Буксир для цирконію
Витягти унікальне підприємство з боргової ями допоможе виробництво металевого гафнію, затребуваного в атомній енергетиці.
Державне науково-виробниче підприємство «Цирконій» (м. Дніпродзержинськ) — один із майбутніх учасників програми «Ядерне паливо України». Чому майбутніх? Тому що з 2002 року ДНВП «Цирконій» ніяк не вибереться з банкрутства. Виробництво ядерно-чистого цирконію, необхідного для виробництва елементів тепловидільних складань атомного реактора, майже не діє. Обладнання простоює та старіє, а підприємство, замість того щоб модернізувати та відновлювати потужності, змушене докладати чимало зусиль на пошук коштів для погашення мільйонних кредиторських боргів і оплати поточних податкових нарахувань.
Будувати чи працювати?
Виконуючий обов’язки генерального директора ДНВП «Цирконій» Леонід Громок має намір докорінно змінити ситуацію. Через 2—3 місяці він прогнозує вихід підприємства зі стадії банкрутства, після чого воно перейде від пасивного збування часу до інтенсивної роботи на всіх дільницях унікального заводу.
— Леоніде Івановичу, наскільки «Цирконій» може стати затребуваним в нинішній непростій економічній і політичній ситуації?
— Нагадаю, що торік ухвалена державна програма «Ядерне паливо України», у якій розвитку цирконієвого виробництва приділяється цілий розділ. Від цієї програми ніхто не відмовляється, тож про незатребуваність підприємства говорити не можна. Але затребуваним повною мірою воно стане тільки якщо реалізуватиметься держпрограма. У іншому разі виробництво ядерно-чистого цирконію може перейти в площину комерційного проекту, заради чого не варто навіть починати його реанімацію, бо це занадто дороге задоволення.
— Якщо «ядерна програма» не почне діяти найближчим часом, завод припинить своє існування?
— У жодному разі. Підприємство за можливості повинне й працюватиме. Для старту програми «Ядерне паливо України» цього року є сприятливі передумови. Після ухвалення бюджету й визначення джерел фінансування ми продовжимо модернізацію. А на цьому етапі зосередимо зусилля на випуску металевого гафнію, що має великий попит у тій же атомній енергетиці.
Дніпродзержинський завод — єдиний у СНД, що випускає металевий гафній. Це виробництво довго не було затребуваним або працювало з мінімальним навантаженням, але цього року передбачається укласти довгострокові контракти з гафнію із замовниками з далекого зарубіжжя. Із ким саме — поки не можу сказати. Почекаємо остаточного вирішення питання. А от у тому, що майбутні контракти дозволять завантажити потужності з виробництва металевого гафнію на 100% і навіть більше, ніяких сумнівів немає.
— Про які обсяги йдеться?
— Перш ніж відповісти на це запитання, слід сказати, що в природі цирконій і гафній «живуть» паралельно. От тільки властивості в них різні. Якщо цирконій пропускає нейтрони, то гафній їх затримує. Тому в атомній енергетиці цінується такий цирконій, у якому вміст гафнію мінімальний. У Дніпродзержинську ще за часів Союзу були освоєні обидва виробництва. Причому застосовувані технології дозволяли одержувати продукцію найвищої якості. Приміром, уміст гафнію в цирконії українського виробництва разів у п’ять менше, ніж у такій же продукції російського. Ці технології працюють і сьогодні, хоча багато обладнання фізично й морально застаріло.
Проте в нас є всі умови для випуску 8 тонн гафнію на рік. На перший погляд, це небагато. Але якщо врахувати, що в природній цирконієвій сировині співвідношення гафнію до цирконію — один до 50, то стане зрозуміло, чому річні обсяги обчислюються не сотнями й навіть не десятками тонн, як іншої металевої продукції.
— Що це дасть підприємству? Наскільки ефективно зможе воно виконувати свою частину програми зі створення ядерного палива України?
— Виробництво гафнію дуже вигідне як окрема складова діяльності ДНВП «Цирконій». Досить сказати, що на світових ринках 1 кг цієї продукції коштує сьогодні близько 200 доларів. Але це не єдина його економічна перевага. Виробництво гафнію дозволить на 15—20% знизити собівартість металевого цирконію. Отже — підвищити його конкурентоспроможність і одержати гарантовані замовлення з боку не тільки України, а й зарубіжних атомних енергокомпаній.
