторських свідоцтв і патентів, 18 моно­графій, 10 підручників і  навчальних посібників, 252 наукових доповідей і статей.

Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат премії С.О. Лебедєва НАН України, Лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки за 1998 і 2005 роки. Експерт ООН у галузі теплоенергетики. Нагороджений двома орденами Ярослава Мудрого, орденами «Знак Пошани» та Трудового Червоного Прапора.