Путін просить «трубу»

Що матиме Україна від об’єднання «Газпрому» й «Нафтогазу»?

Передсвяткове висловлення Володимира Путіна на зустрічі з Миколою Азаровим у Сочі про об’єднання «Газпрому» й «Нафтогазу України» викликало на берегах Дніпра в кого легкий, а в кого й передлетаргійний шок. Воно пролунало таким собі експромтом, коли прем’єри двох країн обговорювали ще один «проект інтеграції» (як цнотливо висловлюється Кремль) у ядерній сфері. «Ми готові до інтеграції й у газовій сфері», — вимовив пан Путін і відразу висловив думку об’єднати газові гіганти.

Про те, що путінська заява серйозно готувалася, свідчить уже той факт, що відразу після неї концепцію «інтеграції» розкрив голова «Газпрому» Олексій Міллер. Та й прес-секретар російського прем’єра Дмитро Пєсков підтвердив, що ця ідея була не «спонтанною, а концептуальною». Тобто не інакше як навіяна «концепціями» недавніх харківських угод.

Бюджетна десятина

«Фактично це питання про об’єд­нання двох компаній, — пояснив пан Міллер. — У нас є досвід реалізації угод на базі розміну активами з німецькими та італійськими партнерами». При цьому Україна, мовляв, може одержати як актив доступ до російських запасів, а «Газпром» — до «активів у видобутку, транспортуванні та підземному зберіганні газу». Крім того, Росія збирається інвестувати як у газовидобуток, так і в транспортну систему України.

Говорячи про вигоди злиття «Нафтогазу» й «Газпрому», російські експерти відзначають, що для України йдеться не тільки про збереження своєї газотранспортної системи, а й, насамперед, про порятунок десятої частки бюджету країни. Якщо запустять в обхід обидва незалежних трубопроводи — «Північний» і «Південний» — і вся Європа перейде на ці поставки, то в найближчій перспективі Україна втратить солідний «транзитний» дохід – 8—10% свого національного бюджету й уже через три роки одержить ситуацію «відкладеного дефолту», пояснюють у Росії.

Деякі українські експерти також підтримують думку, що об’єднання двох компаній змусить Москву скасувати плани будівництва обхідного газопроводу «Південний потік» і зберегти обсяги транзиту блакитного палива в Європу. Таку думку висловив, зокрема, екс-керівник прес-служби «Нафтогазу» Валентин Землянський, прогнозуючи, що процес злиття «Газпрому» й «Нафтогазу України» може тривати не більше двох місяців. За його словами, Україна в такому випадку матиме гарантії збереження транзиту газу через свою територію, російські гроші на ремонт і модернізацію ГТС, а також доступ до родовищ у Сибіру, що може знизити ціну на стратегічний ресурс. У свою чергу Росія розуміє ризикованість і високу ціну будівництва «Південного потоку», відзначив він. Також «Газпром» зацікавлений у одержанні доступу до внутрішнього ринку України й продажу газу промисловим підприємствам напряму. 

Конкуренція в «кривому дзеркалі»

Можливо, нам і слід бути вдячними за таку зворушливу турботу Москви. Однак перш ніж розчулюватися із приводу порятунку від «відкладеного дефолту», непогано було б відзначити декілька моментів.

Оперувати заяложеною загрозою — газопроводом «Північний потік», що нібито повинен вплинути на обсяг транзиту російського газу через Україну в Європу, навряд чи варто. Цей міф, придуманий особисто Володимиром Володимировичем Путіним, давно розвінчано. Для цього багато розуму не треба: достатньо подивитися на карту й оцінити, куди піде блакитне паливо. Пункт призначення — північ Німеччини, Велика Британія, Нідерланди, Франція, куди зараз газ через Україну не надходить. Завдання «потоку» — поповнити поставки енергоресурсів із норвезьких родовищ, що виснажуються. Транзиту російського газу в Європу українською ГТС цей проект загрожувати не може. 

«Південний потік» узагалі ще зовсім не факт. Не треба забувати, що він — конкурент Nabucco, підтримуваного Євросоюзом. Його вихідна планована потужність —31 млрд м3 газу (через Україну в Європу на рік проходить до 120 млрд кубів). Досі не розв’язане питання: звідки брати газ для його заповнення й кошти для будівництва за вартості, що зросла?

