Справа однієї хвилини

Чому вітчизняних виробників не цікавлять ідеї «своїх» науковців?

Ідеї науковців Полтавського університету економіки і торгівлі матеріалізуються в галузевій науково-дослідній лабораторії з дослідження технологічних проблем харчування та харчових виробництв. Щоправда, щастить зовсім не всім ноу-хау — вітчизняні виробники втілювати їх не поспішають…

Швидко, легко, смачно

Апарат двостороннього смаження м’яса вже давно проситься на конвеєр — попит на нього підвищений. «Гриль», як називають його в лабораторії, винайшли викладачі та науковці В’ячеслав Скрипник і Віктор Дорохін, і прилад уже зацікавив підприємців  із ресторанного бізнесу та громадського харчування. Хоча можна його використовувати й у домашніх умовах. Новинка прискорює теплову обробку порційного м’яса. Його традиційно смажать на відкритому вогні або на сковорідці, де продукт обов’язково «схудне» на 25—30%. А якщо м’ясо готувати на апараті полтавчан, то воно втратить лише 10—11% початкової ваги. Крім того, «гриль» виявився дуже економним.

— Витрата електроенергії зменшується порівняно із традиційною сковородою до десяти разів і становить на один кілограм готового продукту 0,13 кВт∙год., — розповідає завіду­­вач кафедри технологічного обладнання харчових виробництв і торгівлі Полтавського університету економіки і торгівлі, кандидат технічних наук, доцент В’ячеслав Скрипник. — Під час смаження температура обох поверхонь, які стикаються з м’ясом, не перевищує 150 градусів, що не дає утворюватися шкідливій пересмаженій кірці. Певну роль у цьому відіграє й надлишковий тиск на напівфабрикат. А головне — процес смаження м’яса в нашому апараті триває лише 20—70 секунд, тому його смакові якості зберігаються максимально.

Переваги дослідного зразка «грилю» всім охочим його придбати фахівці демонструють майже щодня, не шкодуючи м’яса. Нещодавно смаженину, приготовлену в лабораторії, скуштував і колега В. Скрипника із Бакинського університету, коли делегація азербайджанських учених перебувала в Полтаві. Гість спочатку скептично поставився до новинки, мовляв, за такий короткий термін, та ще без олії нічого путнього не приго­туєш. Але після дегустації одразу змінив думку. 

Чотири роки насамоті

Здавалося б, за таким «ласим шматком» наші виробники мають вишикуватися в чергу, штовхаючи ліктями один одного. Тим більше, що орієнтований випуск «грилю» в серію був запланований на … травень 2006 року. А нещодавно один із підприємців заявив, що хоче придбати одразу 150 диво-апаратів. Виявили інтерес до винаходу полтавських науковців і в закладах громадського харчування — замовили вже 1000 грилів. Але постачати поки що нічого, бо апарат у серійне виробництво не пішов, хоча на нього є три патенти в Україні та два в Росії.

— В Україні ми дуже довго­ на­магалися почати його виробни­цтво на семи заводах торговель­ного­ машинобудування, але ­нічого­ не вийшло, — зізнається­ ­­В. Скрипник. — Перед тим, як зустрітися з потенційними виробниками, ми запросили до лабораторії мера Полтави. Він прий­шов, скуштував м’яса й сказав: справа перспективна, запроваджуватимемо у виробництво. Голова правління ВАТ «Полтавамаш» зауважив, що на це бракує грошей. Мер запевнив, що проблем із пільговим кредитом не буде. Голова запросив 150 тисяч євро на серійне виробництво: виготовлення штампів, наладку лінії тощо. Потім заводчани почали вимагати від нас, науковців, аби ми знайшли якісний тефлон, яким покривають жарові поверхні. Розумієте, це не справа викладачів… Ми все-таки знайшли в Україні фірму, яка бралася за покриття жарових поверхонь. Але представники «Полтавамашу» так і не прийшли на зустріч із ними… Потім нам запропонували знайти терморегулятор до апарата. Далі заводчани зажадали, щоб ми розробили особливий нагрівальний елемент — ми зробили й це. Після цього від нас вимагали, щоб ми гарантували збут апарата…

Тим часом у лабораторії не опуска­ють рук і удосконалюють­ пристрій, сподіваючись, що колись він побачить світ.