В епіцентрі вільної торгівлі

Вступ до зони вільної торгівлі аж ніяк не перешкоджає євроінтеграційним устремлінням Києва.

Зустріч глав урядів СНД у Снкт-Петербурзі

Друга половина жовтня для української дипломатії була спекотною. Вирок Юлії Тимошенко й скасування візиту українського Президента в Брюссель, доля договорів про зону вільної торгівлі та асоціацію України з ЄС, зустріч ­Віктора Януковича й Дмитра  Медведєва в Донецьку — усі ці події формували інформаційний і політичний порядок денний. І тому несподіване повідомлення про домовленість прем’єр-міністрів країн Співдружності незалежних держав про створення зони вільної торгівлі пройшло без належної уваги. Хоча цієї угоди прагнули всі українські президенти мало не з перших років незалежності країни.

Сьогодні вже мало хто пам’ятає, що вперше угоду про створення зони вільної торгівлі в СНД підписано ще сімнадцять років тому — 1994 року. Однак на шляху її ­втілення в життя було забагато перешкод.

Виникла безліч розбіжностей, через які документ так і не було одностайно ратифіковано всіма сторонами договору, а головний його учасник — Росія — внесла до списку товарів стільки вилучень і умов, що угода втратила сенс.

В єльцинську епоху така угода була для РФ просто економічно невигідною, а за часів президентства Путіна верх взяли політичні мотиви. Річ у тім, що для багатьох країн — і України в тому числі  — зона вільної торгівлі була програмою-максимумом у рамках інтеграційної політики Києва на східному напрямку. З погляду Москви, якби Україна одержала бажану ЗВТ, то втратила б раз і назавжди інтерес до інших проектів Росії.

Це припущення підтверджував сам перебіг подій. У квітні 2011-го чергова угода про створення ЗВТ у СНД уже була готова до підписання. Однак процедура (із формальних причин) так і не відбулася. Тому на засіданні Ради глав урядів СНД у травні 2011 року в Мінську вирішили доручити Економічній раді СНД розглянути неузгоджені питання щодо проекту документа. Кажуть, не­офіційна версія таких метаморфоз — саме Росія стояла за «принциповою» позицією деяких членів Співдружності, що торпедували підписання договору.

Задля справедливості треба сказати, що українська влада про це відверто говорила на найвищому рівні. А після відомої статті Володимира  Путіна «Новий інтеграційний проект для Євразії — майбутнє, що народжується сьогодні» у російських «Известиях» здавалося, що ­Москва зосередить усі зусилля на втіленні виключно своєї нової ідеї.

Тим несподіванішою була звістка із Санкт-Петербурга про те, що 18 жовтня керівники урядів Росії, України, Білорусі, Казахстану, Вірменії, Киргизії, Молдови та Таджикистану підписали Договір про зону вільної торгівлі в рамках Співдружності. Азербайджан, Узбекистан і Туркмени­стан взяли час подумати. Згоду стосовно цього документа було досягнуто того ж дня на зустрічі глав урядів СНД, хоча спочатку передбачалося, що остаточне підписання документа відбудеться тільки в грудні.

Як заявив російський прем’єр Володимир Путін, ідеться про створення нового підґрунтя торгово-економічних відносин у рамках СНД. А за словами українського прем’єра, у підписаному договорі про зону вільної торгівлі СНД прописані конкретні строки ліквідації всіх вилучень (ідеться в тому числі й про такі критичні для України позиції, як продаж нафти, газу й цукру) із правил вільної торгівлі на теренах Співдружності. При цьому Микола Азаров сподівається, що угода набере чинності вже із січня 2012 року.

В Україні цю подію було сприйнято неоднозначно. Зчинилися дебати про те, що зона вільної торгівлі із СНД суперечить прагненню Києва до створення ЗВТ із Європейським Союзом. Однак досить швидко високий градус дискусії понизила заява самого ЄС. Офіційну позицію з цього приводу досить чітко висловив єврокомісар із торгівлі Карел де Гюхт, заявивши, що не бачить суперечностей між підписаним документом у рамках СНД і створенням зони вільної торгівлі Україна—ЄС.

«Ми маємо відзначити, що всі країни СНД уже співпрацюють у зоні вільної торгівлі, і зараз вони оновили цей договір. Я не бачу ніяких проблем», — сказав де Гюхт. І це дійсно так: між Україною і всіма учасниками СНД укладено двосторонні договори про вільну торгівлю. Крім цього, треба згадати, що ще шість років тому  діючий на той час Президент України Віктор Ющенко, якого важко запідозрити в намірі реалізовувати російські проекти, однозначно був за створення зони вільної торгівлі в рамках СНД, але без вилучень і обмежень.

До речі, позицію де Гюхта вже підтвердили і європейський комісар із питань розширення й політики європейського сусідства Штефан Фюлє, і заступник голови Європарламенту з міжнародної торгівлі Павло Залевський. І це зрозуміло: беручи участь у зоні вільної торгівлі, Україна збереже свій торговельний режим щодо інших держав. Проблеми на нас чекають тільки в разі рішення про приєднання до Митного ­союзу.

Таким чином, можна констатувати: на східному напрямку Україна нарешті змогла досягти своєї­ програми-максимуму. Звичайно, ще залишається­ досить багато проблем, однак після подій у Санкт-Петербурзі Київ одержав можливість активно впливати на процес.

