Союз рівних

Львівський «Концерн-Електрон», попри песимістичні прогнози, не тільки втримався на плаву, а й налагодив рентабельне високотехнологічне виробництво.

Підприємств подвійного призначення, які працювали на «оборонку» і водночас виробляли товари народного споживання, на Львівщині колись було чимало: Львівське об’єднання радіотехнічної апаратури, «Львівприлад», «Мікроприлад», «Кінескоп», «Полярон»… Та у 1990-х усі ці «високоінтелектуальні» заводи втратили замовлення й закрилися. «Електрон» вижив. Кажуть, завдяки якомусь молодому вченому, який розробив унікальну програму роздержавлення підприємства. А можливо — через прагматичну спадкоємність його керівників.

Закладав завод у жовтні 1957 року й виводив його у флагмани телевізійної промисловості СРСР досвідчений господарник Степан Петровський. Останню чверть століття підприємство очолював колишній головний інженер Запорізького радіозаводу Віктор Рибинок. У квітні 2010 року посаду голови правління й президента концерну обійняв Юрій Бубес.

У 90-ті «Концерн-Електрон» саме  завдяки своїй багатовекторності опинився в непоганій ситуації. Його фінансово самостійні заводи, як і раніше, випускали телевізори, електронну техніку військового призначення, нескладні електропобутові прилади, пластмасові та інші нетрадиційні вироби. Створили невеликі підприємства, які допомагали скорочувати власні витрати. «Енергоцентраль», наприклад,  повністю взяла на себе енергетичне забезпечення. Своя АТС стала ліцензованим оператором телекомунікаційного зв’язку, обслуговує концерн і надає послуги мешканцям міста. Та головне — вона дозволила знизити собівартість усіх видів продукції.

Найбільш перспективними напрямами менеджмент концерну вважає виробництво мікролазерів та світлодіодних систем (НВП «Карат»), електротоварів (ТОВ «Завод «Електропобутприлад»), виготовлення прес-форм та штампів, точних інструментів та оснащення, виробів із піно­полістиролу та пластмасової євротари (завод «Полімер-Електрон»), оренду нерухомості та фінансовий лізинг (компанія «Електрон-Лізинг»). І, звичайно ж, випуск побутових телевізорів із рідкокристалічним екраном і нових видів телетехніки (телевізійний завод «Електрон»). А що до продукції для ОПК, то її розробляють в концерні фахівці окремого конструкторського бюро «Текон-Електрон», а проектують і серійно виготовляють на заводі телевізійної техніки «Електрон». Обсяги і масштаби, звичайно ж, не радянського періоду, але потенціал є.

Про те, як виживали у скрутні часи, що дозволяє і що заважає підприємству розвиватися, розповідає президент ВАТ «Концерн-Електрон», заслужений економіст України, академік  Академії  технічних наук України, кандидат економічних наук Юрій Бубес.

— Юрію Григоровичу, що допомогло підприємству не втратити лідерські позиції?

— У 1991 році «Електрон» став концерном за статусом, а за суттю — холдинговою компанією. Дякувати Богу, наш статут працює, як американська конституція: основа постійна, поправки — як підказує життя. Головне — ми свідомо зберігали та інвестували прикладну науку. Тепер наші науково-виробничі підприємства забезпечують нам повний виробничий цикл аж до серійного випуску продукції. Переважно за рахунок власних інноваційних технологій­ ми й змогли підняти наші виробничі підприємства. Із цією метою створили фінансово-лізингову компанію і навіть відкрили власний закритий комерційний «Електрон-Банк», куди вкладали кошти акціонерів, прибутки від діяльності, відрахування за оренду вивільнених виробничих площ тощо. Банк забезпечував пільгове кредитування підприємствам концерну і водночас надавав послуги «чужим», чим сам себе й окуповував. Коли ж у 2008 році, напередодні кризи, ми побачили, що банк вже треба підтримувати обіговими коштами концерну, вивели його з нейтрального стану, активізували, продали  й отримали чисті активні гроші.

— Усі підприємства концерну прибуткові чи є такі, що їх доводиться підтримувати з певних причин?

— Якби у 90-ті ми розпродали свої підприємства  «вроздріб» і роздали гроші акціонерам, то втратили б концерн як такий. Щоб такого не сталося, протягом півроку проводили тендер інвестиційних проектів і з півтори сотні виокремили десять, в які й вкладали гроші. А це не один десяток мільйонів гривень. Причому кожне підприємство захищало свій проект, і коли доводило, що може бути рентабельним, йому допомагали. Коли ж проектна продукція не мала перспективи збуту, ставили питання про виживання. Якщо не витримували і цих умов, робітників переводили на інші підприємства, а ці закривали. Саме висока якість інноваційних проектів уможливила економічне зростання  за останні п’ять років. Сьогодні до концерну входить 14 самостійних підприємств із вітчизняним капіталом і одне українсько-німецьке — СП «Сферос-Електрон» — із випуску автомобільних обігрівачів та кондиціонерів. І всі — рентабельні.

— Як сьогодні розподіляється на підприємстві оборонна та «мирна» продукція? У якої більше шансів стати конкурентоспроможною та затребуваною?

