Космічна галузь: на старт!
Комерціалізація може стати запорукою успішного розвитку однієї із провідних галузей України й забезпечити зростання економіки в цілому.
Україна входить до п’ятірки провідних космічних держав світу, вона — активний учасник солідних міжнародних проектів у сфері освоєння космосу: Sea Launch (Морський старт), Elsacom (послуги супутникового зв’язку), Космотрас і Alcantara Cyclone Space (пускові послуги). Разом із Росією, Японією, Єгиптом, Індією, Німеччиною, Францією, Чехією, Бразилією та іншими державами здійснює проекти із запуску супутників різного призначення та з розміщення наукової апаратури на українських супутниках.
Які економічні переваги обіцяє така діяльність? Чи можна зробити міжнародне співробітництво в космічній сфері більш результативним та фінансово привабливим? Ці питання стали предметом дослідження молодого вченого, співробітника кафедри міжнародних фінансів Дніпропетровського Національного університету ім. О. Гончара Олени Приз.
Про конкурентоспроможність України в цій стратегічно важливій сфері свідчить декілька чинників. На думку Олени Приз, на перше місце слід поставити створену ще в минулому столітті наукову та матеріально-виробничу базу. Є також інші переваги: порівняно низька вартість запуску супутника на орбіту; високий ступінь надійності й точності запуску ракетоносіїв (надійність РН «Зеніт», приміром, становить 99,9%); міжнародна спеціалізація та кооперація. На захист конкурентоспроможності вітчизняного ракетобудування дослідниця наводить також інші факти:
— Ракетоносії українського виробництва можуть виводити на геостаціонарну орбіту корисні навантаження (тобто супутники) середньою масою 2,5 тонни, — пояснює Олена Приз. — Це дуже вигідний тандем. Про переваги українських ракетоносіїв сказано вже чимало й не варто повторюватися. Відзначу деякі особливості супутників. Вони відрізняються тривалим терміном служби — до 15 років, їхнє виробництво менш затратне. У той же час вони можуть виконувати такі ж завдання, як великі супутники масою близько 4 тонн. Сьогодні головне — не пропустити нагоди.
— Які саме?
— Відповідно до моделі аналітичної групи Teal Group (США), частка ринку програм із запуску супутників на геостаціонарні орбіти до 2016 року становитиме понад 60% від загальної кількості пусків космічних ракет. Вільний для укладання контрактів ринок становить майже 50%, що відкриває перед нашою державою нові перспективи з виробництва й запуску супутників на ракетоносіях вітчизняного виробництва.
Наприклад, у 2009 році Україна в складі мультинаціонального об’єднання Sea Launch здійснила 4 запуски ракет-носіїв за контрактами з комерційними організаціями, взявши на себе вирішення одного з найскладніших і найвідповідальніших завдань — виведення супутників на навколоземні орбіти. У цьому сегменті ринку наша держава може займати стійку позицію за рахунок використання ракетно-космічних комплексів «Циклон-2», «Циклон-3», «Зеніт-2», «Зеніт-3 SL» і «Дніпро». За прогнозами Teal Group, до 2015 року попит на ці послуги стабільно зростатиме, незалежно від використання ракетоносіїв Росії, США, Китаю, Японії, Індії.
— І все-таки з декількох позицій у розвитку космічної індустрії Україна помітно поступається іншим державам. У чому причини?
— Їх декілька: відсутність коштів на реконструкцію та модернізацію обладнання; низький рівень завантаженості виробничих потужностей; неефективне управління; старіння наукових і нестача кваліфікованих виробничих кадрів; громіздкість інфраструктури та нераціональний розподіл коштів держбюджету. І головне — дефіцит державного фінансування нових розробок.
Порівняйте: в останні роки розробки в космічній галузі США фінансувалися на 85% із коштів державного бюджету, у Європі — на 60%, а в Індії, Японії та Китаї — на 100%. У той же час наше славетне КБ «Південне» одержувало від держави тільки 3% від необхідного обсягу коштів, а 97% — за рахунок контрактів.
