Стара ТЕЦ на новий лад
Теплоенергоцентралі — на межі технічного виживання. 80% ТЕЦ уже відробили свої проектні строки, деякі пішли на друге, а то й третє коло експлуатації. Добре, дозволяє «радянський» запас міцності, закладений під час їхнього будівництва. Але й він не вічний, про що свідчить все більша кількість аварій.
Про цю проблему говорять уже не перший рік, але вирішують її поки шляхом банального «латання дірок». Ні на будівництво нових ТЕЦ, ні на масштабні капітальні ремонти грошей немає. Генерувальні компанії чекають на допомогу держави й нарікають на населення, яке платить нерегулярно. Населення, у свою чергу, скаржиться, що платити нема за що.
Як вийти із замкнутого кола? Про це ми розмовляємо з Володимиром Сайковим — технічним директором компанії «Південьенергопромтранс», яка не тільки реанімувала ТЕЦ у одному з міст Черкаської області, а й повністю перевела її з природного газу на альтернативне паливо.
— Володимире Івановичу, для України це безпрецедентний випадок. Що передувало такому рішенню?
— Побудована ще в середині 60-х років минулого століття ТЕЦ довго опалювала третину будинків мешканців міста Сміла. Але в 90-х, після зміни декількох власників, втратила своє первісне призначення й перейшла в ранг котельні. Такою вона була до 2005 року, поки знову не змінився власник. Стан ТЕЦ на той час був, м’яко кажучи, жалюгідним — установлена потужність із електроенергії (20 МВт) повністю була відсутня, а обладнання можна було здавати в металобрухт.
Але, як говорять, ламати — не зводити. Протягом двох років ми відреставрували й установили парову турбіну на 2,5 МВт, відремонтували машинний зал, що вміщає 4 турбіни, і готуємо збільшення електричної потужності до 6 МВт.
Наявне обладнання виявилося досить «ненажерливим» з енергоносіїв (зокрема природного газу). Фінансові показники були не найкращими, і ми почали замислюватися про альтернативу. Вибір ускладнювався через відсутність такої практики в Україні, але допоміг досвід інших країн. Наші фахівці побували у Фінляндії, Норвегії, Польщі. Подивилися, подумали… А в 2008 році почали перепрофілювати обладнання під спалювання біомаси. З технікою проблем не було: твердопаливному котлу просто повернули первісне призначення (правда, трохи модернізувавши).
— Ви цілком відмовилися від газу?
— Теоретично — так. Практично ж залишили можливість користуватися ним у випадку непередбачених обставин. Минулий опалювальний сезон ще відробили на газі — не поспішали запускати об’єкт із недоробками, та й треба було пройти всі необхідні для цього дозвільні процедури.
— На якій потужності сьогодні працює ТЕЦ?
— З електричної енергії — 2,5 МВт/год. і 10 МВт — з теплової. Але не зупинятимемося на цьому, кількість виробленої пари дозволяє використовувати більш потужну, ніж зараз, турбіну. Тому вже замовили обладнання на 6 МВт. Плануємо, що в новий опалювальний сезон увійдемо з новою турбіною.
— Хто основний споживач вашої продукції?
— Якщо говорити про теплову енергію, це третина 60-тисячного населення міста, промислові підприємства, бюджетні організації. Електроенергію ж віддаємо в загальну мережу.
Розширитися з теплової енергії поки не дозволяють інженерні мережі. Але це справа часу.
— Чи претендуватимете на «зелений» тариф?
— Безперечно, зараз готуємо необхідні документи. «Зелений» тариф для нас — це головне, від нього залежить термін окупності проекту. За законом підпадаємо під коефіцієнт 2,3, що прив’язаний до тарифу другого класу електроенергії (за січень 2009 року). У цьому випадку тариф на відпущену електроенергію становитиме 1, 34 гривні без ПДВ.
