Поки комуністи мріяли про літаючі авто, капіталісти їх будували. Найбільш оригінальні проекти літакомобілей

Після великих польотів у ближній космос Гагаріна, ­Титова, Терешкової та Ніколаєва вийшов у 1962-му свіжий номер журналу «Юність» — відлигового, ліберального й надзвичайно цікавого з літературного погляду. Пам’ятаю досі, там була стаття про нові розробки студентів Московського автодорожнього інституту (МАДІ). І мріяли ті «діти ХХ з’їзду», що літатимуть над новою комуністичною Москвою в 1980-му автомашини-літаки, а «просунутий» даішник їм по-доброму грозитиме лазерним жезлом…

Вертомобіль. Або джиполіт

У цієї летючої автомашини періоду Другої світової є власне ім’я — RotaBuggy, прізвисько Blitz Buggy і військовий номер 10/42. Сам джип теж не анонімний, а класичний американський «Вілліс» 4×4-MB. Створювати вертольоти австрійський інженер Рауль Хафнер за гроші шотландського текстильного мільйонера Джеймса Коатса почав 1928 року (одночасно з Ігорем Сікорським) і побудував пару не дуже вдалих «гвинтокрилів». Через чотири роки Р.Хафнер переїжджає на Британські острови, де до кінця 1930-х захоплено працює над автожиром, який літав досить успішно.

Із перших днів війни австрієць починає працювати на армію Його ­Королівської Величності­ ­Георга V у конторі за назвою AFEE (Airborne Forces Experimental Establishment), де й придумує «роташут» — гвинтокрилий планер для однієї людини. Це був парашут з обертовим крилом, каркасом зі сталевих трубок, обтягнутих прогумованою тканиною, дволопатевим дерев’яним ротором і двома колесами. Піднімали апарат літаком на висоту більше кілометра, а вже звідти він пілотувався в потрібному напрямку «роташутистом», який із кулеметом обрушувався на ворога, наче сніг на голову. Загалом було створено три моделі «роташута».

1942 року британські військові подумали, що техносхему Rotachute можна­ застосувати для транспортування чогось важчого за десантника. Хафнер­ запропонував дві ідеї: летючий джип RotaBuggy і летючий танк Rotatank (!). Але джип спочатку перевірили на міцність: навантажили бетоном, підняли на 2,35 м і скинули на землю. З’ясували: 11 джоулів на кілограм власної ваги «Вілліс» витримує. Тоді на нього начепили ротор діа­метром 12,4 м, спрощений хвіст без рулів, 4,5-літровий двигун Bentley і вирішили випробувати вже в справжньому польоті. Між іншим, брутто-вага RotaВuggy була майже 1,5 т: 964 кг важив порожній­ джип і 249 кг — ротор і хвіст. Проектна максимальна швидкість — 241 км/год., мінімальна — 58 км/год. 16 листопада 1943 року RotaBuggy уперше піднялася в повітря, буксована бомбардувальником Whitley. В остаточному підсумку летючий джип досяг швидкості 105 км/год., але не без проблем.

Пілотові й водієві довелося докласти в керуванні всю свою м’язову силу, тож після посадки, в успішному завершенні якої наземні спостерігачі дуже сумнівалися, з машини довго ніхто не виходив. Екіпаж довелося виносити з кабіни на руках. У 1943—1944 роках ще було проведено декілька випробувань, і хоча результати визнали «досить задовільними», на озброєння джиполіт так і не надійшов: на тлі перспективніших моделей планерів подальші розробки визнали непотрібними. Скільки випустили таких машин — невідомо, але дехто їх робить із паперу — у стилі «оригамі».

Каліфорнійський автолетючий

Який гібридний автомобіль купити тепер, коли ціни на бензин змушують замислитися про транс­портний засіб, що може не тільки позбавити вас від високих витрат на паливо, а й заощадити час, витрачений у пробках? Чи не хочете просто злетіти над нескінченною низкою машин у персональному авто на тростиновому бразильському етанолі? Ну, звичайно, так!

От Moller Int., невелика компанія з м. Девіс, штат Каліфорнія, де наукова фантастика 60-х стала «реальністю, даною у відчуттях» завдяки M400 Skycar, небесному автомобілю, який «ширяє у хмарах». Ця його властивість полягає у вертикальному зльоті й посадці (див. англійський «Харрієр» і радянський Як-47) і швидкому, маневреному польоті. Доктор Пол Моллер, засновник компанії, голова ради директорів і президент Moller Int., вклав усі кошти у свою мрію. Із часу свого першого проекту вертольота у віці 15 років каліфорнієць мріяв зробити практичний летючий апарат для «every customer».