— Але вигідні контракти дають упевненість у майбутньому.
— І так, і ні. Зі збільшенням української частки космічного ринку треба буде виконувати замовлення набагато швидше та якісніше, ніж учора. А для цього необхідно змінити підходи до організації наукового та виробничого секторів, мати інші пріоритети, ураховувати посилення конкуренції з боку багатьох країн — Індії, Бразилії, Ізраїлю, Південної Кореї, Ірану, Казахстану, Марокко, Пакистану, Алжиру, Нігерії, Венесуели, В’єтнаму, Білорусі та Малайзії. До того ж лідери ринку впевнено демонструють зростання інновацій. Так, ракетоносії H2A (Японія) і Ariane (Європа) надають нові можливості зі збільшення маси корисних навантажень, потужності й, відповідно, зниження вартості виведення космічного апарата на орбіту. Для України наслідком відставання в інноваційному розвитку може бути втрата значного сегмента космічного ринку.
— У такому випадку, може, не варто покладатися на держпідтримку й віддати все в приватні руки?
— Навряд чи це врятує галузь. Можна взагалі втратити те, що необхідно зберегти й із чого здобувати значну користь надалі. На жаль, деякі підприємства української космічної галузі, переходячи на комерційну основу, не враховують усіх наслідків своїх поспішних дій. Після приватизації декількох об’єктів інфраструктури їх передають у приватні руки. Це приводить до перепрофілювання потужностей, переходу на виробництво товарів цивільного сектора, що суперечить загальнонаціональній програмі розвитку галузі. Постає запитання: як бути, якщо громіздка інфраструктура, яка створювалася в інших економічних умовах, під інші технічні можливості, не виправдовує свого існування в такому вигляді? Як на мене, цю проблему можна вирішити, використовуючи досвід Росії. Там понад 100 підприємств галузі перетворені на кілька великих холдингів, і це завдяки ефекту синергії дозволило значно знизити збитковість їхньої діяльності.
Що ж до фінансових коштів, то за відсутності внутрішнього державного та комерційного фінансування на перший план виходить можливість залучення інвестицій за рахунок комерціалізації наукових розробок у космічній галузі. На неї й треба робити основну ставку, щоб забезпечити інноваційний шлях розвитку галузі. Причому комерціалізація не обов’язково повинна бути зовнішня, міжнародна.
— Що означає це поняття в цьому випадку?
— Ідеться про встановлення зв’язків між наукою, виробництвом та ринком, унаслідок чого формуються найприбутковіші способи втілення ідеї в кінцевий продукт і презентації його на ринку в певний час.
Зараз масштабні проекти комерціалізації є в США, Європі, Росії, Індії та інших країнах. Виробниками є університети, дослідні та аналітичні центри, конструкторські бюро та промислові підприємства. А споживачі — це самі інвестори (вітчизняні й зарубіжні), світовий космічний ринок, світовий і внутрішній ринки високих технологій.
— Чи є шанс для аналогічних проектів на території України?
— У 2007 році Європа інвестувала 1,5 млн євро в проект створення Українського центру комерціалізації космічних технологій. Але для максимізації економічної та політичної вигоди українському космічному комплексу слід розширити джерела та форми інвестування. Інвесторами можуть стати комерційні вітчизняні й закордонні структури, міжнародні організації, фінансові установи та уряд України. Можливі форми інвестування — приватно-державне партнерство, пряме фінансування окремих проектів, портфельне інвестування та створення спільних підприємств.
— Яке місце ви відводите у вирішенні загальних завдань Дніпропетровську?
— У Дніпропетровську вже склалася база для створення центру комерціалізації технологій. До нього однозначно ввійдуть Національний центр аерокосмічної освіти молоді ім. О.Макарова, фізико-технічний факультет ДНУ ім. О. Гончара та інші освітні структури, а також «Південмаш» і КБ «Південне». На моє переконання, таке об’єднання дуже скоро дасть відчутні фінансові результати й стане запорукою успішного розвитку вітчизняної космічної галузі.
