Паперові кораблики

У Катарі відбулася суднобудівна виставка «DIMDEX-2010». Українці туди поїхали, як то кажуть, «на інших подивитися» — себе показати не вдалося.

Темою виставки, яка об’єднала демонстрацію зразків, конференцію та відвіду­вання військових кораблів офіційними VIP-делегаціями, стали досягнення в галузі суднобудівної, морської та портової техніки, а також озброєння кораблів.

Експозиції зайняли 15 тис. кв.м за участю 130 експонентів із 35 країн (20 із них мали національні павільйони). Приїхало не менше 7 тис. фахівців. Показ морської техніки об’єднав 20 бойових кораблів військових флотів Австралії, Великої Британії, Індії, Італії, Катару, Пакистану, США та Франції.

Були представлені такі індустріальні гіганти, як Hyundai Heavy Industries, Samsung-Thales Corporation, Fincantieri, Boeing, Lockheed Martin, Thales. Досить активно на «DIMDEX-2010» попрацювала й Росія. ФДУП «Рособоронекспорт» і ВАТ «Концерн «Морінформсистема — АГАТ» репрезентували в цілому 150 експонатів продукції військового призначення, у тому числі інформацію про зразки військово-морської техніки, здатної ефективно (відповідно до заяв виробників) протистояти загрозам тероризму, піратства, незаконного обігу наркотиків, контрабанди та захоплення заручників. Організатором участі російських компаній стала державна корпорація «Ростехнології».

У відкритті виставки взяла участь і делегація командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України на чолі з начальником штабу — першим заступником командувача ВМС віце-адміралом Сергієм Єлисєєвим. Українські військові моряки ознайомилися із сучасними тенденціями розвитку корабельних систем озброєння та технічних засобів, технікою підрозділів протиповітряної оборони та сухопутних військ, зразками вертолітної техніки. Також наша делегація була на конференції командувачів військово-морських сил країн Близького Сходу, проведеній у рамках виставки, де обговорювалися питання міжнародних відносин і протидії морському піратству. На цьому українська участь у «DIMDEX-2010», на жаль, закінчилася…

Росія: геть-усе продавати

Цікаво, що участь Росії у виставці з репрезентуванням таких зразків, як багатоцільовий вартовий корабель ближньої морської зони (корвет проекту 2038.2), збіглася зі спуском на воду на санкт-петербурзькому суднобудівному заводі «Північна верф» першого серійного корвета «Сообразительный». «Стерегущий» (головне судно цього проекту 20380) був закладений у грудні 2001 року, спущений на воду в лютому 2008 року й зарахований до складу ВМФ Росії. Зараз на заводі на різній стадії готовності інші судна — «Совершенный», «Бойкий» і «Стойкий».

Таким чином, ми бачимо виважену політику суднобудівників Росії. Увівши до складу флоту головний і спускаючи на воду перший серійний корабель нового проекту, російські виробники вже шукають на міжнародному ринку потенційних покупців. Серія перших російських корветів із 20 кораблів буде закінчена приблизно до 2018 року. Пропонуючи їх іноземним флотам, Росія за рахунок отриманого від продажу прибутку знижує вартість корветів, вироблених для власного ВМФ.

У цьому розумінні участь виробників і продавців у військово-морських виставках важко переоцінити. Адже такі заходи активно впливають на укладання контра­к­тів, причому найчастіше попередні переговори проходять безпосередньо там.

А якщо порівняти?

Цікаво порівняти перший російський корвет із українським проектом 58250, над яким зараз працюють (як відомо, головний корабель планується здати наприкінці 2012 року, першу серію з 4 суден — до кінця 2018-го, а до 2026 року спустити на воду всю партію — 10 корветів).

Українські конструктори ще на початку роботи над своїм судном називали його переваги — не на користь російського. Наприклад, як розповідав на першому етапі проектування генеральний директор Казенного дослідно-проектного центру кораблебудування Євген Борисов, український корвет за лінійними розмірами планується більшим, ніж його російський аналог, оскільки в нього більш серйозні завдання, у тому числі ті, які покладено на «Стерегущий».

— Що ж до таких параметрів, як дальність плавання, автономність, можливості протиповітряної оборони, наш корабель кращий. Це буде багатоцільовий корабель, який виконує як оборонну, так і наступальну функцію, — говорить Борисов.