Ще один момент. Об’єднати за два місяці «Нафтогаз» і «Газпром» — це навіть не наукова, а просто фантастика. Технічно приєднати українську компанію до російської — проблем наче немає. Але навіщо це Росії? Борги «Нафтогазу» — близько $8 млрд. Інтегрувати НАК у російський гігант означає надати росіянам «щасливу» можливість платити ці борги власним коштом. Серйозні російські аналітики, не обтяжені політичною кон’юнктурою, називають строки можливого злиття в 5 років.

Вартий уваги й той аргумент, що, мовляв, у виграші і Європа, що матиме після об’єднання компаній гарантії безперебійного постачання російською сировиною. Адже в такому випадку українсько-російські «газові війни», які стомили європейців, стають начебто  апріорі неможливими. Але, говорячи про наслідки «газових воєн» для Європи, згадаємо й недавнє висловлення глави мін­енерго РФ Сергія Шматка в інтерв’ю турецькому агентству Cihan NA: «Цей новий рік був непоганий. Те, як розвивається в нас сьогодні діалог із Україною, анітрохи не створює додаткових побоювань, що наступний новий рік може бути проблемним. Настав час «страшилок», якими активно намагаються користуватися не дуже впевнені політики». І додав, що за рівня нинішнього політичного діалогу в галузі енергетичної безпеки й газових поставок між Росією, Європою та транзитними країнами немає підстав турбуватися про можливість повторення фізичних збоїв.

По суті, російський чиновник відверто визнає, що відключення під час «газових воєн» були не чим іншим, як політичною зброєю. А це означає одне: уливання «Нафтогазу» в «Газпром» бачиться в Кремлі засобом політичної прив’язки до себе України на випадок, якщо наступна влада буде менш лояльною до Москви. При цьому не  забуватимемо, що ВАТ «Газпром» — глобальна енергетична компанія, у якій держава є власником конт­рольного пакета акцій. Чистий бізнес без політики тут просто неможливий.

Частка акцій «Газпрому», яку у випадку злиття одержить українська сторона, не перевищить 6%. Чисті дивіденди становитимуть близько $500 млн на рік. Але при цьому формулювання «злиття» ніяк не відповідає дійсності — ідеться саме про поглинання. І обіцянки, що україн­ська сторона нібито братиме участь в ухваленні рішень у російській компанії мало не на рівних, дозвольте вважати невдалим жартом.

Є й інші шляхи

Ніхто не сперечається: співробітництво України й Росії обов’язково має розвиватися. Але чому саме поглинання російськими гігантами українських компаній? У тій же газовій сфері в нас є й інші пропозиції з іншим форматом співробітництва.

Той же проект Nabucco. Не далі як у квітні ми фактично почули пропозицію від Туреччини взяти в ньому участь дійсно на рівних. В одному з інтерв’ю посол Туреччини в Україні Ахмет Мерич заявив: «Ми не конкуруємо з вами, запрошуємо ваших людей до Nabucco, проводячи при цьому дуже відкриту політику. Ми знаємо, що сьогодні жодна держава не може гарантувати енергетичну безпеку без диверсифікації джерел поставок і транзитних маршрутів».

То може варто наперед розглядати пропозиції, за яких не проглядається здача національних інтересів України?

Думка експерта

Володимир Омельченко
Провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова

— Не думаю, що це можливо, і говорити про  рівноправне партнерство в цьому випадку безглуздо. Слід урахувати, що ні в української, ні в російської сторони немає правової бази для об’єднання. Закон «Про трубопровідний транспорт України» забороняє корпоратизацію, передачу в концесію, в оренду, а також інші дії, пов’язані з відчуженням майна газотранспортної системи України.

Тим більше я не впевнений, що заради цього російський уряд погодиться втратити контроль над ВАТ «Газпром». Наразі приблизно 50,025% акцій «Газпрому» належить державі, об’єднання компаній перед­бачає обмін акціями — доведеться віддати близько 6% українській стороні.

Також теоретично ймовірний варіант включення інтересів НАК «Нафтогаз України» при розробленні запасів газу в Росії. Але це теж проблематично, оскільки в 2008 році був ухвалений закон, який забороняє інвестиції іноземних компаній у розробку російських стратегічних родовищ нафти й газу. Участь можлива тільки на умовах певного консорціуму, але пере­дача ліцензій і прав на надра закордонним компаніям у Росії заборонена.