Гафнієвий «пиріг»
Щоб повноцінно вирішувати обидва завдання — із випуску ядерно-чистого цирконію та його «природного супутника» — металевого гафнію, необхідно виконати, як мінімум, дві умови. Забезпечити стабільні поставки сировини й створити сучасне виробництво.
Із сировинною базою в Україні все гаразд — із запасів цирконієвої руди вона входить до п’ятірки світових лідерів. Насамперед, ідеться про Вільногірське родовище, розроблюване із середини ХХ століття. Інші розвідані родовища також дозволяють складати довгострокові плани з виробництва металевого гафнію. До того ж стабільний випуск і високий попит на цю продукцію напевно залучать інвесторів відповідного рівня, які захочуть розраховувати на свою частину гафнієвого «пирога».
У дніпродзержинського підприємства останнім часом з’явилася можливість випускати металевий гафній зі складної сировини — усіляких побічних продуктів цирконієвого виробництва, у тому числі з високим ступенем забруднення. Як повідомив Леонід Громок, одна із зарубіжних фірм вийшла із пропозицією переробляти складну сировину, у якій уміст гафнію становить 70%. У жодній іншій країні світу не існує технології, яка дозволяє вилучати гафній із такої хімічної суміші. А на ДНВП «Цирконій» готові його прийняти й переробити.
Зупинка на вимогу
Замовлення на гафній у заводу є й сьогодні. Але робота ведеться дуже неритмічно. Зокрема, на початку квітня його виробництво довелося зупинити. Від Центральної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки Державного комітету ядерного регулювання України на завод надійшло розпорядження №35-21/12, яке забороняє використання Сухачевського хвостосховища, у якому ДНВП «Цирконій» розміщало рідкі технологічні відходи 4-го класу небезпеки (малонебезпечні, які сполучаються з уже наявними відходами в карті хвостосховища).
Хвостосховище розташоване за межами заводу й міста Дніпродзержинська. Його побудували в 80-х роках спеціально для прийому відходів виробництва Придніпровського хімічного заводу. Від заводу до сховища був прокладений пульпопровід, яким технологічно небезпечні відходи, у тому числі після переробки уранової руди, транспортувалися автоматично, за допомогою примусового перекачування через ланцюг помпової станції. Але за останні роки система транспортування відходів, яка перебуває у веденні підприємства-банкрута (балансотримач — державне підприємство «Придніпровський гідрометалургійний завод») повністю зруйнована й знищена. За різними оцінками, державі завдано матеріальних збитків на суму від 10 і вище млн грн.
Ця обставина змусила ДНВП «Цирконій» перейти на іншу схему транспортування відходів до місця складування. Під ці потреби переобладнали кілька вантажних автомобілів, підготували обслуговий персонал і комплект дозвільних документів, узгоджених із СЕС Міністерства охорони здоров’я України, Баглейським райвиконкомом м. Дніпродзержинська, Державтоінспекцією та іншими інстанціями на право переміщення відходів.
Цього виявилося мало. Як з’ясувалося, ані законний власник колишньої системи транспортування відходів ДП «ПГМЗ», ані якась інша організація або структура не мають ліцензії на право експлуатації Сухачевського хвостосховища. Тому процес складування всіх видів відходів із квітня зупинено. А разом із ним зупинене й виробництво металевого гафнію.
Вихід із глухого кута
Виконуючий обов’язки генерального директора ДНВП «Цирконій» Леонід Громок уважає, що розв’язати проблему можна єдиним шляхом: терміново передати права на експлуатацію Сухачевського хвостосховища державному підприємству «Бар’єр». Це спеціалізоване підприємство, створене Міністерством палива та енергетики України в 2000 році для здійснення рекультиваційно-відбудовних робіт на забруднених територіях і поводження з відходами переробки уранових руд колишнього уранового виробництва ВО «Придніпровський хімічний завод».
Але щоб одержати відповідну ліцензію й долучити до свого господарства ще один об’єкт, ДП «Бар’єр» має прийняти на баланс те, що хоче йому передати ДП «ПГМЗ». У тому числі давно зниклий пульпопровід і чотири розграбовані гідропомпові станції.