Дійсно, український корвет за деякими параметрами перевершує російський. Частково це пояснюється, як не дивно, жалюгідним станом українських ВМС і мізерністю військового бюджету. Скринька у цьому випадку не була й замкнена, і про це ми вже говорили. Повторимо коротенько. Корвети призначені для дій біля своїх берегів, тому обмежитися лише ними означає «прикувати» свій флот до діяльності виключно в Чорному морі. Тим часом участь України в міжнародних операціях змушує думати й про дії ВМС далеко за межами внутрішніх морів. А тут уже потрібні як мінімум фрегати. Тому вже в процесі реалізації програми створення українського корвета було вирішено в умовах мізерного військового бюджету всіх останніх років в Україні робити ставку на один проект, об’єднавши всі необхідні властивості.

Але в цілому, порівнюючи український і російський кораблі, слід відзначити те, із чим сперечатися неможливо. А саме: на відміну від російського (який можна «помацати руками»), українського корвета наразі не існує «в залізі». Головний корабель із серії корветів має бути побудований уже  2010 року. Але цю радісну подію перенесли на 2 роки з такою легкістю, що неможливо повірити, що із проектом і надалі все буде гаразд.

«Голодна» галузь

Але ж будувати корвет повинен віт­чизняний суднобудівний комплекс, який за радянських часів випускав 10—14 кораблів на рік, а разом із модернізованими військовими суднами ця цифра становила 30—35 одиниць. Замовники із ВМС щорічно одержували з українських підприємств суднобудування цілу ескадру — 2 великих протичовнових кораблі, 8—12 суден на підводних крилах і повіт­ряній подушці тощо. До речі, не обділені були й цивільні замовники, одержуючи щорічно 50—60 одиниць різних суден — 8—10 великих морозильних траулерів-рибозаводів, 5—6 транспортних рефрижераторів, 20—24 одиниці середніх рибальських траулерів, до 10—12 одиниць великих суховантажних суден, до 10—12 одиниць суден на підводних крилах. Але сьогодні потужності, які їх виробляють, переважно простоюють через відсутність контрактів — завантаження підприємств галузі не перевищує 40%.

При цьому в цивільному суднобудуванні деякі зрушення все-таки є. Так, за даними Мінпромполітики, 2009 року віт­чизняна галузь зробила й передала замовникам судна й плавзасоби вартістю $238,2 млн, що на 71% більше обсягів 2008-го. Загалом українськими верфями було випущено 30 суден, із них 11 — за вітчизняними замовленнями й 19 — для судновласників Норвегії, Голландії, Німеччини та Болгарії. Портфель замовлень на кінець 2009 року становив 40 суден, загальна вартість яких $352,5 млн. У тому числі торік українські верфі уклали контракти на $170,5 млн.

І хто нам «лікар»?

У будівництві військових суден і виробництві обладнання для них (за потенціалу українських підприємств, який швидко деградує, але все-таки живий) — затишшя. Українці не везуть на міжнародні виставки ні інформацію про вітчизняну військово-морську техніку, ні зразки обладнання. Хоча, якщо судити навіть за комплектацією українського корвета, є що запропонувати. Причина цьому зрозуміла — заводи не мають коштів для самостійної участі у виставках, а держава просто не думає про якусь допомогу. Чому у структурах влади це нікого не цікавить — незрозуміло…

На цьому тлі участь представників ВМС України в таких заходах, як «DIMDEX-2010», виглядає мало не глузуванням. Не маючи коштів для замовлень у рідного оборонно-промислового комплексу, наші військові їдуть дивитися на те, чим можуть похвалитися іноземні виробники. Щодо загальної поінформованості такі візити, може, і мають сенс. Але це навряд чи розв’яже проблеми українських ВМС і вітчизняного суднобудування.

Довідка «УТГ»

Водотоннажність російських корветів проекту 20380 — 2,2 тис. тонн (українського 2,5 тис. тонн), довжина корпуса корабля — 100 м, а ширина — 13 м (довжина українського — 112 м). Максимальна швидкість «Сообразительного»  — 27 вузлів (заявлена українського — 32 вузли), дальність плавання обох на швидкості економічного ходу — 4 тис. миль. Вартість «росіянина» — $200 млн, запланована ціна нашого корвета — 250 млн євро — головного, і 200 млн євро — серійного.