Кодекс «більшості» чи кодекс честі?
Що передвіщають майбутні зміни податкового законодавства…
Формування нової урядової команди й рекордно швидкий бюджетний процес, який розпочався слідом за ним, вивів на новий рівень обговорення тему оподаткування. У головному кошторисі країни податкам відведена провідна роль. З їхньою допомогою уряд збирається не тільки «залатати діри» та забезпечити соціальні виплати, а й — ні багато ні мало — радикально реформувати економіку країни. Для цих потреб влада навіть обіцяє запросити «реформаторів» із кращих консалтингових компаній світу.
Останні податкові інновації коментує завідувачка кафедри оподаткування Східноукраїнського національного університету імені В. Даля (м. Луганськ), доктор економічних наук професор Тетяна Калінеску.
— Тетяно Василівно, сьогодні усе більше говорять про необхідність якнайшвидшого ухвалення Податкового кодексу. Чим він краще від окремих чинних законів, які регламентують оподаткування?
— Питання про створення Податкового кодексу порушується з 1992 року. Смішно сказати: Бюджетний кодекс у нас існує от уже майже десять років, а податкового досі немає. Це при тому, що податкові надходження — основа дохідної частини бюджету. Ніхто не применшує роль і неподаткових надходжень: доходів від приватизації, різних штрафів, контрабандних вилучень тощо, але їхня частка в бюджеті — це не завжди прогнозовані результати, на які можна сподіватися.
По-перше, кодекс внесе стабільність — у бізнесу з’явиться впевненість у тому, що податки не змінюватимуться мало не щомісяця. Я не перебільшую: подивіться, приміром, на закони України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» — із часу їхнього ухвалення в 1997 році уведено понад 100 поправок! Є надія, що в кодексі встановлять мораторій на часті поправки, скажімо, перегляд не частіше ніж у 5—8 років. А по-друге, — і це, напевно, важливіше — кодекс має дати стратегічні орієнтири, розставити пріоритети податкової політики держави. У США, наприклад, у кожному штаті своє податкове законодавство, але концептуальні положення прописані на найвищому законодавчому рівні — у Конституції.
— Як ви оцінюєте недавню пропозицію уряду про вибіркове зниження ставки ПДВ для покупців пайового житла?
— Ми повинні прагнути до диференціації податків, як це робиться в Євросоюзі, куди ми так хочемо потрапити. Але як би ми не диференціювали ПДВ, з огляду на принципи соціальної справедливості в оподаткуванні треба йти від непрямого й переходити до більш справедливого — прямого оподаткування.
В Україні зараз основним прямим податком є податок на прибуток. Альтернативою йому може бути тільки податок на споживання, коли має оподатковуватися не прибуток платника податків, а його витрати на споживання. Це більшою мірою відповідає принципу соціальної справедливості, задекларованому в Законі України «Про систему оподаткування». Податок на споживання за такого підходу є досконалішим, ніж податок на прибуток, бо рівною мірою відраховує податки в процесі поточного й майбутнього споживання (див. малюнок).
— Що перешкоджає переходу до податку на споживання?
— Необхідно з’ясувати, якому податку віддадуть перевагу платники податків.
Оскільки податок на прибуток має тенденції до урахування генераційного перерозподілу, то вибір суспільством того або іншого виду податку залежатиме від того, яка частина припадає на ту або іншу вікову групу. З огляду на тенденції до старіння й негативний приріст населення, зрозуміла й причина тяжіння до податку на прибуток, коли більшу частину навантаження несе економічно активне населення, що фактично забезпечує добробут осіб пенсійного віку. Звідси й проблеми хронічного дефіциту коштів у Пенсійному фонді, коли низька моральність економічно активного населення у поєднанні з обмеженою його чисельністю не дозволяє виконувати йому встановлені законодавчі норми в суспільстві. Можна говорити про два види податків на споживання — індивідуальний і колективний (корпоративний), застосовуючи пропорційні, прогресивні та диференціальні ставки оподаткування, виходячи із сукупного розміру споживання. Але проблема полягає саме не в установленні розміру цих ставок, а у визначенні й точному обліку оподатковуваної бази.
Не всі наявні податки можна зарахувати до цієї форми податку на споживання в чистому вигляді. Найбільше йому сьогодні відповідає ПДВ, який після певного доопрацювання, а саме диференціації за типами споживання, можна починати доводити до необхідних оптимальних норм індивідуального та колективного споживання.