M400 Skycar і M200X Neuera можуть вертикально злітати, сідати, ширяти й літати завдяки двом ключовим елементам — двигуну й системі стабілізації. Skycar оснащений двигуном, що може виробляти величезну потужність за невеликої ваги. Моллер уподібнює свої автомобілі  колібрі — граціозним, рухливим і швидким. Для здатності зависати в повітрі й літати колібрі потрібна неймовірна кількість енергії, вони з’їдають у два з половиною раза більше своєї­ ваги тільки для того, щоб підтримувати політ. А для зависання вони штовхають повітря вниз за допомогою своїх крил, виробляючи енергію, що дозволяє їм утримуватися в повітрі.

Досить важко було домогтися здатності виробляти велику кількість енергії за невеликих розмірів. За великої ваги двигуна навряд чи вдасться відірватися від землі. Роторно-поршневий двигун Моллера може виробляти 2 к.с. на кожен фунт своєї ваги. Його технологія така ж складна, як і система, що використовувалася для висадження людини на Місяць, запевняють у компанії. Другий ключовий компонент Skycar — штучна система стабілізації, що дозволяє керувати транспортним засобом. Це мережа, яка збирає дані (зміна швидкості, прискорення й положення кожні декілька мілісекунд) і обробляє їх, повідомляючи двигуну, як відрегулювати швидкість, щоб підтримувати апарат у стабільному стані.

Така система дає можливість будь-якій людині управляти літальним апаратом без літного свідоцтва пілота. Це робить автомобілі доступними для широкого загалу. Крім того, удосконалений двигун забезпечує безліч переваг перед традиційними авто.

Роторно-поршневий двигун, який Моллер назвав «найвидатнішим механічним винаходом 20-го століття», являє собою безпечніший, потужніший, тихіший і чистіший двигун. На його думку, 40% усіх вертолітних аварій відбуваються через неполадки у двигуні. Його роторно-поршневий двигун усуває такий недолік. Ще одна перевага — паливо, яке надає руху Skycar і Neuera. Етанол, крім того, що більш екологічно чистий, ніж бензин, набагато безпечніший. У разі аварії або протікання палива ризику загоряння або вибуху нема, бо етанол змішується з водою (виходить звичайна горілка). І ще очікується випуск малої серії M200X Neuera, тоді як Skycar не з’явиться на ринку раніше, ніж 2015-го. На думку глави фірми, Neuera продаватиметься за ціною $100 тис., а Skycar — трохи дорожче. 

«Пентагонський більшовик» створив авіаброньовик!

Вашингтонське міноборони майже схвалило концепції військових бронеавтомобілів із вертикальним зльотом і вказало терміни демонстрації функціональних прототипів. Розробку машин продовжують дві команди, чиї підходи до розв’язання завдання знач­но відрізняються. Як повідомляє журнал Aviation Week, дослідне агентство Пентагона DARPA вважає прийнятними дві конструкції летючих автомобілів — від компанії Lockheed Martin (спільно з фірмою Piasecki Aircraft) і корпорації AAI.

Так, програма Transformer (TX), неофіційно названа «летючий Hummer», увійшла у другу фазу. Це означає перехід від слів до справи, а саме до будівництва демонстраційних прототипів. Машини мають бути готові 2012 року. Вивчивши апарати, DARPA вибере одну із двох команд, що у третій фазі програми, в 2015-му, презентує реально літальний демонстратор TX. Це буде чотиримісний позашляховик, який протистоїть рушнично-куле­метному вогню й здатний швидко ставати літальним апаратом, що вертикально злітає й сідає.

Від пілота-водія не можна вимагати особливих навичок льотчика, а автомобіль має діяти на бойовищі як БПЛ. DARPA сподівається, що летючий бронеавтомобіль коштуватиме близько $1 млн. Для порівняння: ціна звичайного бойового джипа Hummer — приблизно $400 тис., легкого вертольота — під $4 млн.

Неминучий компроміс

Директор Міжнародного­ центру повітряного транспортування при знаменитому Массачусетському­ технологічному інституті­ Джон Хансман заявляє: «Розробити летючий автомобіль надзвичайно важко. Хоча б тому, що необхідно, щоб машина, яка злетіла вертикально з чималою вагою, якийсь час зависла на місці, а потім полетіла вперед… Ви можете спроектувати добрий літак, а можете — добрий автомобіль. Коли ви пробуєте зробити відразу обидва, то неминуче йдете де-небудь на компроміс, тож у підсумку одержуєте субоптимальний автомобіль і субоптимальний літак».

Він же вважає, що перспективи є саме в малогабаритних літаків, які можуть злітати, скажімо, із плоских дахів великих будівель. Але, звичайно, знову постає запитання: хто дозволить цим апаратам «зграями» літати над містами?