Ми дуже сподіваємося на цю преференцію, адже крім зменшення строку окупності це ще й додаткова стаття доходу для подальшого розвитку підприємства й закупівлі нового енергозбережного обладнання. Приміром, сітьові помпи, що подають споживачам гарячу воду, дуже енергоємні (0,5 МВт — показник досить високий порівняно з «апетитами» помп, які працюють зараз). Отже, їх треба міняти. От і сподіваємося, що за допомогою «зеленого» тарифу зможемо вирішити цю проблему (як і декілька інших).
— Який вид біомаси застосовуєте, скільки сировини потрібно на добу?
— Основна сировина — деревні тріски, використовуємо також і пелети. Для забезпечення режимної роботи ТЕЦ необхідно 6—8 тонн біомаси на годину (залежно від деяких її особливостей — породи дерева, вологості). Річні потреби становлять близько 70 тисяч тонн.
— Яка вартість тонни сировини?
— У середньому до 100 євро з урахуванням логістики.
— Із поставкою біомаси проблем немає?
— У регіоні достатньо лісових господарств, які спроможні забезпечити потреби ТЕЦ. З ними вже укладено відповідні договори. І в цілому Україна має величезний невикористаний потенціал біомаси, тому не бачу тут ніяких проблем.
— Експерти твердять, що із переведенням ТЕЦ на альтернативне паливо виникає проблема зберігання великої кількості біомаси.
— У нас такої проблеми немає. Об’єкт розташований у межах міста, поруч і автомобільна дорога, і залізниця. Крім того, у нас достатня кількість площ, де можна зберігати двотижневий запас сировини(3 тисячі тонн). Ми переобладнали резервуари для мазуту, тепер вони, крім зберігання, забезпечують ще й автоматичну подачу біомаси.
— Чи багато було витрачено на модернізацію ТЕЦ?
— Близько 1 мільйона доларів. Ресурси використовувалися як власні, так і позикові. Термін окупності проекту — до трьох років, але це за умови одержання «зеленого» тарифу».
— Яку кількість природного газу буде заощаджено?
— Якщо за опалювальний сезон на добу в середньому спалюється близько 25 тисяч кубометрів (залежно від погодних умов), то за рік ми зможемо заощаджувати близько 4,5—5 мільйонів кубометрів.
— Що дає перехід на альтернативне паливо пересічному споживачеві?
— Якщо говорити про електроенергію, то нічого. Наші 2,5 МВт «зеленої» енергії надходять у загальну мережу й щезають у ній, як крапля в океані. А от що до теплової, споживач одержить більш якісний продукт. Приміром, якщо вода на виході звичайно 70-градусна, то в кінцевій точці її температура вже на 5—6 градусів нижче. Від нас же вода піде до споживача з температурою до 100 градусів і майже без втрат. Крім того, ми гарантуємо стабільне безперебійне теплозабезпечення. А також плануємо відновити цілодобову поставку гарячої води, якої нема з 90-х років.
— Чи можна замінити за вашим прикладом всю систему теплопостачання України?
— Більшу її частину — так. Україні це дійсно необхідно: сьогодні теплозабезпечення не в тому стані, щоб сподіватися на диво. Вирішувати ж цю проблему за аналогією з «ямковим» ремонтом дороги вже неможливо — потрібні масштабні рішення.
Усе й відразу не вийде — спадщина дуже важка. Але такі проекти — це не тільки життєва необхідність, вони вигідні і економічно, і стратегічно. Звичайно, при ухваленні рішень треба враховувати всі особливості (і технічні, і регіональні), наприклад, з тієї ж сировинної бази. Хоча останній чинник незабаром вже не буде вирішальним: якщо два роки тому ми прив’язувалися до 50-кілометрового радіуса видалення сировинної бази, то сьогодні ця відстань становить уже 100 кілометрів.
Для виведення теплоенергетики на новий рівень необхідна зацікавленість місцевої влади, адже більша частина теплоенергетики перебуває в сфері їхнього впливу. А ще — реальний власник, як для ТЕЦ, так і для всіх об’єктів житлово-комунальної сфери.
