Справжнє завжди в ціні
Свято майстрів декоративно-прикладного мистецтва «Музейні гостини» в Рівному вже стало традицією: цього року воно відбулося у вісімнадцятий раз. Прикарпатські вишивка й різьбярство, волинське лозоплетіння й ткацтво, косівська кераміка, житомирський бісер і, звичайно, народні ремесла, які живуть або відроджуються на Рівненщині, щороку приваблюють городян. Підтримала організаторів і обласна рада, схваливши ідею створення місцевого музею просто неба.
Біля стенду, де продаються народні дерев’яні іграшки — гусенички, ґудзички, кубики, автомобільчики — покупців не бракує. Жодна із забавок не схожа на іншу. Усі вони — творіння рук подружжя Міхневичів, Оксани та Олександра, будівельників за фахом. Виготовляють їх умільці з деревини дуба, берези, ясена, сосни, шліфують та розписують акриловими фарбами. Покупку пані Оксана складає у власноруч пошиті лляні мішечки. Розповідає, що хоча виготовляти дерев’яні іграшки розпочали з чоловіком лише кілька місяців тому, вироби вже мають хорошу репутацію на столичному Андріївському узвозі.
— Я впевнена, що такі іграшки — нешкідливі, цікаві й приємні на дотик — мають майбутнє, адже вони дуже подобаються дітям, — говорить Оксана Міхневич.
Але найбільше гостей зібралося біля ткацького верстата, за яким працює Ольга Карпець із села Степань. Охоче ділиться секретом ткацького уміння з цікавими, вправно перекидаючи човник поміж нитками.
— Я все життя тчу. По вісімдесят метрів на тиждень ткала рушників, — розповідає майстриня. — По правді сказати, в Москву можна було б дорогу простелити тими рушниками моїми. Де тільки їх немає…
Ольга Миколаївна каже, що у Степані вона одна ще не втратила цього вміння. Аби придбати справжнє лляне полотно на рушники, до неї приїжджають з усієї України
Поліська майстриня Ганна Шинкар із села Ясенець Дубровицького району Рівненщини теж не сумує.. Придбати виготовлені її руками ряднини й килимові доріжки охочих аж надто — і гарні, і стильні, навіть на думку молоді.
А ось для вчених-етнографів «Музейні гостини» — це ще й можливість віднайти тих майстрів, котрі зберігають здебільшого втрачені ремесла.
— Сьогодні є багато цікавих майстрів, які використовують нові способи оздоблення й сучасні матеріали, — зазначає етнограф Алла Українець. — Вони працюють не на ринок, знають, що це не купуватимуть, але все одно працюють. Це скульптори, які виготовляють дерев’яну мініатюру, ткалі, вишивальниці. Душа просить, не може без краси…
Алла Українець вважає, що розвиток народних ремесел — прибуткова справа.
— Ми в нелегкий час живемо, особливо в селах, де масове безробіття. То чого ж не розпитати в діда, як він робив, наприклад, бочку, зробити таку, привезти сюди й подивитися, скільки людей схочуть її купити. Попит на вироби таких ремісників є й буде, адже справжнє завжди в ціні.