Безумовна удача

Із погляду національних інтересів України в Санкт-Петербурзі стався безперечний прорив, оскільки підписання угоди про зону вільної торгівлі в рамках СНД значною мірою розширює зовнішньоекономічні можливості нашої держави. Якщо ж урахувати той факт, що в його основу покладено принципи СОТ, можна сміливо говорити про безумовну удачу Києва.

По-перше, навіть сам факт підписання договору вже серйозний крок уперед — він заміняє собою цілу купу — більше сотні — документів, які до останнього часу регламентували торгівлю на теренах СНД, хоча й були підписані ще в минулому столітті.

По-друге, без сумнівів, пожвавиться торговельна активність у межах Співдружності. За даними уряду РФ, у першому півріччі 2011 року товарообіг між державами СНД перевищив $134 млрд. Таких результатів удалося досягти навіть без чинного договору, отже, після підписання на країни СНД чекає ще активніший товарообіг. За словами українського прем’єра, виконання договору може дати Україні додатково до 2,2% зростання ВВП уже в найближчі роки.

Урядові експерти підрахували, що це означає зростання валового внутрішнього продукту через рік-два на 30 млрд грн на рік, а доходів бюджету — приблизно на 10 млрд. Відповідно є надія, що Києву вдасться-таки поліпшити торговельний баланс країни, негативне сальдо якого становить близько  $6 млрд.

По-третє, у тексті договору нарешті закладено положення й процедури про використання країнами-учасницями антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних захисних заходів виключно відповідно до норм Світової організації торгівлі. Таким чином, Україна реально може мінімізувати торговельні війни зі своїми партнерами по СНД, як це вже вдалося зробити після вступу у СОТ.

По-четверте, від укладання договору виграє українська промисловість. Угода вигідна вітчизняним машинобудівникам, виробникам труб, металургам, легкій і харчовій промисловості, військово-промисловому комплексу, українським аграріям. Більш того, участь у зоні вільної торгівлі СНД дозволить українським підприємствам значно легше витримати конкуренцію з європейськими виробниками — у них з’являться нові ринки збуту й відповідно джерела прибутку. Якщо будуть серйозні стимули до модернізації, українська промисловість матиме можливість зробити значний якісний ривок уперед.

І, нарешті, по-п’яте, у разі створення зони вільної торгівлі і з СНД, і з ЄС товари, більш ніж 50% доданої вартості яких створено в Україні, зможуть безперешкодно перетинати кордони в будь-якому напрямку. Нема сумнівів, що в цьому випадку і російський, і європейський бізнес серйозно задумається про необхідність розміщення виробництва саме в нашій країні. І якщо умови ведення бізнесу тут хоча б трохи будуть краще, ніж у наших сусідів, важко уявити, що перешкодить великому капіталу здійснити ці наміри.

Звичайно ж, не можна відмахуватися від попереджень про те, що Росія за допомогою цього договору намагається втягти Україну в орбіту свого впливу. Як уважають російські економісти, Москва дала згоду на створення ЗВТ СНД виключно через геополітичні інтереси. Так, на їхню думку, Москва зазнає відчутних економічних втрат тільки від проекту Митного союзу. За даними Рахункової палати РФ, через реалізацію цього гучного інтеграційного проекту російський бюджет втратив $158 млн, або близько 4,7 млрд рублів.

Пізніше в російській пресі з’явилися повідомлення про те, що через особливу формулу розподілу імпортних мит між Росією, Білоруссю й Казахстаном­ країна втрачає близько 18,5 млрд руб. Російські експерти впевнені: втрати від створення ЗВТ із іншими країнами СНД будуть приблизно такими ж. На їхню думку, мінуси інтеграції — втрати ринку й виторгу російськими виробниками, які не зможуть конкурувати з імпортною продукцією.­

Однак не можна не відзначити, що, на думку Москви, ЗВТ СНД логічно доповнює Митний союз і єдиний економічний простір. Тому, дійсно, Росія постарається «повернути» свої збитки геополітикою. Такі підозри вже дістали підтвердження. Так, за словами відповідального секретаря комісії Митного союзу Росії, Білорусі й Казахстану Сергія Глазьєва, члени СНД можуть ініціювати консультації з Україною з питання підготовки угоди про зону вільної торгівлі з Євросоюзом, оскільки, мовляв, вільна торгівля між Україною та ЄС, угода про яку зараз готується, є потенційною загрозою для ринку СНД. Він відзначив: якщо в результаті цих консультацій з’ясується, що загроза дійсно є, то в угоді про ЗВТ можуть виникнути нові захисні заходи.

Однак тут, як кажуть, м’яч на полі України. Для нашої країни критично важливою є необхідність лібералізації режиму зовнішньої торгівлі із країнами як Європейського Союзу, так і СНД. На Євросоюз припадає близько 30% нашої зовнішньої торгівлі, на країни СНД — близько 38%. Тобто Україна за певної наполегливості та майстерності українських дипломатів і перших осіб держави може, образно кажучи, опинитися в самому епіцентрі вільної торгівлі на величезному просторі Євразії.

Звичайно, без проблем і перешкод не обійдеться: ще мають бути державні процедури й ратифікація угоди. Але політика за всіх часів була «мистецтвом можливого». А зараз Україна опинилася в по-справжньому унікальній ситуації — треба максимально реалізувати свої багаторічні програми-максимум як на східному, так і на західному напрямку. І пропустити цю нагоду в жодному разі не можна.

You may also like...