— Які реформи ПДВ реальні в найближчому майбутньому?
— Поки все, що ми можемо зробити з урахуванням соціальної справедливості щодо ПДВ, — це диференціювати ставку для різних галузей або навіть окремих груп товарів. Можливо, варто було б почати з більш «соціальних» товарів, ніж пайове житло. У Євросоюзі, наприклад, директивою «Про загальну систему податку на додану вартість» з 2006 року дозволена знижена ставка ПДВ на базові продукти харчування, ліки, книги, культурні та спортивні заходи, водопостачання та переробку відходів (див. таблицю).
Таке реформування ПДВ слід проводити ще й тому, що в нас у суспільстві розрив у доходах сьогодні — більш ніж у 60 разів, а найбільші (стосовно доходу) податки припадають на найменш забезпечені верстви населення. До речі, на думку українських учених і фахівців у галузі демографії та соціальних досліджень, стратифікація населення України наразі перевищила всі встановлені межі й характеризує ті показники, які були напередодні Жовтневої революції 1917 року.
— Супротивники диференціації ставки ПДВ апелюють до й без того складного адміністрування цього податку.
— Дійсно, ПДВ дуже складний у адмініструванні, але диференціація його ставки не створить додаткових незручностей. Проблема пов’язана з надзвичайною криміналізованістю ПДВ. Це найбільш перекидуваний податок: один потенційний платник намагається перекинути його на іншого. Причому не завжди легально. Тому майже кожен пункт у декларації з ПДВ має бути проконтрольований податковою службою, а це, у свою чергу, вимагає значного штату. Однак податківці, як правило, працюють за галузями: один відділ курирує, приміром, підприємства легкої промисловості, інший — металургію й так далі. Тому якщо в межах галузі ставка ПДВ буде однаковою, на трудомісткості адміністрування це не позначиться.
Але навіть якщо встановлять диференційовану ставку ПДВ для певних груп товарів, це не повинне стати непереборною перешкодою. Зараз відбувається модернізація податкової служби, її загальна комп’ютеризація. Електронна звітність спрощує збір, автоматизує обробку й аналіз інформації, яка надходить від платників податків, тому штат закономірно повинен скорочуватися.
— Одне з нагальних питань — спрощена система оподаткування фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності. Із цього приводу навіть правляча команда не має погодженої позиції: хтось пропонує взагалі скасувати єдиний податок на кілька років, хтось — підвищити його ставку. На ваш погляд, чи варто вводити єдиний податок? І якщо так, то яка його обґрунтована «вартість»?
— Малий бізнес — це основа економіки. Його треба підтримувати, і тоді він розвиватиметься й перетворюватиметься на великий. Але питання про те, скільки платити — 200 або 300 гривень, на мій погляд, не дуже принципове. Набагато актуальніше питання про сплату «спрощенцями» соціальних платежів, насамперед — відрахувань у Пенсійний фонд. Адже наша пенсійна система така, що платники податків утримують сьогоднішніх пенсіонерів, а не себе в майбутньому.
Проте сама ідея єдиного податку, безперечно, правильна: систему оподатковування необхідно спрощувати, і якомога швидше. Закон України «Про систему оподатковування» припускає близько 29 податків і обов’язкових платежів на державному плюс більше 15 — на місцевому рівні! Більша частина з них себе не виправдовує: доходів від них менше, ніж видатків на утримання податкових служб для їхнього адміністрування. Тому треба вводити такий податок, що включав би в себе, з одного боку, єдиний податок у його сьогоднішньому розумінні, а з іншого — всі соціальні виплати. Росія такий єдиний соціальний податок уже ввела — поки для юридичних осіб. Українські вчені, фінансисти, податківці й практики вже давно дискутують про цю пропозицію на найвищому рівні, але справа досі не зрушила.
— Можливо, у новому Податковому кодексі думки фахівців нарешті будуть враховані?
— Хочеться вірити. Проте одразу треба відкинути будь-які ілюзії. Закони відбивають інтереси тих, хто привів правлячу команду до влади, і Податковий кодекс теж буде відбиттям моральності нинішньої «більшості». Але однаково це краще, ніж відсутність кодексу — нехай він стане вихідною точкою для розбудови по-справжньому науково обґрунтованої та соціально справедливої системи оподаткування.