— Тепер вже не секрет, що до концерну входить окреме конструкторське бюро, визнане державою офіційним розробником техніки військового призначення. Може, хтось й тішиться тим, що урядовці хочуть ще на 2 млрд грн урізати оборонний держбюджет країни 2011 року коштом державних же замовлень. А нам із того — велика проблема. Бо втратимо фахівців, які не поїхали за кордон і зберегли науковий потенціал держави, погубимо унікальне обладнання. Я вже не кажу про розрахунок із нами за борги, але це буде  великою соціальною проблемою для тих, хто півстоліття створював на «Електроні» високотехнологічну інфраструктуру ОПК. 

Щодо «мирної» продукції, то концерн має можливість збільшувати і  її номенклатуру, і  кількість. Ось приклад. Ми швидко налагодили випуск «Електронів» з усіма можливими на цей час сервісними функціями, — із рідкокристалічним екраном, із форматом телебачення високої чіткості (HD TV). І так само швидко розчарувалися: наш покупець, особливо в селах, віддає перевагу кінескопним телевізорам. Здавалося б, користувач помолодшав, на закладених у телеприймачі функціях розуміється, але до «цифрового формату» фінансово ще не готовий.

— Проте український споживач здебільшого купує імпортні телевізори… Як встигнути за світовими лідерами і якою має бути державна підтримка віт­чизняного виробника в цій галузі?

— Особливої потреби в повному наборі сервісних функцій наших телевізорів, може, й немає, але ми їх виробляємо в Україні й хочемо продавати українцям. А держава  має захищати свого товаровиробника від імпорту й несумлінних закордонних конкурентів високими податками та ввізним митом. Як це, наприклад, роблять Польща та Білорусь. Проте останнім часом керівники вітчизняних підприємств із виробництва складної побутової телерадіотехніки не на жарт стурбовані форсованою підготовкою Мінекономіки угоди про вільну торгівлю між Україною й Турецькою Республікою. У ній, зокрема, передбачається двостороння нульова ставка ввізного мита на всі без винятку види товарів. У разі підписання такого варіанту угоди виробники втратять напрацьовані сегменти ринку, а вітчизняна галузь може зникнути назавжди. Це питання ми порушили на тарифно-митній раді, нас підтримала облдержадміністрація. У свою чергу вона звернулася до Кабміну, Мінфіну, Мін­економіки з клопотанням захистити «Електрон» від експансії демпінгового імпорту. Якщо геть усі живуть за власними моральними або корпоративними принципами, то чим гірші ми, українці?

Сторінки історії

У піковому для підприємства 1990 році з його конвеєрів  зійшло 1,23 мільйона телеприймачів. Починаючи з 1964 року їх довгий модельний ряд розробляли у власному НДІ телевізійної техніки. І мало хто з пересічних львів’ян знав, що поруч із головною в Союзі конструкторською установою зі створення кольорових телевізорів секретне КБ розробляло й електронну зброю. У другій половині 60-х років у «закритих» цехах львівського «Електрону» малими серіями почали випускати електронні системи наведення ракет та нанесення «точкових» ударів авіації (їх застосовували під час війни у В’єтнамі), а також іншу високоточну телевізійну електронну апаратуру. Саме тут були сконструйовані та в 1975 році виготовлені телесистеми орбітального комплексу «Союз-Аполлон», у 1976-му­­­­ — комплекти бортової телеапаратури­ для орбітальної станції «Салют-6», а ­у 1984—1988 роках — телекомплекс для космічного «Бурана»…

До речі

«Концерн-Електрон» акціонували в 1991 році за методикою класичного європейського законодавства, і як ВАТ у незалежній Україні він зареєстрований під №1. Приватизаційні папери могли придбати працівники підприємства, члени їх сімей, ветерани заводу.  Акції тоді були дивиною, одна коштувала лише 100 карбованців. Інфляція набирала прискорення, тож за короткий час увесь пакет було викуплено, і акціонерами концерну стали понад 20 тисяч осіб. У часи фінансових пірамід довіра до приватизаційних паперів похитнулась. Електронівських акцій теж ніхто не міг позбутися: дивіденди виплачували щороку, але мізерні.

Акції «Концерну-Електрон» на фондовому ринку не котируються, бо такого в Україні   немає. Проте їх номінал становить 3,5 грн, і за бажання власника акцію можна повернути за ціною 7 грн. Розмір останніх виплачених дивідендів — 1,35 грн, тож, почувши таке, багато хто з власників акцій своє членство у ВАТ поновив. Цим не надто задоволені нинішні працівники: їх майже вдесятеро менше, ніж акціонерів. Баланс у розподілі прибутків між молодими фахівцями, які розраховують на пристойну зарплату, і віддаленими акціонерами керівництву вдається утримувати.

Довідка «УТГ»

«Концерн-Електрон» (м. Львів) — відкрите приватне акціонерне товариство  із статутним капіталом 57,4 млн грн. Персонал — близько 3 тис. осіб —працює в галузях прикладної науки, полімерної індустрії, інструментального, електротехнічного виробництва, з випуску побутової, спеціальної військової техніки та автомобільного обладнання, з надання телекомунікаційних та лізингових послуг, громадського та побутового харчування.  За підсумками 2009 р. обсяги виробництва та  послуг становили 149  млн грн, чистий прибуток — 22 млн грн, на виплату дивідендів пішло 20 млн 276 тис. грн.