Великі промислові групи України також не зацікавлені в тому, щоб «Газпром» посилив свої позиції в енергетичному секторі нашої країни. Тому об’єднання  в такому вигляді, як його озвучив Путін, навряд чи можливе в найближчій перспективі.

Думка експерта

Ігор Бураковський
Директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій

— Виходячи з того, що компанії мають різну ринкову капіталізацію, тобто різну ринкову вартість, таке об’єднання може мати тільки характер поглинання української компанії російською з усіма можливими наслідками. Злиття й поглинання, у принципі, нормальна практика, але з огляду на те, що НАК «Нафтогаз України» посідає особливе місце на українському енергетичному ринку, не думаю, що це може бути в інтересах нашої країни.

Якщо ми хочемо підвищити ефективність функціонування енергетичного сектора, то такі ініціативи повинні бути останніми в списку можливих заходів. Для цього треба реформувати внутрішній ринок, визначити проблемні точки функціо­нування НАК і яким чином це можна вирішити. У цьому сенсі, якщо йдеться про залучення іноземного капіталу, слід повернутися до брюссельських декларацій 2009 року, де досить конкретно окреслена стратегія участі закордонних компаній і капіталу у фінансуванні української енергетики.

Думка експерта

Олександр Леонов
Експерт Центру прикладних політичних досліджень «Пента»

— Пропозиція була своєрідним експромтом Путіна, який, на мою думку, трохи приголомшив і нинішню українську владу. Тут важко знайти якусь вигоду для нас: уже відомо, що Україна в підсумку зможе одержати тільки одне місце в раді директорів об’єднаної структури. Це свідчить про неможливість впливати на політику компанії.

Можна припустити, що у вітчизняну ГТС буде вкладено достатню кількість коштів, але й у це не дуже віриться. Варто хоча б подивитися на ситуацію в самій Росії, газотранспортна система якої не в кращому стані, ніж в Україні, щоб дійти відповідних висновків. 

Хотів би звернути увагу на те, що Україна підписала Брюссельську декларацію про диверсифікацію газотранспортної системи, і НАК «Нафтогаз України» стала асоційованим членом організації Eurogas. І обидва ці факти теж не підвищують шанси злиття державних компаній двох країн.

Можна сказати, що об’єднання не буде, оскільки навіть нинішня українська влада повинна розуміти, що в результаті вона втратить важелі впливу не тільки на газову галузь.

Думка експерта

Валерій Боровик
Голова правління альянсу «Нова енергія України»

— Таке можливе об’єднання більш коректно я б назвав поглинанням ВАТ «Газпром» НАК «Нафтогаз України», і це дасть можливість російській стороні впливати на всю політику України.

Є і залишається конфлікт інтересів між обома компаніями. В інтересах України якнайдорожче продати свої послуги із транспортування природного газу на територію європейських держав, «Газпрому» важливо якнайдешевше одержати ці послуги, щоб поставляти паливо на територію Європи. А тому тут немає точок дотику вигід, які кожна сторона повинна відстоювати й вести до можливого компромісу за ціною. На сьогоднішній день ми бачимо, що компроміс не знайдено.

Думка експерта

Юрій Романенко
Директор центру політичного аналізу «Стратагема»

— Злиття компаній «Газпром» і «Нафтогаз України» досить імовірне, і шанси того, що це станеться, я б оцінив як один до п’яти. В української влади не так багато залишилося козирів для того, щоб захищатися — зараз тривають переговори про співробітництво з Росією у сфері  авіаційної промисловості, з декількох машинобудівних проектів, переговори про можливу участь ВАТ «Турбоатом» у будівництві та модернізації гідроелектростанцій Росії. Тому об’єднання цих компаній цілком можливе, але в найближчій перспективі навряд чи буде реалізоване.

Природно, більш прийнятним було б створення консорціуму, і я думаю, що ми це зробимо, але постає питання паритетності впливу в такому консорціумі. Росія дає лише крихітну частину акцій «Газпрому» в обмін на право контролювати українську ГТС, і мені досить важко дібрати епітети для того, щоб сказати, наскільки це дешево.