Запорізький дизельний коктейль
У Запоріжжі будують перший в Україні великий біопаливний завод. І попри те, що вигідний для споживачів екологічно чистий вид палива насилу торує собі дорогу в нашій країні, його засновники настроєні рішуче.
Є фундамент. Земля буде
Про альтернативні й поновлювані джерела енергії сьогодні говорять всі кому не ліньки. Але застосовують їх одиниці, а про широке впровадження годі й говорити. Запорізькі підприємці йдуть маловідомою стежкою й мають намір запустити біопаливний завод, що частково забезпечить потребу в дизельному паливі найбільших підприємств країни, таких як комбінат «Запоріжсталь».
Поки що побудовано тільки фундамент заводу на околицях міста. Питання виділення земельної ділянки площею близько гектара остаточно не розв’язане міською владою. Виникли й психологічні перешкоди: щоб одержати кредит на спорудження підприємства, надавши в заставу вже наявне обладнання, директор майбутнього заводу Анатолій Тараненко обійшов 8 (!) банків, і скрізь йому відмовляли — їхні працівники, які раніше не чули нічого подібного, поводяться обережно: мовляв, невідомо, чи буде від нової справи прибуток.
З огляду на ці обставини, строки будівництва та введення в експлуатацію біодизельного заводу бізнесмени поки не називають. Проте відступати вони не збираються.
Анатолій Тараненко планує, що завод — його спільне з компаньйонами дітище — вироблятиме 30 т продукту на добу. Екологічно чисте паливо сподіваються поставляти насамперед оптовим замовникам. Але придбати його дрібними партіями можна вже зараз: чистий біодизель — за ціною 8,5 — 8,7 грн за літр, як 30-відсоткову домішку до традиційного палива — 8,1—8,2 грн за літр. Виробляють цей продукт на дослідно-експериментальній дільниці заводу в селі Мала Білозерка Запорізької області. Тут уже 7 років опрацьовується технологія, яку застосовуватимуть на підприємстві в обласному центрі.
Біопаливо по-нашому: їздимо на гірчиці, курячому жирі, смальці…
Щоб побачити на власні очі, як в українській глибинці, не чекаючи на масштабні державні програми, виробляють передовий паливний продукт, кореспондент «УТГ» поїхала в Малу Білозерку. До цеху, від якого чути запах розігрітої олії, під’їхали на машині його керівника — місцевого фермера Валерія Н. (прізвище в газеті просить не вказувати, щоб уникнути непорозумінь). Він говорить, що вже 7 років їздить виключно на… гірчичній і соняшниковій олії, курячому й риб’ячому жирі, навіть на смальці, точніше, на паливі із цієї сировини. Він перевів на біодизель і техніку свого господарства. Пальним власного випуску, яким регулярно заправляє особисту іномарку, Валерій задоволений:
— Двигун працює дуже м’яко. Адже біопаливо містить кисневу складову, що є чудовим мастилом. Іноді в далеких відрядженнях доводиться заливати звичайну солярку, і у двигуна відразу змінюється звук. За екологічними показниками біопаливо відповідає високому європейському стандарту «Євро-5» звичайного дизпалива, одержуваного з нафти, а за технічними — навіть перевищує його. Український учений Володимир Семенов, який давно вивчає біодизельне паливо й можливості його застосування в Україні, говорить: під час роботи двигуна на біодизелі його ресурс підвищується мінімум на третину, а то й на 50—70%. Єдиний мінус — теоретично таке паливо на 5—7% знижує потужність двигуна. Але оскільки жоден двигун не працює весь час на повну силу, то проблеми нема.
Як нещастя допомогло
Починалося ж усе аж ніяк не з раціоналізаторських мріянь. Освоювати виробництво біопалива фермер вирішив від безвихідності.
—2004 року, коли підскочили ціни на дизельне паливо, а закупівельна вартість сільгосппродукції залишалася тією ж, ситуація була хоч плач — працювати нема на чому, — розповідає Валерій. — А в мене тоді було тонн 70 підіпрілого гірчичного зерна, не придатного до переробки на харчову олію. Отоді я зайнявся першою біодизельною установкою. Це була зовсім нова для мене справа, однак я чітко уявляв мету й скористався теоретичними знаннями, отриманими під час навчання в аграрному ВНЗ. Накреслив ескізи складових частин установки, визначився з параметрами. Далі звернувся на завод, де замовив креслення й за ними — готове обладнання.
Установку випробовували на гірчичній олії. Вона була розрахована на випуск від 300 літрів до 2 тонн біодизелю на добу. Зараз реальний обсяг продукції експериментального цеху залежить від кількості придбаної сировини, власних потреб і попиту замовників.
Після успішної апробації зробили декілька аналогічних міні-заводів і реалізували їх «під ключ», збираючи на місці в замовника. Комплекти встановлюють за модульною системою залежно від бажаної продуктивності. Щоб її наростити, треба збільшити кількість реакторів, у яких відбувається хімічний процес одержання біопалива. Таким чином продуктивність цеху, оснащеного реакторами цієї модифікації, можна довести до 100 тонн на добу. Наскільки успішно він працюватиме, залежить від поставок і якості сировини й від кваліфікації співробітників цеху.