— Звичайно, «Бар’єр» сліпо не підписуватиме акти приймання-передачі й не прийматиме те, чого не існує, — говорить Леонід Іванович. — Тому треба терміново створювати комісію, яка складе реальний перелік переданих об’єктів, визначить стан чаші для складування цих відходів і підготує акт передачі. Після цього Мінпаливенерго зможе ухвалити відповідне рішення про передачу другої секції Сухачевського хвостосховища на баланс «Бар’єра», а ми відновимо виробництво гафнію. Це можна зробити протягом двох тижнів.
Напередодні великого будівництва
Промислова площадка колишнього ВО «ПХЗ» ідеально підходить для будівництва всього виробничого комплексу з фабрикації ядерного палива, уважає Л.Громок. Підстави для таких висновків досить серйозні.
По-перше, сама площадка вже в значній стадії готовності — тут збереглися й діють всі необхідні комунікації. По-друге, тут перебувають два із семи учасників держпрограми «Ядерне паливо України» — ДНВП «Цирконій» і ДП «Смоли». По-третє, цілком можливо побудувати в Дніпродзержинську трубопрокатний завод для виробництва цирконієвих труб, і такий варіант треба розглядати як реальний і перспективний. Це буде для держави набагато дешевше, ніж вкладати кошти в модернізацію ДП «Завод прецизійних труб» (м. Дніпропетровськ). І, нарешті, поставити крапку в цьому питанні має будівництво заводу з фабрикації ядерного палива.
А надалі, як уважає Л.Громок, неминуче доведеться будувати також новий завод із виробництва ядерно-чистого цирконію. Тільки так можна збільшити обсяги виробництва й виконати державну програму.
Не виключено, що на порядок денний рано або пізно буде поставлено також питання про включення в одне велике підприємство або об’єднання держпідприємств, які працюють сьогодні на проммайданчику колишнього ВО «ПХЗ» у самостійному режимі. Л.Громок уважає такий підхід цілком логічним і економічно виправданим, бо всі вони підпорядковані Міністерству палива та енергетики України.
Але наразі керівника «Цирконію» набагато більше від об’єднання цих підприємств хвилює кадрове питання. На заводі не вистачає менеджерів, які здатні й уміють вирішувати економічні завдання. А без сучасного менеджменту на швидкий успіх годі й сподіватися.
Леонід Громок
У 1968 р. закінчив фізико-технічний факультет Томського політехнічного інституту. Працював на уранових рудниках у Краснокам’янці Читинської області (Росія), Учкудуку (Узбекистан), заступником директора проектного інституту та керівником науково-технічного центру з поводження з радіоактивними відходами в м. Жовті Води.
1992—2003 рр. — генеральний директор українського державного об’єднання «Радон».
2003—2010 рр. — обіймав декілька посад у Мінпаливенерго, очолював департамент ядерної енергетики атомної промисловості.
З 4 березня 2010 р. виконує обов’язки генерального директора ДНВП «Цирконій» у м. Дніпродзержинську.
Довідка «УТГ»
Відповідно до Державної цільової економічної програми «Ядерне паливо України» запуск першої черги оновленого комплексу цирконієвого виробництва намічений на 2013 рік. На ці потреби закладено 1,5 млрд грн у цінах 2009-го. У 2010 році ДНВП «Цирконій» має одержати певну суму з Держбюджету, надалі фінансування проекту модернізації передбачено з різних джерел.
Довідка «УТГ»
Друга секція хвостосховища для збирання відходів хімічного виробництва 4 класу небезпеки введена в експлуатацію в 1984 році. Проектна ємність заповнення чаші другої секції хвостосховища «Сухачевське» — 22,5 млн куб. м, а наразі вільного обсягу не менше 13 млн куб. м. Порушення ритму скидання рідких відходів загострює й без того непросту екологічну ситуацію в районі хвостосховища. Інтенсивне випаровування рідини призводить до утворення сухих пляжів. Вітер здіймає разом із пилом шкідливі речовини в повітря й розносить на багато кілометрів. Зниження рівня поверхні води в чаші хвостосховища спричиняє ерозію гідрозахисних споруд, відшарування гідрозахисного глиняно-плівкового екрана днища й бічних поверхонь чаші та проникнення шкідливих речовин у ґрунтові води.