Із погляду хімії біодизель — це метилові ефіри жирних кислот, загальновідомий продукт, технологію виробництва якого не можна запатентувати. Проте в різних виробників і в різних країнах вона відрізняється насамперед сировиною, а також каталізаторами хімічної реакції, типом реактора. За технологією, відпрацьованою на Малобілозерській експериментальній дільниці, з літра жиру виходить 800 грамів біопалива, решта — гліцерин, який теж є товаром. Практика свідчить, що найпродуктивніша сировина — використаний фритюрний жир підприємств загального харчування: він весь переробляється на пальне.
Бензин не вічний. А біопаливо?
Як це не парадоксально, Валерій уважає, що біопаливо як поновлюване джерело енергії не замінить звичайного пального в глобальних масштабах. Навпаки, як тільки на землі вичерпаються запаси нафти, закінчиться й широке застосування біодизелю. Адже на той час у світі стане так сутужно із продовольством, що все хоч трохи придатне в їжу удруге перероблятимуть на продукти харчування. Тож і біодизель, на жаль, стане недозволеною розкішшю. Людям доведеться шукати інший вихід: задіювати принципово нові джерела енергії, змінювати принцип роботи двигунів автотранспорту.
А якщо говорити про сьогодення, то виробники біопалива не конкурують із нафтотрейдерами, а, навпаки, сприяють їхньому бізнесу. Адже розведення біодизелем мінерального палива збільшує його кількість, відповідно його постачальники довше триматимуться на енергетичному ринку. Крім того, за кордоном посилюються вимоги до екологічних показників дизельного палива, які можна істотно поліпшити, додавши лише 5—10% біодизелю.
Немає сенсу розраховувати на те, що українці зможуть дозволити собі жити марнотратніше, ніж німці або американці. Рано чи пізно здоровий глузд і бажання дихати чистим, без автомобільного вихлопу, повітрям переможуть і в нас.
Думка експерта
Володимир Семенов, кандидат технічних наук, директор харківського Науково-дослідного інституту альтернативних палив:
— Для масового виробництва біодизельного палива в Україні готове все: є наукова й технічна база, достатньо своєї сировини — ріпаку, сої, відходів харчової промисловості. Можна випускати, як мінімум, 500 тисяч тонн біодизелю на рік! А зараз, за приблизними підрахунками (офіційних просто не існує), усі разом узяті приватні міні-заводи випускають у 10 разів менше. Таких цехів в Україні налічується аж 42, однак працюють вони нестабільно, оскільки їхня продукція не затребувана. Для порівняння: Аргентина випускає 2 мільйони тонн біодизелю на рік, Білорусь — 800 тисяч тонн 5-відсоткового біодизельного палива.
В Україні, що є енергозалежною країною, сам Бог велів розвивати альтернативні джерела енергії. Однак, займаючись питаннями виробництва й застосування екологічно чистого поновлюваного біодизельного палива більше десятка років, я переконався: усе буде як і досі, поки ідею не підтримає вище керівництво країни. Я написав півсотні наукових статей, постійно виступаю на вітчизняних і міжнародних наукових конференціях, у ЗМІ. Однак за весь цей час наших керівників так і не вдалося переконати. Нафтотрейдери, які мають своє лобі у вищих ешелонах влади, не хочуть допускати ані найменшої конкуренції з боку виробників біодизелю. Тому всі головні рішення щодо нього приймаються дуже повільно.
ПЕК України мав перейти на нові стандарти з бензину й дизельного палива, що передбачають 5-відсотковий вміст у ньому біодизелю, ще з 1 січня цього року. Потім введення стандартів відклали до 1 липня і вкотре — до 1 січня 2012 року. Наша країна і досі продає ріпакову сировину за кордон, хоча на біопаливі з неї могла б заробити втричі більше.
Тому дуже покладатися на державу не можна. Цілком підтримую задум запоріжців: можливо, вони знайдуть підтримку на регіональному рівні.
Довідка «УТГ»
Біодизельне паливо (біодизель) — це екологічно чисте паливо, що є замінником звичайного дизельного пального для двигунів внутрішнього згоряння на авто-, залізничному й водному транспорті. Двигун може працювати як на чистому біодизелі, так і на його суміші зі стандартним паливом. Виготовляється з жирів — рослинних або відпрацьованих у процесі приготуваня продуктів харчування. Його екологічні переваги очевидні: нетоксичний, швидко розкладається в природних умовах, майже не містить сірки й бензолу. Його використання значно знижує кількість шкідливих викидів і подовжує строк роботи двигунів.
Потреба в масовому виробництві біодизелю виникла у зв’язку з перспективою швидкого вичерпання непоновлюваних джерел енергії. Так, нафтові ресурси Землі закінчаться приблизно через 80 років. Лідер із виробництва біодизельного палива у світі — США.
